— У такому разі Тенґо-кун помре, а я житиму далі. У цьому світі з його 1Q84 роком, — підсумувала Аомаме чоловікові слова.
— Можливо, — погодився він.
— Але ж моє життя у світі, в якому немає Тенґо-куна, буде беззмістовним. Бо ми назавжди втратимо можливість зустрітися.
— Мабуть, так і станеться, якщо дивитися на це вашими очима.
Міцно прикусивши губу, Аомаме уявила собі таке становище.
— Але це — лише ваші слова, — зазначила вона. — То хіба я маю підставу обов'язково їм вірити?
Чоловік хитнув головою.
— Це правда. Ніякої підстави нема. Лише я так кажу. Але ж нещодавно ви бачили, якою особливою силою я наділений. Той годинник не висів на нитці. Він дуже важкий. Можете самі перевірити. Ваша воля — вірити чи не вірити моїм словам. У нас уже мало часу.
Аомаме зиркнула на годинник, що стояв на комоді. Його стрілки наближалися до дев'ятої. Сам він перемістився і стояв під іншим кутом. Через те, що піднімався в повітря й опустився вниз.
— Цього 1Q84 року, здається, не можна врятувати вас обох одночасно, — сказав чоловік. — Маєте два варіанти вибору. За одним ви гинете, а Тенґо-кун залишиться живим, за другим він гине, а ви залишитеся живою. На самому початку я застерігав, що це — неприємні варіанти вибору.
— А іншого вибору нема?
Чоловік хитнув головою.
— У даний час можна вибрати лише один з двох варіантів.
Аомаме повільно видихнула повітря, що зібралося в її легенях.
— На жаль, — вів далі чоловік, — якби ви залишалися в 1984 році, то така дилема перед вами не стояла б. Але водночас ви тоді не могли б дізнатися про те, що Тенґо-кун постійно про вас думав. Хай там що, але саме завдяки тому, що ви опинилися в 1Q84 році, вам стало відомо, що ваші серця в певному розумінні між собою пов'язані.
Аомаме заплющила очі й вирішила: "Не плакатиму, ще не пора".
— Тенґо-кун справді мене тепер шукає? Ви можете це чесно стверджувати? — запитала вона.
— Тенґо-кун досі ніякої жінки, крім вас, щиро не любив. Це — безсумнівний факт.
— Однак мене не шукав.
— Але ж і ви не пробували його шукати. Хіба ні?
Заплющивши очі, Аомаме за одну мить оглянулася на минулі роки. Ніби піднявшись на високий пагорб, поглядала з крутого берега на морську протоку. Відчувала запах моря. Чула посвист вітру.
— Ми обоє мали б набагато раніше набратися відваги й шукати одне одного. І тоді, ще в первісному світі, поєдналися б.
— Така гіпотеза має право на існування, — сказав чоловік. — Але ж у світі 1984 року ви, напевне, так навіть не думали. Причина й наслідок пов'язані між собою викривленим способом. І таке викривлення навряд чи вдасться усунути заміною одного світу іншим.
З очей Аомаме закапали сльози. Вона плакала за тим, що досі втратила. І за тим, що могла втратити в майбутньому. А потім (вона не пам'ятає, скільки плакала) дійшла до такого стану, що більше вже не могла плакати. Ніби наштовхнувшись на невидиму стіну від напливу почуттів, вона помітила, що сльози вичерпалися.
— Гаразд, — сказала вона. — Надійних підстав вірити вашим словам нема. Нічого не можна довести. Деталі вашого плану невідомі. Однак я, здається, таки мушу на нього пристати. З вашої волі виведу вас із цього світу. Завдам вам миттєвої, безболісної смерті. Щоб Тенґо-кун залишився живим.
— Тобто ви погоджуєтеся на договір?
— Так, погоджуюся.
— Можливо, ви загинете, — сказав чоловік. — Вас доженуть і покарають. І, напевне, жорстоко. Бо вони — фанатики.
— Мені байдуже.
— Бо ви любите?
Аомаме кивнула.
— "Без твоєї любові все лише дешевенький балаган", — сказав чоловік. — Як співається в пісні.
— Якщо я вас уб'ю, то справді Тенґо-кун залишиться живим?
Хвилину чоловік мовчав. А тоді відповів:
— Тенґо-кун залишиться живим. Повірте моїм словам. Можу поручитися своїм життям.
— І моїм, — сказала Аомаме.
— Лише цим я можу поручитися, — сказав чоловік.
Аомаме міцно стиснула обидві руки.
— Правду кажучи, я хотіла жити разом з Тенґо-куном. На якийсь час у кімнаті запала мовчанка. Перестав торохтіти й грім. Усе затихло.
— Щодо мене, то я хотів би, щоб ви, якщо це можливо, так і зробили, — сказав чоловік. — Однак, на жаль, такого вибору у вас нема. Ні 1984 року, ні 1Q84 року. З різних причин.
— 1984 року дороги, якими йшли я і Тенґо-кун, навіть не перетиналися. Ви це хочете сказати?
— Саме це. Ви обоє, зовсім не підтримуючи стосунків, але думаючи одне про одного, можливо, так і постаріли б у самотності.
— А от 1Q84 року я зможу принаймні дізнатися, що вмерла заради нього.
Чоловік мовчки дихав.
— Я хотіла б, щоб ви сказали мені одну річ, — сказала Аомаме.
— Якщо зможу, — все ще лежачи долілиць, відповів чоловік.
— Тенґо-кун якось дізнається, що я вмерла заради нього? Чи ніколи так нічого й не знатиме?
Чоловік довго думав над цим запитанням.
— Можливо, це залежить від вас.
— Залежить від мене, — повторила Аомаме. — Як це розуміти?
Чоловік спокійно хитнув головою.
— Вам доведеться пройти тяжкі випробування. І після того, напевне, побачите все у відповідному світлі. Більше нічого не можу сказати. Ніхто точно не знає, що таке смерть, поки сам з нею не зустрінеться.
Аомаме старанно витерла рушником сльози на обличчі, взяла в руки з підлоги мініатюрну плішню і ще раз перевірила, чи її вістря не зламалося. Палець правої руки приклала до фатальної точки на чоловіковій шиї. Відшукала її швидко, бо її положення закарбувала собі в пам'яті. Натискаючи легенько пальцем, оцінила реакцію і ще раз переконалася, що інтуїція її не підводить. Після того вона кілька разів глибоко дихнула, вирівняла серцебиття і заспокоїла нерви. Голову довелось очистити від будь-яких думок. Навіть тимчасово стерла любов до Тенґо. Ненависть, гнів, розгубленість прогнала геть від себе. Невдача неприпустима. Свідомість треба зосередити на смерті. Ніби чітко сфокусувати промінь світла.
— Зараз роботу скінчимо, — сказала вона спокійно. — Я мушу прибрати вас із цього світу.
— І тоді я позбудуся наділеного мені болю.
— Усіх болів, карликів, зміненого світу, різних гіпотез... і любові.
— І любові. Це правда, — наче сам до себе проказав чоловік. — І я мав людей, яких любив. Ну що ж, закінчимо свою роботу. Аомаме-сан, ви страшенно здібна людина. Це мені ясно.