Зоря півдня

Сторінка 37 з 39

Жуль Верн

Дуже змучена, немов засоромлена, лежала Дада спокійно, не показуючи ніякої охоти до утечі.

— Чи вона виздоровіє? — спитала Алїса, мабуть більше засумована станом Дади, чим врадувана віднайденим брилянтом.

— Без сумніву виздоровіє — впевняв Кипріян.— Я не підняв би ся був операції, колиб не вірив, що вона удасть ся. Ручу вам панї, що по трьох днях нї сліду не буде з рани і що Дада, заки мине дві години, знов напхає своє горло, яке саме тепер ми випорожнили.

Алїса, заспокоєна тими словами, подякувала Кипрія-нови приязним поглядом.

Пан Веткінс досить вже натішив ся своїм каменем і звертаючись до Кипріяна, сказав гордим тоном:

— Пане Мере, віддали ви менї велику прислугу, так, що не знаю, чим вам зможу відвдячитись?

Серце Кипріяна почало скорше битись.

Чим відвдячитись? О, п. Веткінс міг йому відвдячитись. Чи йому так важко нагадати собі обіцянку, дану перед виїздом, що хто йому поверне брилянт, тому віддасть руку своєї дочки, а чи він не звернув йому, хоч не в Трансвалї найшов його?

Кипріян говорив се в своїй душі, за гордий був він, щоби сказати голосно такі — слова. Зрештою був певний, що пан Веткінс сам собі нагадає про обіцянку.

Між тим Веткінс нї словом не доторкнув ся до сього діла, тільки попращав холодно Кипріяна і дав знак дочцї, щоби пішла за ним.

Матакіта сейчас освободжено. Не богато однак бракувало, щоби бідолаха житєм своїм не наложив сей незвичайний апетит струса.

Завдяки щасливому случаєви був вратований в останній хвилі".

XXIII.

Перерваний бенькет.

Щасливий з віднайденя "Зорі Півдня", Веткінс рішив устроїти з тієї нагоди величавий бенькет. Діямант забезпечено всякими можливими середниками від поновного зник-неня, а Даду не запрошено вже на бенькет. Слідуючого дня, пополудні", приготованя були в повнім розгарі.

Візники звозили припаси мяса, які могли прокормити цілий полк піхоти, а пан Веткінс не відпочав, поки всі" лікери, вина, овочі і ярина всіх склепів з околиці', не перенесли ся до його кухнї.

Около четвертої години стіл був накритий. Батерія фляшок стояла в взірцевім порядку на бічнім столику, а запах печені' долітав з кухнї.

О шестій почали сходити ся гостї. О семій гамір був. так великий, що навіть орхестрі не вдало би ся його заглушити.

Присутний був також Матвій Преторіюс, значно спо-кійнїйший від часу, коли не потребував лякати ся жартів Панталяччія, Тома Стіль, купець Натан, фармери, копачі, купці* і урядники.

На просьбу Алїси з'явив ся також Кипріян і заняв біля неї місце. Обоє не були в надто добрім настрою, бо 50-кратний міл'їонер п. Веткінс анї думав про віддане руки своєї дочки звичайному інжінєрови, який навіть не вмів "робити діямантів". Фармер легковажив тепер інжінєра, не тямлячи, що з його рук одержав богацтво. Перед щасливим фармером, отже не за ним, як підчас попереднього бенькета, ясніла "Зоря Півдня", лежачи на синій окса-мітнїй подушці' під склянним кльошем. До сього, для обез-печеня, кльош був ще обведений дротяною сіткою.

Випито кілька тостів на честь "Зорі".

В салї ставало горячо до невидержаня. Нараз три сильні удари перервали гамір розмови.

— Прошу війти — сказав п. Веткінс — хто би се не був, буду йому радий, о скільки тілько є він спрагнений.

На порозі' з'явила ся висока, худощава стать Якова Вендерґарта.

Гості були здивувані; знаючи загально ворожнечу, яка була поміж обома сусідами, надїяли ся з нежданної появи Вендерґарта, немилого інціденту.

Тишина огорнула широку салю. Всі погляди спрямували ся на сивоволосого, старого шлїфіра, а він стояв мовчки, із схрещеними руками, в високім капелюсі' на голові і довгім, чорнілі пальті'.

Пана Веткінса огорнув неописаний .страх, дрож стрясла ним.

— Га, алеж се довго трівало, заки ви, сусїде, рішили ся зробити менї приємність, явившись в моїй хатї. Що за щасливий вітер привів вас до мене?

— Вітер справедливости, сусїде Веткінс — відповів холодно старик. — Приходжу сказати тобі, що правда по сімох літах вкінци тріюмфує. Приходжу тобі сказати, що година справедливости прийшла, що закон приказує тобі звернути мені" копальню, яка носить моє імя, а яку ти колись силою видер в мене.

О скілько з початку Веткінс був стрівожений появою Вендерґарта, о стільки тепер вперта і нагальна його вдача казала йому станути гордо проти небезпеки.

Опер ся сильно о поруче фотеля і почав сміяти ся згірдно.

— Сей бідолаха ошалів — сказав, звертаючись до своїх гостий. — Знав я вже давнїйше, що в него нема пятої клепки, однак тепер, здаєть ся менї, що вже добре збожеволів.

— Смієть ся добре сей, хто смієгь ся останній — сказав повагом Вендергарт, витягаючи з кишенї папір.

— Мабуть тямиш Джоне Веткінс, що присудом признано тобі ґрунти, які лежать на захід від 25° ширини від Ґрінїч? А менї ґрунти, лежачі на схід від сеї лінії!

— А так, приятелю — жартував дальше Веткінс — і тому зробив би ти краще, колиб пішов до дому й положив ся до ліжка, місто тут чесним людям переризати забаву.

Яків Вендергарт розвинув папір.

— Тут находить ся пояснене — сказав лагідним голосом — королевою Вікторією підписане і губернатором оголошене, а яке торкаєть ся похибки в мапах Ґріквелєнду. Похибка ся, яку _перед 10 роками поповнив землемір, не звертаючи уваги на відхилене маґнетної голки від північної точки, фальшує усї мапи і всі поміри ґрунтів після неї зроблені. Наслідком теперішного спростованя буде пересунене лінії ширини о три милї за захід. Се урядове спростоване запевнює менї зворот моєї власности. Се мав я тобі сказати Джоне Веткінс.

Чи фармер не зрозумів сього поясненя, чи удававг що не розуміє, досить, що ще раз хотів згірдливим сміхом позбути ся противника. Однак сміх сей звенїв неприродно і не знайшов відгомону серед бенькетуючих. Свідки сеї події мимовільно були пересвідчені про правдивість слів Якова, повагою його бесіди.

Купець Натан перший вмішав ся в сей спір.

— Се, що говорить п. Вендерґарт, може дїйсно є правдою, похибки прецінь лучають ся. Може краще буде зажадати поясненя?

— Ждати на поясненя? — крикнув фармер, вдаряючи пястуком в стіл. — Я тут маю тільки право до пояснень. Не обходять мене чужі поясненя. Чи не є я у себе паном? Чи не признано мені права власности копальнї, яке сей старий крокодиль важить ся опрокинути? Якщо хоче хто трівожити мене в моїм праві, зроблю, що вже раз зробив я: піду до суду і побачимо, хто побідить.