Тихої, вересневої ночі, коли місячний сум розіллється в повітрі і в зеленуватому серпанку мерехтить далечінь, мені довго не спиться.
І не біль, і не радість огортає тоді мою стомлену душу. Тиха пелюсткова жура голубить моє чоло, і воно, покарбоване зморшками, безсило піддається романтиці й сан-тиментам.
Густа тиша сповнює мої груди, і мені хочеться від вогкої землі до холодної безкінечності з...