Закінчивши тренування і масаж, Аомаме й стара пані удвох сідали пити чай і розмовляли про се, про те. Тамару завжди приносив чайне начиння на срібній таці. Оскільки впродовж першого місяця Тамару при Аомаме не проронив ні слова, то їй довелося запитати господиню, чи він часом не німий.
Одного разу господиня поцікавилася, чи коли-небудь для власного захисту Аомаме на практиці випробовувала техніку ударів ногою у пах.
— Тільки одного разу, — відповіла вона.
— Успішно? — спитала господиня.
— Ефект був, — обережно й коротко відповіла Аомаме.
— До нашого Тамару цю техніку можна застосувати? Аомаме хитнула головою.
— Боюсь, що нічого не вийшло б. Тамару-сан обізнаний з такими речами. Якщо така людина розгадає намір, то нічого не вдасться зробити. Ця техніка годиться лише для самозахисту від профана, невтаємниченого в техніку бою.
— Інакше кажучи, ви не вважаєте Тамару "профаном"?
Добираючи слова, Аомаме відповіла:
— Мабуть, що так. Він відрізняється від пересічних людей.
Господиня додала до чаю вершків і повільно перемішала їх ложечкою.
— Того разу вашим супротивником був профан? Великий?
Аомаме кивнула, але нічого не сказала. Він і справді був високої статури й начебто сильний. Але через свою самовпевненість перед жінкою втратив пильність. Бо ніколи не зазнавав удару в пах від неї й навіть не сподівався, що з ним може таке статися.
— Ви, мабуть, його поранили? — запитала господиня.
— Ні, не поранила. Якийсь час він тільки відчував страшний біль.
На хвилину стара жінка замовкла. Потім спитала:
— А ви досі не нападали на чоловіка, щоб не просто завдати йому болю, а поранити?
— Нападала, — відповіла Аомаме. Вона не вміла брехати.
— Можете розповісти про цей випадок?
Аомаме легенько хитнула головою.
— Вибачте, але про нього нелегко розповідати.
— Гаразд. Мабуть, і справді важко. Я вас до цього не змушую, — сказала господиня.
Обидві мовчки пили чай. Кожна думала про своє.
Згодом господиня розтулила рот.
— Може, якось розкажете про нього, якщо захочете?
— Можливо, зумію розповісти. А може, й ні. Чесно кажучи, сама не знаю.
Якийсь час стара жінка дивилася на обличчя Аомаме. А потім сказала:
— Я не просто з цікавості питаю.
Аомаме мовчала.
— Мені здається, ви живете, щось ховаючи у собі. Щось дуже важке. Я відчула це на першій зустрічі з вами. У вас сильний, рішучий погляд. Правду кажучи, і в мені є щось таке. Щось важке. Тому я вас розумію. Я вас не кваплю. Але я радила б вам випустити його назовні. Я вмію тримати язика за зубами і маю кілька реальних засобів. Як усе піде добре, то зможу стати вам у пригоді.
Коли пізніше Аомаме відкрилася господині, то в її житті відчинилися інші двері.
— Гей, що ви п'єте? — спитав над самим вухом якийсь жіночий голос.
Опам'ятавшись, Аомаме підвела голову й подивилася на молоду жінку з волоссям, зав'язаним у вигляді "кінського хвоста" за модою 50-х років, що сиділа на сусідньому стільці. На ній була сукня з дрібним квітчастим візерунком, на плечі висіла сумка від Ґуччі. На нігтях — світло-рожевий манікюр. Не товста, з привабливим, приязним обличчям. І з великими грудьми.
Аомаме на хвилину розгубилася. Бо не сподівалася, що до неї озветься жінка. Тут лише чоловіки це роблять.
— Коктейль "Tom Collins", — відповіла Аомаме.
— Смачний?
— Не дуже. Але не сильний, можна пити потрошки.
— А чому він так називається?
— Не знаю, — відповіла Аомаме. — Здається, не за іменем людини, яка його вперше виготовила. Зрештою, не йдеться про якийсь особливий винахід.
Жінка помахом руки підкликала бармена й собі попросила цього напою. Невдовзі коктейль принесли.
— Можна сісти поруч? — спитала жінка.
— Можна. Місце вільне, — відповіла Аомаме. "Ти ж уже давно так сидиш", — подумала вона, але вголос не промовила.
— Може, ви домовилися з кимось зустрітися? — спитала жінка.
Аомаме мовчки дивилася на її обличчя. Жінка здавалася молодшою від неї років на три-чотири.
— Знаєте, я тим майже не цікавлюся, так що можете не турбуватися, — ніби відкриваючи свою таємницю, сказала жінка. — Якщо того остерігаєтеся... І я хотіла б познайомитися з чоловіком. Так само, як і ви.
— Так само, як я?
— Бо, здається, ви прийшли самі, щоб знайти собі більш-менш пристойного чоловіка.
— У вас таке враження?
Жінка примружила очі.
— На цьому я трохи розуміюся. Бо сюди приходять лише для цього. А ще — ми з вами, видно, не профі.
— Звичайно, — погодилася Аомаме.
— То, може, створимо удвох команду? Чоловікам легше озватися до двох жінок, ніж до одної. Та й нам буде веселіше, якось спокійніше. Гадаю, непогана вийде компанія — у мене жіноча зовнішність, а у вас хлоп'яча елегантність.
"Хлоп'яча елегантність?" — подумала Аомаме. Оце вперше її так оцінили.
— Але ж навіть у команді кожна з нас, можливо, матиме різне уподобання щодо чоловіків. Чи вийде щось добре з цього?
Жінка ледь-ледь скривила губи.
— Може, ви й маєте рацію. Уподобання?.. Ну, то які чоловіки вам подобаються?
— Переважно середнього віку, — відповіла Аомаме. — Молодих не люблю. Віддаю перевагу тим, хто трохи полисів.
— Ого! — здивувалася жінка. — Зрозуміло, значить — середнього віку? А от мені до душі молоді вродливі хлопці, чоловіки середніх літ мене не дуже цікавлять, та якщо вони вам до вподоби, я складу вам компанію — можу спробувати їх. У всьому потрібен досвід. Кажете, що чоловіки середнього віку непогані? Я маю на увазі секс.
— Усе залежить від людини, — відповіла Аомаме.
— Звичайно, — погодилася жінка. І, ніби перевіряючи якусь теорію, примружила очі. — Звичайно, про секс не можна судити взагалі, але якщо все-таки зважитися на висновок?..
— Непогані. Кількість разів невелика, але кожен раз триває довго. Вони не спішать. Якщо все піде добре, можуть не один раз довести до оргазму.
Жінка на мить задумалася.
— Коли так, то я, здається, трохи зацікавилася ними. Може, спробувати?
— Як хочете, — відповіла Аомаме.
— А секс учотирьох ви коли-небудь мали? З переміною партнерів.
— Ні.
— Я також, але вам цікаво?
— Гадаю, ні, — відповіла Аомаме. — Так, я готова створити команду і навіть певний час діяти разом, але хотіла 6 про вас щось знати. Якщо ви нічого не розкажете, то розмови, можливо, далі не буде.