Лише Бертольдова вдача з його раптовними змінами настрою примушувала патера Герхарда хитати головою.
— По істині: очеретина, що вітром її хитає,— вболівав гвардіян. І враз до того додавав, своїм звичаєм, з латинська: — Arundo vento agitata...
Це призвичаєння патера Герхарда думати в латинській мові й текстами Святого Письма не було для нього дивиною, бо ж батьки дали його до кляштора ще з семи років його життя, як алюмна. Отож тільки слова, сказані й негайно перекладені на мову латинську, видавались йому "добре сказаними". Але ж ті ясно сформульовані й зрозумілою латиною сказані слова набували повної ваги лише годі, коли їх підтримував текст Святого Письма, або цитат і писань отців церкви.
— Ще ж вчора,— сам не раз міркував над Бертольдовою вдачею патер Герхард, ще ж вчора Бертольд палахкотів від захоплення своєю новою ідеєю, а вже сьогодні – мов той попіл... Sicut cinerum... Холодний і мертвий. Так, frigidus et mortuus. Увесь — одна журлива задума.
Журу ж вважав побожний гвардіян за найгіршого ворога кожної людини. Для ченця ж, говорив він, це була смертельна отрута. Бо з жури постає байдужість. З байдужості — несмак до праці.
І щирий син Франціска з Ассізі — патер Герхард гаряче молився, прохаючи фра Бертольдові витривалості й радості духа, — цих двох крил, що підносять душу людини понад всі спокуси й тяготи життєві й навіть над самий гріх. І несказанно тішився старий чернець, коли помічав, що для Бертольда світало, й захоплення новою працею повертало до нього.
Сказано: "як вітер, змінлива людина",— згадував і слова "божого філософа" патер Герхард. — Хто ж може знати, чи не зростає в нашому кляшторі з волі Божої новий Альберт Великий?..
А брат Бертольд вже дійсно був ученим. І все ширшої слави та розголосу здобувала праведному кляшторові та Бертольдова вченість. Люди йшли з далеких околиць, мов на прощу, до францісканів, "що на горі". Ліків, поради в ділах духовних і світських шукали тут прочани. Часами здалеку прибивався сюди якийсь винахідник, що мав нову думку, котрої сам не міг перевести в життя. І тоді вигадливість брата Бертольда, як казав патер гвардіян, була — майже безмежна й завжди невтомна.
Так винайшов брат Бертольд вітражі: яскравіші й прозоріші навіть за славнозвісні італійські, бо вони не були такі різкі, однаково приємно сяяли й проти сонця й при вогнях вівтарних свічок. Трапилось, що отець гвардіян трохи насварив брата-шевця, що той помалу робить братії взуття. Саме тоді вийшов дозвіл францісканам холодних та північних країн замість підошов св. Франціска взувати і чоботи, бо ж часто бувало, що братія застуджувалась аж до смерті. Однак брат швець Криспін нічого не міг вдіяти, бо вичинбарити шкіру можна за шість або за вісім місяців. Цього не лишив без уваги брат Бертольд. Познаходив він якісь горіхи — не горіхи, каштани — не каштани, що вже з десяток років у патера аптекаря без потреби валялись: хтось з місіонерів привіз на показ природні дари заморської землі. І збагнув їхню силу брат Бертольд, приправив з них тинктуру, якої діставши брат Криспін повикидав всі свої запаси дубової кори, що по ямах кисла, забракував і вербове коріння, лише користав з Бертольдової тинктури та з особливого дерев'яного колеса, також братом Бертольдом вигаданого на розминання шкір. І за якихсь два чи іноді й менше тижнів має брат Криспін м'яку гладесеньку шкіру.
А вже кому справжню радість робив брат Бертольд своїми підсилюючими рослини розчинами, так це кляшторному садівникові — фра Нарцисові. То дасть таку водичку, що коли нею раз на тиждень підливати городину, досягає вона неймовірних розмірів; то вигадає цілу систему рам скляних, що їх можна було то відчиняти, то зачиняти, і тим способом тримати рослини в більшій тепліні, як була надворі. Й добрий брат Нарцис очам своїм не вірив, що йому проростає розсада в той час, коли ще надворі раз у раз падає сніг. А потім вигадав Бертольд і таке, що навіть взимку можна було мати зелену, свіжу городину.
І брат Нарцис, мабуть, більш за всіх ченців любив фра Бертольда.
Любив ніжно й віддано, як можуть любити малі діти й старі ченці.
Нарциса призначили на садівника лише за його наймення. А тому, що працюючи в саду, брат Нарцис раз у раз співав пісень, що сам складав, жартома звали його — "Narcissus Poeticus", як і однойменну з ним квітку.
Проти справдішньої манії — надавати людям, крім хресних наймень, ще й прізвища, доводилось воювати мало не з церковної казальниці. Бо стало це просто пошестю. Тож не уникнув прізвища й брат Бертольд. Почали його прозивати "фра Нігер" або й просто "фра Шварц". А причепилося до нього таке прізвище тому, що захватаний в праці, брат Бертольд частенько не тільки до рефектарія, але ж і до церкви приходив замазаний сажею зі своїх горн. Та й сам він мав темний, як вороняче крило, волос...
* * *
Бертольд стояв уже давно біля столу, спершись на лутку вікна. Невтомні солов'їні співи заколисували його. Думки давно вилетіли вікном з лабораторії, перелетіли високі кляшторні мури й блукали по широкому грішному світі.
Струснув головою й оглянувся. Погляд його на мить затримався на невеликому пучечку перших темно-фіолетових братків, що стояли в порцеляновому тиглі на поличці перед круцифіксом. Подивився на них лагідним поглядом і відчув, як потепліло на серці, немов його легенько погладила ніжна рука
"Фра Нарцис, — подумав, ніколи не забуде принести перші квіти в мою келію. Не знаю, коли він їх сюди й приніс?"
Брат Бертольд сам навчив Нарциса, як вирощувати надзвичайно великі братки й тому тепер підступив ближче до квіток і почав їх розглядати уважніше. Зненацька здалось йому, що квіточки замиготіли, набули прозорості й в них затремтіло інше життя. Щось до болю ніжне й солодко-сумне здушило Бертольдові серце й горло. І в тому сумі, в тих сльозах, що самі собою набігли на очі, відчувалась зворушлива до глибини серця радість. Безконечно далеке, безповоротне минуле... Колумбині очі.
Так само дивились вони на нього того вечора, як прийшла вона "позичити вогника". Бідна, бідна! Не дістала вона того вогничка й не розігрілося її недоторкане дівоче серце!.. Такий самий фіалковий погляд впав йому в серце й тоді... в алхіміковому саду. Як ясно бачить він знову все те!.. Бертольд тихо спустився в фотель і впився очима в квіточки.