— Вона, перепрошую, не бігає, а плаває. У неї двигун такий, що той корпус вона несе, наче пір'їнку. А назва така на честь моєї дружини Марії-Ганни-Цецелії-Терези. У неї,— очі Філарета Карловича налились кров'ю,— у неї перший приз на республіканській виставці!
— А як машина реагує на сигнали автоінспекції? — спокійно запитав Сідалковський.
— Перепрошую, я вас не зрозумів.
— Як часто її зупиняє автоінспекція?
— В основному, перепрошую, автолюбителі. Вони цікавляться коробкою передач, циліндрами і двигуном.
— Пробачте, а як нам нею добратися до Спиридонівки? Пробачте, до Харлампівки?
— Тільки по річці. По той бік, перепрошую, непрохідні хащі верболозу.
З двору виїхали негайно. Машина заводилась, як "Антей". Спочатку доповзли до єдиної у Кобилятині-Турбінному колонки, а тоді під'їхали до гастроному, де завжди продавалися мисливські сосиски, які полюбляв Сідалковський, і ковбаса твердого копчення, на якій з'їдав свої останці зуби Грак. Зупинились метрів за двадцять до магазину.
— Дракон Фантомаса,— охрестив їхню "Мегацету" один із неповнолітніх автолюбителів Кобилятина-Турбінного.
— Скажіть,— підійшов до Сідалковського поважний дідусь, очевидно, колишній військовий, бо носив офіцерське галіфе.— Що, почалися військові маневри?
Тендітні вуха Сідалковського почервоніли так, що нагадували діамант, який виблискує навіть при денному світлі.
— Ґаволови, як завжди, збіглися мало не з усього містечка і утворили навколо "Мегацети" філіал київської Бессарабки.
Підійшов міліціонер. Сідалковський вирішив про всяк випадок відійти подалі.
— Тут для вантажних машин стоянка заборонена,— суворо сказав міліціонер.— Ви на знаках розумієтесь?
— Пробачте, товаришу старшина, але це амфібія, моторний човен.
— Не морочте мені голови. Це безрейковий трамвай, якщо не броненосець,— він наблизився до Сідалковського майже впритул.— О голубе, так ви того... Ану, дихніть!
Сідалковський дихнув посміхаючись.
— Чорт візьми, я так і думав: українська з перцем*,— безпомилково визначив старшина.
Сідалковський підтвердив. Бо й справді учора ввечері вони з генералом за вечерею хильнули.
— Точно, був гріх. Учора ввечері з генералом. Але звідки...
— Це я вас питаю: звідки? — перебив його старшина.— Де дістали: у гастрономі чи в ресторані?
— У "Подарунковому",— збрехав Сідалковський.— Але так ви її там не купите, товаришу старшина. Вона йде з навантаженням: дають на додачу жіночий гарнітур і пачку пудри "Знову молодість".
— Все одно. У мене сьогодні гості. З Грузії. Потрібно щось наше, національне, подарувати. Тепер це модно. А той, що за баранкою, не того?
— Він взагалі не п'є. У нього виразка шлунка.
— Я вас зрозумів,— кивнув старшина.— Ану, розійдись!— крикнув у натовп.— Що, ніколи не бачили крокуючого земснаряда?
Нарешті вибіг з гастроному Грак.
— Заводь цю полкову амфібію і швидше на воду. Збожеволіти можна,— усівшись до кабіни, промовив Сідалковський.— Я уявляю, що в селі робитиметься, коли ми навіть у збайдужілих до всього кобилятинтурбінівців пробудили такий інтерес...
"Мегацета", наче старий, але з дуже могутнім серцем птеродактиль, набирала розгону і, здавалося, збиралася відштовхнутися від голубої стрічки ріки й повиснути у тихому, як мрія, небі, розганяючи одним лише виглядом дрібне птаство. Повітря, перемішане із запахом квітів і річкових трав, мерехтіло, як золоте, ледь помітне марево у сонячному промінні, і стигло у своїй синій соковитості. Сідалковському приємно лоскотало груди. Як дитя, що народилося не на асфальті, за висловом Ковбика, а між тихих і плакучих верб, над голубими плесами, усіяними білими й жовтими лілеями, мов груди генерала Чудловського старовинними австро-угорськими орденами, купленими в одеських нумізматів, Євграф став сентиментальним і м'яким, наче переднє сидіння "Мегацети".
— Для чого ви взяли з собою мідяки? — запитав Сідалковський, не повертаючи голови і не спускаючи, очей з блакитного бульвару ріки.
— Генерал наказав,— Грак потягнувся лівим ліктем до бокового скла, щоб по-піжонськи виставити лікоть назовні, але не дістав. Був занизький на зріст і сидів глибоко, мов на перині, у склі стирчав один лише пінгвінячий ніс.— Каже, витяг, то сам і здавай їх, я до магазину не понесу. Бач, йому гонор не дозволяє! — Грак чвиркнув крізь щілини своїх рідких зубів.— А який може бути гонор, коли мова йде про гроші? Чи не так, доктор?
— Звісно,— відповів не без іронії Сідалковський. Потрапляючи на природу, він нітився й затихав. Веселим і гамірним почував себе тільки в містах, на привокзальних площах і на ярмарку.— Як БИ ЇХ здаватимете, Грак? У відрі?..
— У вузлику. Ось зараз побачиш.
Попереду замиготіло якесь село з двоповерховою будівлею недалеко від пристані. Грак підплив "Мегацетою" до пологого берега, і "Сором'язлива красуня", як назвав подумки амфібію Сідалковський, наче черепаха, легко поповзла на берег, підминаючи під себе очерет і лепеху.
— Може, ти, докторе, збігаєш і здаси? — набираючи в хустку мідяків, запропонував Євмен.
— Пробачте, але це нижче моєї гідності...
Грак криво посміхнувся: мовляв, усі ви такі — у генерала гонор, у графа честь. І все це таке ж фальшиве, як і оці позеленілі мідяки...
Грак забіг у сільську крамницю. Сідалковський тримався трохи позаду, начебто вони з Граком взагалі незнайомі. За склом з написом "Каса" сиділо миловидне дівча, яке нагадувало Сідалковському здобну французьку булочку, посилану цукровою пудрою. "Гарні дівчата завжди на чужих грошах сидять",— подумав Євграф і став на такій відстані, щоб почути діалог між касиркою і "невеликим корсіканцем".
— Слухай, доню, дрібні потрібні?
— Ганю, чуєш! — гукнуло дівча через весь магазин до продавщиці, що, зігнувшись, рахувала гроші за прилавком, повернувшись спиною до каси.— Чуєш, Ганю, тато знайшовся,— крикнула вона і розсміялася з власного дотепу.
Грак подав їй вузлик.
— Тут які, мідні чи срібні?
— Самі п'ятаки, доню...
— Тоді підіть зважте. Ганю, зваж п'ятаки. Дядьо з торбою просять.
Сідалковському дівча сподобалося: м'якеньке, колюче й здобне. Жаль, що Грак тут носиться зі своєю торбою.
— Ей, ти, спіднице,— перехилившись через прилавок, гукнув Грак продавщиці, яка стояла у позі коня, що п'є воду з жолоба.— Йди-но сюди. Хочу тобі допомогти план виконати. Міняю гроші на горілку і закуску.