Ріка життя пливе все далі в даль,
Навпомацки прощупуючи простір,
А ми ніяк не виплачемо жаль,
Моя кохана, через стільки років.
А ми ідем, хоча пряжистий град
В обличчя б'є, крізь довгі анфілади
І розпачів, і прикрощів, і зрад
У тиху завідь чарівної Лади.
Лишаєм в пам'яті окремішні сліди
Кохання нашого, що стільки натерпілось.
Людських облич невидим...