Баланда

Страница 3 из 79

Шиян Анатолий

— Не бійся, не доведеться,— вже дружелюбно всміхнулася Зінька.— Ти як свій у нас, то я з тебе й плати ніякої не візьму... Наче братові рідному, пошию тобі сорочку.

— От за це спасибі! А віддячити я зумію... Як же... Коли я брат, то ти сестрою мені будеш.

— Заговорилася з тобою, а батько ж велів, як побачу тебе, переказати, щоб до парового млина йшов.

— Встигну.

Поволі сходилася сюди молодь. Повернулися від річки дівчата. Посміялися самі з свого переляку, а тоді хтось із них запропонував:

— Годі шпувати! Давайте краще на санчатах з гори спускатися.

Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер, женучи по горбах білі, холодні сувої снігу, змітаючи його в яри та низини.

— Далі не підемо,— озвався дівочий голос, а хлоп'ячий завзято настоював:

— Якщо кататися, то з самої вершини, щоб аж дух захоплювало.

— Еге, так можна і в'язи собі скрутити.

— Не скручу! Ну, хто за мною? — спитав Єгор, забираючись все вище.

— Де ти, там і я буду,— озвалася охоча на такі витівки Зінька.— Тільки стережися! Перекину в сніг.

— Що ж, доганяй! — сказав Єгор, вмощуючись на санчатах.

Заскрипіли полозки, і наче вихор підхопив одразу Єгора, жбурнувши його з крутої гори вниз.

Слідом за ним шугнула Зінька, а вже за нею інші хлопці й дівчата.

Колючий вітер обпалював щоки. Якийсь тривожний холодок обдавав спину. Свистіло у вухах. Дрібний сніговий пил, здійнятий полозками, запорошував обличчя й очі, але приємно було Зіньці летіти з такою скаженою швидкістю вниз. Все ближче Єгорові санчата. З усього розгону вона може вдаритися в нього, і тому Зінька, попереджуючи, гукає:

— Звертай з дороги... звертай! — Але свист вітру і скрипіння снігу глушило її застережливий крик.

— Вдаримось... Зверта-а-а!..

Лише краєчком черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг.

Зінька в цю хвилину стежила за провулком, куди з нестримною швидкістю мчали її санчата. Несподівано з двору на слизьку накочену дорогу вийшла людина і сторожко попрямувала вниз, боячись оступитися.

— Гей, стережися! — знову полинув Зіньчин голос. Вона відчула, що вже їй не загальмувати страшенного розгону й не обминути пішохода у вузькому провулку.

— З дороги!.. Гей, там, з до-ро-ги-и!..

Чоловік обернувся до гори, бо звідти линув голос і чулося зростаюче скрипіння снігу.

Людина метнулася було вбік, та, посковзнувшись, упала. Згарячу підвелася, але не встигла й кроку ступити, як у нетверді ноги вдарили санчата, звалили ту людину, й вона, розпластавшись посеред дороги, загальмувала своїм тілом рух санчат.

У грудях Зіньки похололо. їй здалось, що збитий з ніг чоловік уже мертвий, бо лежав він кілька секунд непорушно.

Не пам'ятає, як кинулась на допомогу потерпілому. З гори прибували дівчата й хлопці, обступали їх кільцем, тривожно запитуючи:

— Хто лежить, кого ти збила?

— Допоможіть,— попрохала Зінька, намагаючись підвести необережного пішохода. Але, на превелике здивування Зіньки, бакалійник Севастян Жигай підвівся сам, підвівся з перекошеним від болю й люті обличчям. Шапка його, як і пальто, в снігу, борідка трясеться, мов віхоть.

— Так оце ти людей убиватимеш? Не бачиш, шкуро ти барабанна, що дорогою хтось іде? Та я тебе, потаскухо чортова!..— І підвів сукувату грушеву палицю у Зіньки над головою.

Вся кров хлинула їй в обличчя. Стримуючи в собі образу, вона сміливо дивилась на розлюченого Жигая.

— Ану, посмій тільки вдарити!

— А то що, дивитимусь на тебе, отаку паскуду?

І грушева палиця, мов вогонь, опекла Зіньчине плече. Не скрикнула від того болю молодиця, а одразу скипіла. Молодим і сильним коршаком налетіла на свого нападника, лівою рукою вчепилась у рідку Жигаєву борідку, а правою била його в обличчя люто, безжалісно, била не за те, що шмагонув її палицею, а за те, що назвав при всіх потаскухою і цим так боляче й незаслужено образив.

— Пусти, шкура ти... Пусти! — кричав Жигай, намагаючись відіпхнути од себе розпалену гнівом молодицю.

— Краще б ударив мене ще раз палицею, аніж отакі слова мені чути... Та я з тебе всю душу витрясу!

— Рятуйте! Ряту-у!..— закричав Жигай і, посковзнувшись, упав.

— Що ти, Зінько, отямся! — кинулись до неї хлопці й дівчата.

— Не сміє він... Не сміє мене ображати. Не сміє!—повторювала вона, і в голосі її відчувалось ледве стримуване ридання.

З санчатами підійшов сюди Єгор.

— Що за зборище? Що тут трапилось?

— Я тобі цього не забуду... Ні, не забуду! Я знайду на тебе управу! Ще ти мене згадаєш,— погрожував Жигай, підвівшись на ноги й обтрушуючи свій засніжений одяг хутряною шапкою.— Я синові Матюші пожаліюсь. Він вас усіх приборкає...

І саме в цю хвилину з суміжної вулиці з'явилася юрба. Попереду йшов ватажок. На голові в нього шапка-кубанка, модні штани галіфе темніли, мов крила, а поверх кожушка, оперезаного широким ременем, звисала кобура з револьвером.

— Що за люди? Чого зібралися? Р-розійдись! — почулася владна команда ватажка, і Севастян Жигай, пізнавши голос сина, аж присів з радощів.

— Ось він тобі дасть зараз перцю! — І гукнув жалісливо й потворно: — Матюшо, синку, йди-но сюди, йди виручай свого батька. Мало не скалічила мене, проклята!..

— За мною! — подав голос молодий Жигай і першим підбіг до гурту, а слідом за ним — його спільники. Всі стежать за своїм ватажком. Що накаже — те й робитимуть.

— Хто вас, тату, образив?

— Ось вона, Зінька... Потаскуха... Санчатами мало не вбила. Натріпай їй коси. Хай знає, гадина, як людей з ніг збивати.

— Ану, шлюхо, йди сюди! — І Матюша схопив Зіньку за рукав.

— Не займай мене,— стримуючи лють, тихо промовила молодиця.— Чуєш? Не займай!

— Ти... погрожувати? Мені?..

Невідомо, що сталося б, коли б не став між ними Єгор. Схопивши Матюшину руку, парубок спокійно сказав:

— Не займай Зіньки!

— А-а-а! Так ти посмів захищати?

— Посмів. Нікому не дозволю її ображати!

Примруженими очима Матюша вдивлявся в Єгорове обличчя, вибираючи, куди і як зручніше вдарити, щоб одразу звалити свого супротивника з ніг. Ось розмахнулася рука, та так і застигла в повітрі, бо в цю секунду сильний Єгорів кулак першим викресав іскри з очей Матюші, збивши його з ніг.

Це все сталося так швидко й несподівано, що всі його спільники сторопіли.