— Слухайте мене всі. Справедливість має восторжествувати, і я її знаряддя. Мені треба було мовчати — хай карають невинну людину,— але я не можу. Білл — мій син, мій єдиний син; я попросив його прийти до мене в село і допомогти мені, бо я помирав від раку і хотів побачити його востаннє, та він залишився доглядати мене... — зчинилася боротьба, коли поліцейські схопили старого і виявили, що той прикував себе до лави. — Так, він доглядав мене, варив вівсянку й примушував їсти, і так гарно він робив це, що потроху я оклигав, і ось сьогодні ви бачите мене, здорову людину, я вилікувався вівсянкою із синових рук. А тепер мій син має померти, бо врятував мене. Та цьому не бувати. Візьміть моє нікому не потрібне життя замість його...
Прогуло полум'я атомного різака, і старого викинули за двері.
— Годі! Це вже занадтої — заверещав червонопикий голова і так лупонув молотком, що той зламався: він пошпурив уламки геть. — Звільнити залу суду від усіх свідків і глядачів. Рішенням суду подальший розгляд цієї справи проходитиме згідно із правилами прецеденту без заслуховування свідків і розгляду доказів,— він кинув швидкий погляд на своїх підручних, що згідно і серйозно кивали головами. — Отже підзахисний винен і його розстріляють одразу, як тільки приставлять у тир.
Члени суду вже почали відсувати стільці, щоб іти, коли голос О'Брайєна спинив їх.
— Звісно, це право суду розглядати справу таким способом, але перш ніж винести вирок, треба зачитати відповідну статтю кодексу прецедентів. Голова зітхнув і знову сів.
— Я хотів би, щоб ви не ускладнювали справу, капітане, знаєте ж бо статути не згірш за мене. Але, якщо настоюєте — Пабло, прочитай їм.
Військовий юрист погортав важкий том у себе на столі, відмітив місце пальцем і зачитав уголос.
— Воєнний кодекс, військовий статут, параграф, сторінка і таке інше... і таке інше... так ось воно — параграф 298-В... Якщо військовослужбовець відсутній на місці служби протягом одного року, він звинувачується у дезертирстві, навіть заочно, а дезертирство карається болісною смертю.
— Здається, досить ясно. Є ще запитання? — поцікавився голова.
— Немає. Я тільки хотів би зачитати прецедент,— О'Брайєн поклав на стіл перед собою стос товстих томів і став читати з того, що був нагорі. — Слухайте: рядовий Льовеніг проти військово-повітряних сил Сполучених Штатів, Техас, 1944. Тут зазначено, що рядовий Льовеніг був відсутній без дозволу протягом чотирнадцяти місяців, після чого його знайшли у схованці на горищі над їдальнею, звідки він ночами спускався поїсти і попити, а також справити нужду. Оскільки він не залишав межі бази, його не можна було судити за самовільну відсутність чи дезертирство: він підлягав тільки дисциплінарному стягненню і то найлегшому.
Члени суду посідали на свої місця й уважно стежили за військовим юристом, який швидко гортав свої томи. Врешті він підвів голову з усмішкою на вустах — знайшов аргумент на користь суду.
— Цілком правильно, капітане, за винятком того факту, що звинувачуваний таки був відсутній на своєму місці служби, Транзитному Центрі Ветеранів, і можна говорити лише про його присутність на планеті Геліор.
— Все це абсолютно правильно, сер,— мовив О'Брайєн, хапаючи інший том і вимахуючи ним над головою. — Але на процесі Драгстед проти Корпусу квартир'єрів військово-морського флоту було узгоджено, що для зручності відправлення закону планета Геліор визначається, як місто Геліор, а місто Геліор, як планета Геліор.
— Все це без сумніву правильно,— мовив голова,— але недоречно. Усі ваші посилання не мають жодного відношення до даної справи, і я проситиму вас, капітане, припинити їх, бо у мене призначена гра в гольф...
— Ви зможете піти за десять хвилин, сер, якщо приймете два попередні прецеденти. Тоді я приводжу останній доказ — документ, підписаний адміралом флоту Мармосетом...
— Та це ж я! — вигукнув голова.
— ...який, коли почалися бойові дії проти чінгерів, проголосив військовий стан у місті Геліор і наказав вважати його військовим табором. Тому я стверджую, що звинувачуваний не винуватий у дезертирстві, оскільки він не полишав цю планету, а отже не залишав цього міста, а значить не залишав місця своєї служби.
Запала важка тиша, яку врешті урвав стурбований голос головуючого, коли той звернувся до військового юриста.
— Це правда, те, що сказав цей поганець, Пабло? Ми не можемо розстріляти хлопця?
Юрист укрився потом, мов у лихоманці гортаючи свої кодекси, потім врешті відштовхнув їх від себе й мовив з гіркотою в голосі:
— Це правда, і у нас немає виходу. Цей арабо-єврейський ірландець притис нас до стіни. Звинувачуваний не винний за відсутністю складу злочину.
— Страти не буде...? — високим, на зриві голосом спитав один із членів суду, а інший, старший, зронив голову собі на руки і став схлипувати.
— Ну, так легко він не викрутиться,— мовив голова, злостиво поглядаючи на Білла. — Якщо обвинувачений був тут протягом останнього року, значить він перебував на службі. І протягом цього року він певно спав. А це означає, що він спав на посту. Тому я присуджую його до одного року каторжних робіт у військовій в'язниці і розжалую до запобіжникового сьомого класу. Зірвіть з нього нашивки і виведіть звідси, мені час іти грати в гольф.
Розділ II
Пересильний пункт являв собою збірну будівлю з пластикових листів, прикручених до алюмінієвого каркаса, і стояв посередині великої прямокутної площі.
По периметру, уздовж шести огорож із колючого дроту під напругою, походжали поліцейські з атомними рушницями й примкнутими багнетами. Численні ворота відкривалися дистанційно, і Білла протяг крізь них кандальних робот, який приставив його сюди.
Це був примітивний механізм, важкий, приземкуватий куб, що сягав йому колін і пересувався на брязкітливих гусеницях. На його верхній грані стирчала металева балка з важкими наручниками, прикріпленими до її кінця. Білл ішов з того кінця, де наручники. Втекти було неможливо, оскільки при будь-якій спробі одірвати наручники робот-садист підірвав би крихітну атомну бомбу, сховану в його череві,! знищив би себе, в'язня, який хотів утікати, і всіх, хто перебував поблизу. Опинившись за огорожею, робот зупинився і не став заперечувати, коли сержант з охорони відімкнув наручники. Як тільки в'язня було звільнено, машина покотила до свого гаража і зникла.