— Прошу, сер! — вигукнув Вавдерсон.— Чудово на вас сидить. Носитиметься сто років. І всього за тридцять дев'ять дев'яносто п'ять.
— Дуже добре,— мовив Баррент.— Тепер щодо грошей...
—-Слухаю, сер?
— У мене їх немає,— видихнув Баррент.
— Немає грошей, сер? Це досить дивно.
— Маєте рацію,— погодився Баррент.— Проте в мене є дещо коштовне.— Він дістав з кишені три персні з діамантами, вручені йому на Омезі.— Ось справжні діаманти, будь-який ювелір засвідчить вам це. Якщо ви візьмете собі один камінь, поки я зможу заплатити...
— Але, сер,— здивувався Вавдерсон,— діаманти самі по собі вже не мають цінності. Відтоді, як двадцять третього року фон Блон написав фундаментальну працю, в якій ущент розбив теорію цінності рідкісних речей.
— Звичайно,— мовив Баррент, розгубившись.
Вандерсон поглянув на персні.
— Хоча, на мою думку, вони мають сентиментальну цінність.
— Природно. Вони належать нашій родині протягом багатьох поколінь.
—У такому разі я не хочу, щоб ви їх утратили. І, будь ласка, не треба мене вмовляти, сер! Що може бути цінніше за спогади. Я не зможу спати ночами, якщо відніму вашу спадкову реліквію.
— Але ж я хочу заплатити.
— Повернете гроші, коли вам буде зручно.
— Ви маєте на увазі, що довіряєте мені, навіть не знаючи, хто я такий?
— Саме так,— усміхнувся Вавдерсон.— Випробовуєте на мені свою методику, Опитуваче? Що ж, навіть дитині відомо, що наша цивілізація грунтується на довірі. Будь-яку людину слід вважати чесною, якщо вона остаточно й безперечно не довела протилежного.
— Вас ніколи не обдурювали?
— Звісно, ні. Злочинців у наші дні не буває.
. — Як тоді ви поясните існування Омеги? — спитав Баррент.
— Перепрошую?
— Омега, планета-в'язниця. Ви повинні були чути про неї.
— Можливо,— обережно промовив Вавдерсон.— Ну, мабуть, треба було сказати, що злочинів майже не буває. Певне, завжди знайдеться кілька природжених злочинців, яких легко впізнати. Та я чув, що їх нараховують не більше десятка на рік з двох мільярдів земного населення.— Він щиро усміхнувся.— Ймовірність того, що я зустріну злочинця, надзвичайно мала.
Баррент подумав про кораблі-в'язниці, які регулярно курсують між Землею і Омегою, виплескують свій людський вантаж і повертаються по новий. Цікаво, звідки Вандерсон отримав такі числа? І де тут у них поліція? Відколи він залишив борт космічного корабля, йому не потрапила на око жодна військова форма. Він хотів би розпитати про це, але мудрішим здавалося піти з магазину.
— Красно дякую за довір'я,— мовив Баррент.—— Я заплачу вам якомога швидше.
— Не маю в цьому сумнівів,— Вандерсон тепло потис Баррентову руку — Коли вам буде зручно, сер. Не поспішайте.
Баррент ще раз подякував і вийшов на вулицю.
Тепер він мав професію. А якщо й решта людей віритиме йому так, як Вандерсон, то він матиме необмежений кредит. На перший погляд ця планета нагадувала утопію. Звісно, не без деяких протиріч. Він сподівався довідатися більше протягом кількох наступних днів.
Пройшовши квартал, Баррент натрапив на готель і найняв на тиждень кімнату, в кредит.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Вранці Баррент розпитав шлях до найближчої публічної бібліотеки. Він вирішив, що треба, наскільки це можливо, зміцнити свою базу. Знаючи історію розвитку земної цивілізації, він краще розумітиме, на чому слід зосередити свої зусилля.
Костюм Опитувача відкрив йому доступ до закритих полиць, на яких зберігалися книжки з історії. Але самі книжки розчарували його: здебільшого вони розповідали про стародавню історію — від первісної доби до початку атомної ери. Баррент швидко гортав книжки, і до нього поверталася пам'ять. Він перестрибував з Греції Перікла до Римської імперії, Карла Великого і Середніх віків, від Норманського завоювання й Тридцятирічної війни до Наполеонової доби. Уважніше Баррент прочитав те, що стосувалося світових воєн. Завершувався підручник описом вибухів перших атомних бомб. Решта книжок лише детальніше освітлювала той чи інший період історії, вже описаний у першій книжці.
Після довгих пошуків Баррент знайшов невеличку працю "Повоєнна ділема. Том І" Артура Віттлера. Вона розпочиналася там, де закінчились інші,— з вибуху атомних бомб над містами Хіросіма і Нагасакі. Баррент сів і став уважно читати.
Він довідався про холодну війну п'ятдесятих років двадцятого століття, коли кілька держав володіли атомною і водневою зброєю. Автор книжки зазначав, що вже тоді серед народів світу зародився масовий і разючий конформізм. В Америці чинили запеклий опір комунізму, а в Росії та Китаї не менш завзято опиралися капіталізму. Одна по одній усі країни пристали до того чи іншого табору. Щоб підготувати надійну внутрішню безпеку, всі держави покладалися на найновіші методи пропаганди та ідеологічної боротьби. Кожна держава вимагала безумовної віри в свої офіційні доктрини.
Дедалі жорстокіше і витонченіше згнічували особистість.
Небезпека війни минула. Більшість земних суспільств стали об'єднуватися в єдину державу. Проте конформізм усіляко насаджувавсь і далі. Слід було вирішити проблеми неконтрольованого зростання чисельності населення і злиття етнічних груп. Неоднаковість поглядів загрожувала смертельною небезпекою; надзвичайно багато людей мали доступ до нищівної водневої зброї.
За таких умов уже не терпіли ніякого дисидентства.
Врешті уніфікацію завершили. Люди й далі завойовували Всесвіт, будували чимдалі складніші космічні кораблі, але земні установи буквально шкарубли. Цивілізація, жорстокіша навіть за середньовічну інквізицію, карала за будь-яку критику існуючих звичаїв, вірувань, неписаних і писаних законів. Ці порушення суспільного договору вважалися таким же серйозним злочином, як убивство чи палійство. І так само каралися. Використовували все: таємну поліцію, політичну поліцію, донощиків. Все служило єдиній великій меті — створенню цілком конформістського суспільства.
Для нонконформістів була Омега.
Смертну кару давно скасували, а щоб утримувати чимдалі більше злочинців, не вистачало ні в'язниць, ні коштів. Світовий уряд, узявши за взірець систему, яку використовували французи у Гвіані й Новій Каледонії, британці в Австралії і Північній Америці, зрештою вирішив засилати злочинців в окремий тюремний світ. А що правити Омегою з Землі було неможливо, то цього й не робили. Уряд лише подбав про те, щоб жоден в'язень не міг утекти на Землю.