Щоб укласти й видрукувати родинні довідники, нам довелося перевезти на електростанцію додаткову партію документів з Національного архіву. Цього разу я зупинився на стосах паперів, успадкованих від часів президентства Улісса Сімпсона Гранта та Уоррена Гардінга[8].
Однак ми не мали змоги забезпечити кожного громадянина індивідуальним примірником. Нам пощастило тільки виділити повні комплекти кожному законодавчому органу штатів і міст, муніципалітетам і управлінням поліції, а також кожній публічній бібліотеці.
Та навіть у тих скрутних умовах я виявив певне користолюбство: ще перед тим як Софі покинула мене, я наказав видати нам для приватного користування довідники наших родин – Нарцисів та Арахісів. Довідник своєї родини я маю й тут, у Емпайр-стейт-білдінгу. Торік мені подарувала його на день народження Війра Бурундук-П'ята Заппа, Це перше видання – і єдине.
Зазирнувши якось у ту книжку, я відкрив для себе, що серед моїх нових родичів на той час були: шеф поліції району Батавія (Нью-Йорк), Кладене Нарцис-Одинадцятий Джонсон, колишній чемпіон світу з боксу в напівважкій вазі Мухаммед Нарцис-Одинадцятий Ікс, прима чікагського балету Марія Нарцис-Одинадцята Черкаскі.
Між іншим, добре, що Софі – за щасливим збігом обставин – так і не побачила довідника своєї родини. Арахіси справді-таки справляли враження приземленої галузки.
Найвидатнішою особою серед них, як я пригадую, була якась кінозірочка десятої величини з третьорядної студії.
Отак воно.
Тільки-но уряд забезпечив країну довідниками, приватна ініціатива позасновувала родинні газети. Моя називалася "Нарцисократія", а роду Софі – "Арахісова всячина" – її ще довго після нашого розлучення пошта регулярно доставляла в Білий дім. А якось днями Війра сказала мені, що газета родини Бурундуків мала назву "Лісові вісті".
Під рубрикою "Оголошення" родичі напитували собі роботу, пропонували вкласти кудись капітал або ж подавали перелік майна на продаж.
На шпальтах новин повідомлялося про успіхи окремих представників роду. Проти законопорушників друкувалися застереження. Іноді там публікували прізвища родичів, яких рекомендувалося провідати в лікарнях або в'язницях.
Передові статті закликали до створення родинних програм охорони здоров'я, до заснування родинних спортклубів і таке інше. Запам'яталось мені одне есе, надруковане, чи то в "Нарцисократії", чи то в "Арахісовій всячині", де твердилося: родина з високими моральними засадами – найкраща гарантія законності й правопорядку, тому поліційна служба, очевидно, поступово відімре.
"Якщо вам стало відомо про родича, причетного до протизаконних дій,– писав автор,– не поспішайте повідомляти про нього в поліцію. Краще подзвоніть десятку своїх родичів".
І таке інше.
Війра сказала мені, що девізом газети "Лісові вісті" були слова: "Добрий громадянин – це гідний представник свого роду".
Поступово з'ясовувалися різні статистичні дивовижі. Наприклад, майже всі Молочаї вміли грати на музичних інструментах. Середні вага члена родини Кавунів перевищувала на кілограм вагу представника будь-якої іншої. Три чверті родини Сірки виявилися жінками.
І так далі, і таке інше.
Що ж до нашої родини, то одразу було відзначено: найвища концентрація Нарцисів припадає на Індіанаполіс та його околиці. Газета нашої родини саме там і виходила. Її редакційна шапка гордо проголошувала: "Надруковано в місті Нарцисів, США".
Отак воно.
Почали відкриватися перші родинні клуби. Я власноручно перерізав стрічку на урочистому відкритті одного з них – тут, на Манхеттені. Той клуб Нарцисів був на Сорок третій вулиці.
Та подія трохи схвилювала мене, хоч я й приймав заспокійливе у вигляді таблеток три-бензо-психоамілу. Колись давно, у тому ж таки будинку, я вже належав до іншого клубу, а також до штучно поширеної родини трохи іншого типу. Власне, як і мій батько, діди та прадіди.
У ті далекі часи цей будинок був місцем зустрічей багатих, наділених владою і вже літніх людей.
А тепер тут було повно матерів з дітьми, старих людей, які грали в шахи або шашки чи просто куняли в кріслах, підлітків, що розважалися кеглями або китайським більярдом.
Сміх та й годі.
Розділ 36
Під час того самого візиту на Манхеттен я вперше побачив один з клубів Тринадцятих. Я вже чув, що в Чікаго існує кілька десятків таких малоповажних закладів. А тепер з'явився і на Манхеттені.
Ми з Елізою не передбачили, що люди з числом 13 у других іменах негайно об'єднаються і, таким чином, утворять найчисельнішу з родин.
Так от, коли я запитав у швейцара манхеттенського клубу Тринадцятих дозволу на вхід, щоб ближче ознайомитися з новим закладом, моя соціальна реформа на мені ж таки й окошилася.
– Моє шанування, пане президент,– сказав швейцар.– Але хіба ви з Тринадцятих?
– Ні. Ви ж добре знаєте, що ні,– відповів я.
– У такому разі я скажу вам те, що повинен сказати,– мовив швейцар.– Хоч як я вас шаную, сер, але чи не пішли б ви, чоловіче, туди й перетуди? Стривайте-но, можете на прощання цмокнути мене в гузно!
Мене охопив дикий захват.
Тоді ж таки я вперше довідався про існування церкви Ісуса Христа Викраденого. В ті дні це був ще тільки дрібний культ у Чікаго, але згодом йому судилося стати найпопулярнішим серед американців віровченням за всю історію США.
Дізнався я про той рух із листівки, що її тицьнув мені в руки якийсь охайний і жвавий молодик у вестибюлі готелю.
Рвучко, мало не ексцентрично, він крутив головою й озирався на всі боки, наче сподівався угледіти когось чи то за пальмою в діжці, чи то під кріслом, чи навіть угорі – на люстрі.
Отак заклопотано нишпорячи очима довкола, він явно й не помітив, що вручив свою листівку самому президентові Сполучених Штатів.
– Кого це ви так видивляєтесь, юначе? – спитав я.
– Нашого Спасителя, сер,– відказав він.
– Ви гадаєте, він тут, у цьому готелі? – поцікавився я.
– Прочитайте листівку, сер,– мовив він.
Що я й зробив у своєму затишному номері, не вимикаючи радіо.
У верхньому кутку листівки був досить примітивно зображений Ісус Христос на повен зріст. Причому тіло намалювали у фас, а обличчя – в профіль, як у карткового валета.
У роті сина господнього стирчав кляп. Зап'ястки були в наручниках. Одну щиколотку стискали кайдани, другим кінцем з'єднані з ланцюгом, прикутим до підлоги. На нижній повіці всевидячого ока блищала одна-єдина досконало вималювана сльоза.