Я вже починав втрачати терпець, коли у двері подзвонили. Швиденько клацнув замком.
— Нарешті,— зрадів, угледівши Сашка Мартиненка, з яким ми зібралися йти на риболовлю.— Чому так довго? Запізнюємося!
Сашко відмахнувся:
— Встигнеш.
— Та ти що,— серджуся.— Через десять хвилин автобус відходить!
Сашко вдав, що не чує мене. Ніби це не до нього, а горохом об стіну.
— Вудки зібрав? — питає, оглядаю...