І мимо чужої печалі. Багаття
Умерзло навіки в розломи зірниць…
Згадаймо: дерева уміли літати,
Подібно до зачаклованих птиць.
Не треба втрачати. Шукати не треба
Бо гнізда високі над урвищем тим.
Морзянка пташина: я небо… ми – небо…
Ми просто ядучий минулого дим.
Порожні оселі, покинуті храми…
Обвалом летять у безодню літа.
І мимо печалі… Понад берег...