Вже снігом, мила, забіліла голова,
Рядочок літ стає щоразу довшим.
І світ чадить. І губляться слова,
Що йдуть крізь серце і холодну товщу
Здобутків, втрат, падінь і вознесінь,
Через горнило Дантового пекла...
Цей цвинтар бід і радощів усіх,
Немов смертельна у пустелі спека.
Та треба жити, хоч в очах туман
Й осінній плащ самотньої калини.