— Чортів суфлер! Про віщо він з нею щебече?.. Залізли в куток, сміються, я"артують.
— Що — о, невже за руки взялися ?.. їй — богу, взялися___
Вибіг на сцену, дав дзвоника.
— Ще я{ рано, куди ?..
— Не ваше діло... Суфлірувати сідай ти, Йване. Миколо, геть к бісу зі сцени!
— А це чому ?..
— Чому, чому ? Згадай вчорашню.. • Назаре, ставай на завісу — та гляди мені!..
— Знаю, знаю — щоб після поцілунку...
Знову голова в неї на колінах, знову вогники блискають в очах, а далі...
Ех, хороше, братці, отак працювати!.. Всім клубним режисерам так робити раджу: знайдіть собі Аліму чи там Ліду, Ніну, Сіму — робота буде.
* * *
Прийшов якось Ахмет хмурий — хмурий ...
— Чого ти ?
— Розвод хочу взяти.. .
— Як, чому?
— Не хочу так далі жити. Або зі мною, або к чортам...
Полізли, полізли по мені мурашки:
— От тобі й на! Чи не взнав часом ?..
— На от, читай.— Витяг якогось листочка, кинув мені.
"Люба Наталочко...— Писав літун Енського авіо-загону,—чому ж Ви нічого не відповідаєте? З двох листів, що я послав, Вам усе зрозуміло___"
— А от другий, от третій, четвертий, п'ятий... Навіщо це схоже ? ..
Відлягло трохи в мене від серця:
— А тобі що до цього ? Хай собі пишуть! Вона ж не ховає цього від тебе?
— Сама віддала.
і — От — от, чого ж тобі ?
— Як чого ?.. Я не хочу, щоб їй писали.
— А вона винна в цьому ?.. На мій погляд, Аня чесна женщина... Вона не проміняю тебе на якогось там харпака...
Увечері взнаю, що Аліма живе в подруги. Пішов туди.
— Алімо, що з тобою?
— Не зви мене так.
— Чому?
— Не хочу, зви Анею.
— Ну, добре... Так що з тобою ?
— Нічого такого ... Завтра виїжджаю до Маріуполя.
— Ти серйозно ?.. чого ?
— А що мені лишаються робити ?.. Коли потрібна буду — викличе.
— Хто, Ахмет?
— Та вже я" не який біс ... Закрутилося, завертілося в мене в голові:
— Як, Аліма поїде, Аліми не буде?.. Ні-ні-ні — Цього не може бути! Треба щось робити. Але що ?.. Одружитися ? Так Ніна, дитина ...
Хапаю її за руку, тисну до грудей:
— Ні, Аню, ти мусиш зостатися... Це ж для мене ніж у серце... Ти ж для мене все...
— Чудак! —глянула у вічі тепло — тепло.— Ну як же бути?
— Поки — що тут житимеш, а далі... Далі я на все піду, на все згоден...
— На що, наприклад ?..
— На що ? .. Все пошлю до чорта ... Візьму розвод з Ніною___
Притис міцно її до себе—боявся, ніби хто забере. Вона притулилася, як кішечка, і ніжно гладила мою
РУКУ:
— ерунда, голубе, єрунда...
Чому? — Запитався так, ніби сердився. Стиснув пальці^їй, що вона аж крикнула від болю.
— Ну й чудний же ти який! Чи чудний, чи дурний ___Ти ж уже не маленький і мусиш розуміти.
Окрім цього...
— Що "окрім цього"? ..
— 6; причина, що звязує мене з Ахметом ...
— Що-о?!.
— Уже чотири місяці___
В мені все похололо й осунулося : виходить — міняв так на так...
Пройшла хвилина, друга...
— Ну, іди собі... Коли їхатиму, прийдеш попрощатися, іди...
Всім єством прилипла до мене, обдала гарячим подихом, прикипіла солонуватими від сліз губами до моїх уст___
Прийшов додому як розбитий. Ніни не було — десь
пішла. Ліг на ліжку, увіткнувся головою в подушку___
Ро^м понеслися думки, одна за одною, одна сіріша
другої___Далі схоплююся з ліжка, сідаю до стол}',
починаю писати : "Слухай, голубочко! Ну як же бути ?
Ц не можу без тебе зостатися. З тобою вкупі поїде міря радість, моя любов, мов все — все... Без тебе — я Ьух-А, мертва дровиняка, що ні нащо не здатна..."
4— А далі що?.. Далі — тпру... А цікаво, як буде при еоціялізмі? Невже й тоді мої нащадки будуть в отакому тупику?.. Ні-ні, тоді — раз, раз і готово. Бідна моя голова — чому я родився не при соціалізмі ?..
Маленька павза, пишу далі:
"Ні, ти мусиш бути моєю. У мене теж така історія ... Власно не в мене, а в Ніни. Але що з того ? Ми мусимо піти на всілякі жертви. Без жертов щастя в світі не буває. Твоя дитина буде моєю дитиною ..."
— Стрівай... А хто ж буде батьком моєї дитини ?.. Ні, це не терпить ніякої критики —
Порвав листа, почав нового:
"В крайньому разі можна на посаду влаштуватися, я буду допомагати. І більшого нам не треба. Хай живе вільна любов!.."
— Ні, це теж не чесно... Не чесно й соромно: збігатися день по закутках, ховатися, завжди бути обережним ... А втім : що таке чесність ? .. С;рунда! Всі так роблять — чому мені не можна ?..
Уже в жар почало мене кидати, холодний піт на чолі виступив. Пишу далі:
(Взагалі треба вийти якось з цього зачарованого кола. Треба обговорити детальніше — моя"е, що й вигадаємо" ...
— Та де ж я можу й так їй сказати? Навіщо я; писати ?..
Порвав лисга на дрібненькі шматочки, ліг знову на ліжко...
Прийшла Ніна. Кинулась до мене, обіймаю, цілую-] така мила — мила ...
— А я оце в Люсі була. Ми що — вечора з нею гуляюмо...
— Гуляй, гуляй,— думаю,-— баба з воза — кобилі легше...
¥ * ¥
Кажуть: без контрастів життя було б нецікаве. Правильно. Контрасти ю й будуть... Ради контрасту, мабуть, і Ахмет з Алімою знову зійшлися. А мені що ?.. Розвязалося мою болюче питання. І без соці-ялізму обійшлося: гуляюмо собі помаленьку, репети-руюмо... І люди, і ми задоволені.
... .-Гуляюмо. А ніч така гарна, така гарна... Аліма прилипла збоку і воркоче, воркоче...
— Ну, куди підемо ? А мені все рівно ...
— Ахмет дома?
— Ні, десь на конференції.
— Так підемо в Нанаювський
— Тільки нелюдними вулицями, щоб з ким не зустрітися ...
Одна в личка, друга, третя... Скоро й Панаюв-ський... Враз із — за рогу налітаюмо на другу парочку... Налетіли й стали. Стали й мовчимо. Мовчимо й ди-
' Сад > Казані.
вимося... А вони на нас дивляться. Мовчать і дивляться ...
— Ну, що ж, здрастуйте!
— Здоров, іпташ, здоров...— простягає руку.
— Так і ви ж здоровкайтесь,— це я до наших компаньйонок, а вони в розтіч і тікати.
— Е, ні-ні, стійте, голубоньки! Ахмет, переймай. Половили, позводили до купи, стоїмо...
— Ну, що ж далі робити будемо ? Ніно, Алімо... А вони в хусточки кутаються, хникають ... Плачуть
чи регочуть.
— Так отакий ти, голубе... Не ждав!
— Ніколи іі я не надіявся ...
— Як же так?
— Та як бачиш ...
Постояли, помовчали і пішли вздовж по вулиці. Ми з Ахметом з боків, а половини посередині. Смітно було й ніяково. Смішно й соромно ...