— Що привело вас, шановний ефенді, до мене? — улесливо запитав, поглядаючи на перстень на руці купця.
Викрикуючи й раз у раз погрожуючи всім кяфірам, Ібрагім розповів про лихо, яке спіткало його.
— Жаль, жаль, що так сталося, — склав руки долонями докупи санджакбей.— Хоч би ж до мене були заглянули зразу. Я охорону якусь виділив би. Секбани ж без роботи.
— Та коли б же,— згодився Ібрагім.— Ви, найясніший ага, допоможіть хоч зараз. Ті кляті кяфіри далеко не втекли. Спорядіть пару галеасів або ж хоча б один галі он . На них же багато веслярів! Встигнуть догнати. Кляті кяфіри до лиману донського попрямували, люди бачили, куди вони повернули. Я нічого не пожалію. Подумайте тільки, славний ага, сто чоловік невільників... Остання галера... Я нічого не пожалію... Я віддячу й цього разу...
Санджакбей не зводив очей з розцяцькованих рук Ібра-гіма. Купець помітив жадібний блиск його очей, затремтів. "Аллах всемогутній,— прошепотів про себе,— який же нелюд цей санджакбей. Я й так голодранцем залишився, а він заздриться на останній перстень. Чого доброго — ще й про віллу згадає. О аллах! Не допусти!"
— Звісно,— обізвався санджакбей,— галеаси могли б їх догнати. Але ж скільки часу минуло... А поки виберуться...
Ібрагім відчув, як у нього по спині повзуть мурашки, як сіпається нижня губа, як опускається нижче й нижче серце.
40 Секбани — одна із трьох основних частин, на які ділився
яничарський корпус. Секбани несли також прикордонну службу. ,
— А, опріч того, секбани зараз зажадають окремої плати. Вони ж знають, що галера ваша... Скажуть: такий багатий купець, а нам ризикуй задарма...
— Та я, я... найясніший ага... Коли треба... Я навіть ось цього персня з діамантом не пожалію. Він коштує понад тисячу курушів ,— мало не плачучи, пролепетав Ібрагім,стягуючи перстень з пальця й простягуючи санджакбею.
— Та що ви, ефенді... Навіщо це, милий друже. Ви й так...
— Беріть, беріть, найясніший ага,— шепотів Ібрагім, втрачаючи голос,— тільки допоможіть...
— Ну що ж... Хай буде по-вашому,— згодився санджак-бей.— Зараз я віддам наказ. Зараз. Ждіть, шановний ефенді. Сподівайтеся. Я накажу, щоб не барилися, щоб поспішали.
Отоманка — широкий м'який диван з подушками замість спинки і валиками на краях.
Галеас — трищогловий корабель на 52 веслах, де розміщувалось до 300 солдат.
Г а л і о н — найбільший парусний корабель.
К у р у ш — загальна назва різних європейських срібних монет, що ходили в Османській імперії.
Камчи — нагайка.
40 Секбани — одна із трьох основних частин, на які ділився
яничарський корпус. Секбани несли також прикордонну службу
Повернувшись на віллу, Ібрагім почав допитувати слуг але нічого добитися не зміг. Найдовше лякав Міріам. Та на неї не впливали ні слова, ні камчи — жінка мов затялась, повторюючи одне й те:
— Я спала біля господині, я нічого не знаю. Ібрагім покликав дітей, але й вони запевняли, що не
бачили, як утекли невільники. Османчик навіть почав сухого дуба везти :
— їх шайтан випустив. Я бачив, як він сидів учора на огорожі. Чорний-чорний, мов у сажі валявся. А очі вогнем горять.
— То кіт Мустафи,— сказав Степанко.— Він же малий. Замок більший за нього.
Розгнівавшись, Ібрагім прогнав дітей, пригрозивши почастувати їх нагайкою, якщо вони не дізнаються від слуг, хто допоміг веслярам утекти.
На другий день до опочивальні Ібрагіма влетів Урхан.
— Що з тобою? — відсахнувся Ібрагім, вхопився за руків'я кинджала, якого завжди носив за поясом.— Чому прешся без дозволу?
— Дізнався, мій повелителю, дізнався,— впав на коліна Урхан.
— Про що дізнався? — підскочив Ібрагім, кинувся до слуги, ухопив його за плече.— Кажи, не тягни.
— Тільки треба заплатить. Я пообіцяв аж два куруші. Треба заплатить, мій повелителю.
— На, недолюдку,— кинув монети в простягнуті руки.— Кажи, кажи швидше, бо я...
— Юсупів чабан саме прокинувся, мій повелителю, вийшов з хліва до вітру, аж бачить: на загорожі сидить Мустафа й арканом щось тягне до себе. Чабан пригнувся, придивився, аж з-за огорожі виповзає голова наглядача, синя така, язик...
— Далі, далі,— струсонув слугу Ібрагім.
— Чабан перелякався, назад у овчарню заховався.
— Значить, Мустафа,— підвівся Ібрагім.— Гаразд. А... а, — повернувся до Урхана, — якщо Мустафа не признаватиметься?
— Я знайшов, мій повелителю. Я винюхав, хай простить аллах мені, недостойному. Біля пристані, в кущах, лежить тіло наглядача. У нього вся шия обшморгана. А аркан у Мус-тафи в хліві висить.
— Гаразд,— потер руки Ібрагім,— гаразд. На,— швиргонув кілька акче Урхану.— Йди.
— Хай продовжить вам життя аллах, мій щедрий повелителю,— порачкував назад Урхан.
Даруга , вислухавши Ібрагіма, злютів:
— О ці кляті татари! Завжди вони капості всякі чинять, їх давно треба вигнати з міста. Давно! Ну, гаразд, гаразд! Я провчу того злодюгу так, що на все життя запам'ятає!
Мустафу схопили того ж дня. Він довго не зізнавався.
— Не знаю, нічого не знаю! — вигукував, затявшись. Стане мусульманин допомагати якимось там кяфірам! Де це бачено? О аллах! Захисти мене від наклепу!
— Брешеш, собако,— шаленів даруга.— Брешеш, негіднику!
— О, ефенді! Повір мені, недостойному. Я всю ніч спав, як убитий.
Тоді Мустафу підвели до трупа, показали басамани на шиї наглядача, кинули під ноги аркан.
— А це що? — гримнув даруга.
Татарин зблід, затрусився, упав на землю, зняв руки до неба:
— О аллах! Захисти мене, недостойного. Відверни від мене напасть.
Даруга штовхнув його чоботом під бік:
— Вставай, собако! Розмову закінчено.
— Це не я,— залепетав Мустафа.— Аллахом клянусь. Не я... Не я, чуєте? Не я...
Та на його белькотіння ніхто не зважив. Через тиждень Мустафу відправили на галери пайзеном.
Галеаси, послані санджакбеєм, повернулися через три дні.
Секбани запевняли, що вони дійшли до самого Азова, але ніде нікого не виявили.
— А я дурень,— знову рвав волосся на голові Ібрагім,— найдорожчого персня віддав санджакбеєві. Аллах, аллах,як же ти жорстоко покарав мене... Що ж робити далі? Як жити? Осталося тільки дві вілли... та ще... та ще... Аллах святий, що ж іще?
Через тиждень Ібрагім продав віллу в Кафі й, забравши Меджіне і слуг, помандрував до Галати. Меджіне спочатку не згоджувалася, просила чоловіка почекати з продажею вілли рік-два, поки підніметься Осман, та чоловік і слухати нічого не хотів: