І ці останні слова промовця почув Матюша Жигай, бо саме в цю хвилину він переступив поріг світлиці. Кілька секунд Матюша, примруживши очі, дивився на Єгора Шульгу, потім, різко обернувшись до дверей, владно гукнув:
— Заходь, братва!
Матюшині спільники мовчки розміщувались на вільних стільцях. Але по тому, як грюкали вони тими стільцями, як тхнуло від них перегаром самогону, було ясно для всіх, що прийшли вони на збори з лихим наміром.
Єгор метнув очима на Ольгу, та зрозуміла його застережливий погляд і у відповідь ледь хитнула головою: мовляв, не бійся за мене. Все я бачу, все розумію сама.
Матюша виждав, поки розмістилася його "братва", потім, не сідаючи, оглянув усіх, зупинившись найдовше поглядом на Ользі. В очах його світилася неприхована злість і образа. Губи тремтіли. Обличчя стало бліде.
— Хто?..— задихаючись, почав він.— Хто, я вас питаю, без дозволу секретаря осередку смів розпочинати збори? — І він підійшов до столу, де сиділа Ольга Ярош з кількома комсомольцями— Що це за президія? Я пропоную обрати для ведення зборів...
— Іди проспися,— сказала Ольга, не підводячись з місця.— Ти п'яний, а п'яним тут не місце!
— Що? — вирячив Матюша здивовані очі.— Мене?.. Проганяти?..— І він уп'явся руками в ріжок стола.— Я щось тут не добрав... Не розумію... Кому це сказано?
— Тобі сказано, колишньому секретареві осередку.
— Колишньому...— І він дико зареготав.— Як це — колишньому? А хто ж теперішній?
— Ще невідомо. Обраний новий склад бюро.
— Без мене?.. Без мого відома, без мого дозволу?! — І вже сміх його увірвався, видно тільки хижі очі, запалені гнівом.
— Тричі призначався твій звіт, і тричі ти не з'являвся, зривав збори. Я маю дозвіл окружкому провести збори без тебе і обрати новий склад.
— Брехня! Не вірю! — закричав Матюша і гахнув по столу кулаком так, що забряжчав графин з водою, б'ючись об гранчасту склянку.— Не вірю тобі!.. Чуєш? Ми всі не віримо...— І на підтримку своєму ватажкові озвалися сильні горлянки:
— Не віримо! Перевибра-а-ать! Головою обрати Жигая!.. Матюшу Жигая!
— Жига-я-а-а!
Підвелася за столом Ольга Ярош.
— Товариші!
— Які ми тобі товариші? — крикнув Матюша Жигай.— Ми тут всі одне одного знаємо, а ти... Хто ти така? Хто тебе прислав сюди командувати нами, вказувати нам? Ми самі знаємо, що нам робити.
— Геть! Ге-е-еть! — знову зняла крик "братва", не даючи вимовити й слова.
І тоді, рвучко підвівшись із стільця, наперед вийшов Єгор Шульга.
— Ви, бовдури нерозсудливі, куди це прийшли? До клубу на комсомольські збори чи на вечорниці?
Його грізний вигляд, його палаючі обуренням очі вплинули на "братву". Не знаючи, як діятиме їхній ватажок, вони притихли.
— Доки ми будемо отаке терпіти? Чи в нас немає Радянської влади, а чи Жигаї та Нехльоди світ нам заступили, що ми, як сліпі кошенята, нічого не можемо вдіяти проти них? Чи, може, ми такі кволі, та немічні, та боягузи?
— Он ти як заговорив? — озвався Матюша.— Ви чули? Ви всі чули, як про начальство... Про самого товариша Не-хльоду!
— Коли він дозволяє, щоб куркульські синки верховодили у комсомолі, значить, сам Нехльода — їхній посібник, і його треба теж знімати з посади! Так я думаю.
*— Ага, підкопуєшся під начальство? Добре... Сьогодні він про це знатиме. Сьогодні я сам йому все розкажу.
— Розказуй,—продовжував Єгор.—Я за правду де хочеш битимусь. Але досить нам мовчати! Треба діяти. Треба очищати наші лави від куркульських синків та їхніх прихвоснів, приймати в комсомол бідняцьку молодь, тих, хто знає труд, хто любить Радянську владу, хто може за неї постояти...
— А ми всі? А я, по-твоєму, не люблю Радянської влади? Говори... Ні, ти говори, що думаєш. Нехай слухають, нехай свідками будуть. Я тебе припечу де слід. Тепер ти не викрутишся, ні! Тепер ти в моїх руках.
— Не погрожуй, бо я твоїх погроз не боюся! Чуєш ти, п'янюго!
— Що ти сказав? На мене? Таке слово... Чули? Ви чули, що він сказав?
— Гнати треба вас з комсомолу — ось моє слово. І першого Жигая гнати і всю його банду!
— Ми бандити? Я прошу це занести до протоколу! Я вимагаю! Я не потерплю!..
— Не потерпимо! — гукнули розлючені голоси.
— Геть!
— Не давати йому слова!
— Ге-е-еть!
— Хай говорить! Послухаємо.
— Говори все, Єгоре, все, що знаєш.
— Не хочемо слухати! Не хочемо!
Ольга Ярош постукала олівцем по графину, але це не втихомирило розлючену "братву". І тільки тоді, коли Матюша Жигай, підвівши руку, вигукнув: "Братва, замри!" — настала тиша.
Очі Матюшині вп'ялися в Єгора. З якою насолодою він би пустив гарячу кулю в оці широкі й сильні груди помічника механіка, щоб навіки заціпити йому вуста. В душі Матюшипій відбувалася боротьба. Поступитися перед Єгором у таку хвилину— значить, визнати тяжке обвинувачення, поставити себе в безвихідне становище перед всіма комсомольцями, скласти свої обов'язки секретаря осередку. Але й вимагати пояснень Матюша не міг, бо відчував по тону голосу, по Єгорових очах, що він знає таємницю нападу біля містка, знає напевно, тому так сміливо обзиває його, Матюшу Жигая, бандитом.
"Хто виказав? Хто?" І ватажок ширяв очима по своїх спільниках, намагаючись виявити серед них зрадника.
"А може, це він хоче мене тільки впіймати? Батько розповів йому про випадок біля містка. Коли б він щось знав напевне, то вже давно б проговорився..." І Матюша Жигай, примруживши очі, сказав:
— Коли почав мене обзивати бандитом, то продовжуй, розкажи всім, який я бандит. Кого я вбив? Кого пограбував? Все говори. Я послухаю, і ось вони всі... теж нехай слухають, бо інакше... за такі слова я знайду на тебе управу.
— Ти не погрожуй! Чуєш? Не погрожуй мені,— відповів Єгор, зневажливо оглядаючи свого давнього ворога.— Управу не ти шукатимеш на мене, а управу знайдемо па тебе ми, бо ми чесні комсомольці і біля містків у темну ніч не роздягали людей.
— А я роздягав?.. Говори!..— зблід уже зовсім Матюша.
— Роздягав,— спокійно відповів Єгор.— Батька мого роздя-гав^лійниченка, Головатого...
— Брехня! Нагла брехня! Хто може таке довести? Хто це бачив? Хто це знає?..
— Я це бачив і я це знаю,— озвався з дальнього кутка глухий голос, але той голос примусив Матюшу Жигая одсахнути-ся від столу.— Що ж, я вже розповідав Єгорові і мав сьогодні розказати вам усім, товариші комсомольці, який гріх маю на душі.