— Може, вам допомогти прийняти рішення? — спитав інспектор і натис кнопку в стіні. Ворота у зовнішній морок знову розчинилися, робот схопив Білла і став його виштовхувати.
— Прошу притулку! — заверещав Білл, а коли робот відпустив його і двері знову замкнулися, пояснив, набурмосившись. — Я лише хотів сказати, що можна обійтися без тиску.
— Тисячу разів даруйте, але ми хотіли, щоб ви почували себе тут щасливим. Ласкаво просимо в УС. Не прогнівайтесь, хочу запитати: вам потрібне нове посвідчення? Багато наших новобранців бажають 'розпочати життя заново тут, в управлінні, й у нас є широкий асортимент посвідчень на будь-який смак. Зрештою, запам'ятайте, що ми збираємо тут усе: і мертві тіла і вміст кошиків для "паперу, ви б здивувалися, якби дізнались, скільки посвідчень ми знаходимо саме в них. Якщо ваша ласка, зайдіть у цей ліфт...
В Управлінні Санітарії й справді було безліч посвідчень, складених у коробки по алфавіту. Білл швидко знайшов одне з даними, що, вважай, підходили йому, видане на ім'я Вільгельма Стуцікаденті, і показав його інспекторові.
— Дуже добре, вітаю тебе із вступом на роботу, Віллі...
— Називайте мене просто Білл.
— ...нам тут завжди не вистачає людей, Білле, і завжди можна обрати собі роботу по душі, звісно, відповідно до здібностей, а також — інтересів. Коли ти думаєш про санітарію, що спадає тобі на думку?
— Сміття. Інспектор зітхнув.
— Так, це звичайна реакція, але я сподівався, що ти зреагуєш краще. Сміття — це лише один із аспектів проблеми, якою займається наше приби-ральне відділення, а ще треба прибирати відходи, мотлох, покидьки. До того ж є ще відділення, яке відає прибиранням коридорів, ремонтом туалетів, дослідженням, каналізацією...
— Останнє звучить звабливо; перед тим, як мене примусово зарахували на військову службу, я заочно вивчився на оператора механічного угноювання.
— Ну, це просто чудово! Ти повинен розповісти мені докладніше; але спершу сідай, влаштовуйся зручніше.
Він підвів Білла до глибокого м'якого крісла й дістав два пластикові пакети.
— А тим часом освіжись прохолодною Алко-Трясучкою.
— Що вже тут розказувати. Я так і не скінчив курсу і, здається, тепер моя мрія стати оператором ніколи не здійсниться. Може, ваше каналізаційне відділення...
— Дуже шкода, оскільки це, так би мовити, тебе безпосередньо стосується, але саме тут у нас немає проблем, бо каналізація майже повністю автоматизована. Ми пишаємося станом нашої каналізації, вона досить-таки велика: на Геліорі живе понад 150 мільярдів мешканців...
— Ого!
— Розумію твій подив. Я бачу, як засяяли в тебе очі — каналізаційних відходів справді багато, і сподіваюсь, що колись матиму приємність показати тобі наш переробний завод. Але запам'ятай, там, де є відходи, повинна бути їжа, а що Геліор завозить усі продукти, то в нас тут замкнутий цикл — мрія будь-якого інженера-сантехніка. Кораблі з аграрних планет приставляють готову їжу, яка розподіляється між населенням, а відтак рухається, я б сказав, по команді. Ми добуваємо міазми і піддаємо обробці — звичайний відстой і хімічний каталіз, анаеробні бактерії і таке інше — я не дуже це нудно пояснюю?
— Ні, що ви... — мовив Білл, усміхаючись і змахуючи набіглу сльозу. — Це просто тому, що я такий щасливий і так давно не розмовляв з інтелігентною людиною...
— Можу собі уявити, мабуть, у війську ви вкрай загрубіли,— він поплескав Білла по плечу, немов давнього товариша. — Забудь про все це. Тепер ти серед друзів. Про що це ми говорили? Ах, так, бактерії, потім дегідрація і компресія. Ми випускаємо одні з найкращих в галактиці брикети концентрованого добрива, я можу будь з ким побитись об заклад...
— Певен, можете,— гаряче погодився Білл.
— ...автоматичні транспортери і підйомники переносять брикети в космопорти, де їх вантажать у космічні кораблі, як тільки ті випорожнюються. Повний вантаж за повний вантаж — ось наш девіз. І я чув, що на деяких планетах із бідними грунтами люди танцюють, коли кораблі вертаються додому. Ні, ми не можемо поскаржитись на роботу нашої каналізації — проблеми у нас в інших відділеннях.
Інспектор Джейєс спорожнив свій пакет і насупився, його приязність розвіялася.
— Не треба! — крикнув він, коли Білл допив із свого пакета і спробував вкинути його у стінний сміттєпровід.
— Пробач, що я' гаркнув на тебе,— сказав інспектор,— але це наша найбільша проблема. Сміття. Чи замислювався ти коли-небудь над тим, скільки, скажімо, газет викидають щодня 150 мільярдів людей? Чи скільки бляшанок? Або обідніх тарілок? Ми шукаємо вихід з цієї біди удень і вночі, але ніяк їй не зарадимо. Це просто кошмар. Алко-реактивний пакет, який ти тримаєш в руках, один із наших винаходів, але то лише крапля в океані.
Щойно остання крапля вологи випарувалася з пакета, він почав непристойно вигинатися в Біллових руках, і той, наляканий, кинув його на підлогу, де пакет і далі сіпався й міняв форму, розплющуючись на очах. ' — За це маємо дякувати математикам,— мовив інспектор. — Для тополога платівка фонографа чи чашка або пакет з рідиною мають одну й ту саму форму: щось, а в ньому отвір, і шляхом поступових трансформацій вони можуть змінюватись. Тож ми робимо контейнери із спеціального пластику, який, висохши, набирає попередньої форми — ось, поглянь.
Пакет припинив судомитись і тепер спокійно лежав на підлозі — пластмасовий диск із звуковою доріжкою і діркою посередині. Інспектор Джейєс підняв його, сколупнув етикетку Алко-Трясучки і Білл побачив іншу, що ховалася під нею. "Любов на орбіті. Бом! Бом! Бом! У виконанні Колеоптерикс".
— Геніально, правда? Контейнер трансформувався у платівку з однією із наймодніших мелодій, річ, яку жоден, хто п'є Алко-Трясучку, не викине, її заберуть із собою й милуватимуться нею, а не заштовхають у сміттєпровід, створюючи для нас проблему.
Інспектор Джейєс узяв Біллеві руки в свої і глянув йому прямо в очі, причому його очі зволожилися.
— Скажи, що ти згоден, Білле. Працюй, досліджуй. Нам так не вистачає здібних освічених людей; людей, які розуміють наші проблеми. Нехай ти не скінчив свій курс оператора механічного угноєння, однаково ти можеш допомогти нам — свіжий мозок зі свіжими ідеями. Нова мітла, що допоможе підтримувати чистоту, ну?