Став розумом розкидати, плани різні планувати. Раз навіть Аліму додому провів (жила в подруги). Та що З того ?.. Як приятель, товариш, і не більше. На більше духу не вистачило, побоявся :
— А що, як вона та "атанде заломить" і Ніні похвалиться ?.. Біс її знає .
Поки я плани розплановував, а вони й помирилися. Ахмет з Алімою помирилися ...
— А, щоб вас лиха година мирилася! Хіба так сваряться ?.. Ви б у нас з Ніною повчилися. От де краса: инколи й з синяками по три дні носимося.
Але надія жевріє, надія живе. Коли раз посварилися, то треба й удруге чекати. Це вже такий закон...
А тоді вже не вдарю лицем у багнюку, тоді обов'язково ...
— Але Ніна, як же Ніна? Вона ж як довідаються, то таку еволюційну боротьбу оголосить, що все на світі прокленеш... Та й жалко ж: все — таки жінка, половина, можна сказати___
— Ех, де той СОЦІАЛІЗМ ?.. Де та вільна любов ?..
* * *
Десь на Україні, там провадиться українізація. А тут, у Казані — татарнзація.
Афіші написав українсько — татарською мовою ... А балачок, балачок скільки! Куди не повернешся,— скрізь тільки й чу§ш, що українці появилися.
Росте настрій, росте.
¥ ¥ *
Початок рівно о дев'ятій. Публіки — яблуку ніде впасти. Музика ріже, аж у вухах лящить. Настрій на 120.
— Даю третій дзвоник, приготуйтеся! Аліма чи то... Наталко, глядіть же, той... Та ви мене розумійте ?..
— Розумію, розумію!
Завіса пішла. Мій віртуоз ударив по клавішах...
Ніготь вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться...
Сумними хвилями покотилося по залі. Публіка замерла, публіка— один слух. Роти навіть допомагають...
А Наталка заливаються, Наталка душу всю вкладаю, посилав глядачам...
Ой як болить мо^ серце, А сьози не ллються ...
Мій вихід ...
Дід рудий, баба руда, Батько рудий, мати руда...
Усміхаються в залі, заливаються реготом, регочуть до кінця ... Завіса.
Довгі несамовиті оплески. "Біс. біс!..".
Антракт. Боже мій !.. Як посунула публіка за куліси, як почали нас гойдати. Ніколи ще зі мною такого не траплялося: вітають, тиснуть руки, дехто обіймаю • • • Наталку просто на руках носять, цілують.
— От так українці! От так постановка!.. А я так поважно:
— Не дамо в кану наплювать ! На те ми й українці. Другого дня красувалися скрізь афіші: сьогодні
Знову "Наталка-Полтавка". Ціни на квитки підвищені. Третього дня приїхав з табору Енський авіозагін — дайош знову "Наталку-Полтавку". А четвертого — посипалися до мене заяви: "Прохаю пріняті в "укр-драмгуртку".
— Та ви ж мови не знайте ?
— Виучім. Прімі только___
Наталка — Аліма стала темою для всіх балачок. Деякі балакуни заходили занадто вже далеко і ловили зручного моменту, щоб повести мене й Наталку до буфету. Власно я був за приший — кобилі — хвіст, бо їм потрібна була тільки Наталка. Врешті цей буфет став мені в печінках: вони їй ляси підпускають, а я сиджу мов той дурень. Не почувають, остолопп, що я й сам не від того, щоб позалицятися до неї.
Пройшло декілька днів. Публіка просто вимагав вистави. Аліма ластівкою цвірінькаю та прохаю •. —
— Щось вона занадто ласкава зі мною. Чи не закохалася і вона в мене ?..
Але практично підійти — боюсь.
— Що, як гарбуза піднесе? Пропаде к бісу вся енергія, загине й гурток.
Ночами не спав, думав. І якось в голові зародилася думка : інсценувати свій підхід до Аліми... Щоб було просто й непомітно. Сказано—зроблено. Гаряче беруся за роботу — і за три дні інсценовка (власно не інсце-новка, а ціла п'юса) готова. В ній я виводжу двох молодят, які закохані одне в одного, але бояться це виявити. Потім, по ходу п'юси, вони потроху облещуються, облащуютья, і нарешті доходить до поцілунків.
— Правильно ! Я граю Гриця, Аліма — Зіньку. Коли підчас гри вона буде відповідати насправді, значить вона не від того, щоб поженихатися зі мною.
ц * ¥
Мій план реалізуються. Все йде — краще й бажать не треба: артистів — хоч проганяй, хор виходить на славу, танцюристів аж п'ять! Аліма голубкою коло мене в'ються, а я___ та що там я ? Відомо вже ...
До того ще й Ахмет став рідко показуватися. Коли-не — коли на сцену з'явиться. Навіть Ніна якось змінилася : то все лайкою дома зустрічала, а тепер завжди лагідна, приязна___
Ніни й Ахмета найдужче я боявся: Ніна, коли б довідалась, очі б мені повидирала — це факт. Та й Ахмет би так не подарував: хлопець гарячий.
Іще одне турбувало — це мої артисти: добра половина була закохана в Аліму ...
— Що, як хто попередить ?.. Треба не ґавити. Настав довгожданий день вистави. Я страшенно
нервуюся : сьогодні вирішується моя доля ... Нарешті й початок. Я лежу на сіні — сплю. Зінька, співаючи, збирає в лісі полуниці. Далі наша зустріч, наївні балачки, псреглядування... Підходить до того місця, де вже й обніматися. Нервово напружений ... Поклав їй голову на коліна, вона, говорячи, якось зиркає мені у вічі___Очі щось говорять, але що — не зрозумію ... Ні, брешу: раз глянула глибоко — глибоко ... Але тільки один раз, і я не впевнився, чи то вона
граючи, чи насправді___Потім злегенька обіймаю її
і раптом___вона виривається й тікає.
— Тю, біс тебе бери! Та це ж по п'єсі так. Бтло б цього не писати... Ех !..
Завіса. Грім оплесків: "Біс, біс!..". Знову набігли шанувателі. Знову хвалять — вихваляють, але мені не до того:
— І якого я біса не вставив там цілування ?.. Так гарно йшло і на тобі!..
Дія друга. Спершу співи, танці. Далі наша сценка з З'нькою на перелазі. Наближалося головне місце:
— От сяду, обійму, далі так ніжно й жагуче поцілую. .. Цей поцілунок буде відповіддю на її таємницю.
Сіли, говоримо... Потрошку присуваюсь, присуваюсь, беру її за руку. Рука гака тепла — тепла, аж гаряча... І Аліма гаряча. 1 тільки — но я обняв її, притис до себе, як щось загуркотіло і почулися оплески...
— Хто спустив завісу ?.. Рано ж, чорти!
— Мені суфлер сказав ... Знак подав.
— Щоб вас чорти спускали... Миколо, навіщо ж це похоже ?..
— А хіба що ? Ви я" скінчили говорити...
— Кінчили, кінчили___А цілувалися ?
— €)рунда ... Можна й без поцілунку ...
— Можна, можна... Я режисер, я сам автор... Хто більше знає ?!.
Другого дня знову вистава. Заклявся ставити, доки поставлю на своєму. Скоро й початок. Бігаю, нервуюся, а вона... Зиркнув у дірочку в декорації: