Найперша жертва

Роберт Шеклі

Роберт Шеклі

НАЙПЕРША ЖЕРТВА

Переклад: Л. Бутенко

Моїй дружині Джей, з любов'ю

1

Вересневі збори громадськості містечка Кін-Веллі, штат Нью-Йорк ухвалили озброїти Гарольда Ердмана найкращим у місті пістолетом "Сміт і Вессон" 44 калібру і вирядити його на південь до острова Есмеральда, щоб він узяв участь у Полюванні.

Гарольда обрали через те, що він сам того прагнув, уся рідня його померла, він був неодружений, мав міцне здоров'я, добре вмів битись і вважався досить чесним, аби виконати свою частину домовленості: надіслати місту половину виграної в Полюванні суми, звісно, за умови, що не загине раніше, ніж встигне щось заробити.

Аби потрапити до Мисливського Світу, йому слід було спочатку попутками, а тоді на автобусах проїхати американським узбережжям аж до Майамі. А вже звідти він міг вилетіти на Есмеральду – маленький острівець на південному сході Багамського архіпелагу, де Полювання було дозволене офіційно.

Наскільки йому було відомо, подорожувати з штату Нью-Йорк до Флориди стало страшенно небезпечно. Розповідали про неймовірно жорстоких бандитів, що, сповнені жагою крові, тинялися дорогами, перестріваючи подорожніх. Про огорнені смердючою імлою спустошені землі, на яких колись були звалища промислових відходів, а тепер від одного необережного кроку там з-під ніг виривалися струмені отруйних газів, неначе земля намагалась позбутися жахливого тягаря концентрованих хімічних речовин і радіоактивних залишків, Від одного такого викиду людина помирала миттєво. Навіть якби кому і вдалося все те здолати, лишалися ще хижі міста півдня, населені істотами, яких навряд чи можна було вважати людьми: на своєму шляху вони вбивали кожного забираючи його речі, а іноді й з'їдаючи його самого.

Ось які чутки ходили про ті місця, обростаючи все новими брехнями, які подеколи виявлялися правдою.

Гарольд не дуже ними цікавився. Він був готовий іти на будь-який ризик аби лише вирватися із свого вмираючого містечка, що притулилося над одним із каньйонів отруєних Адірондакських гір. Йому хотілося зробити щось у своєму житті, і Полювання було єдиною для нього можливістю.

Гарольд був чималий на зріст, але для такого здорованя рухався легко та бігав швидше, ніж можна було чекати. Цей кремезний кругловидий приязний сільський парубок усміхався щирою усмішкою, але по очах його було видно, що І він свого не проґавить. Його нечесане чорне волосся спадало на комір виношеного жакета з червоної шотландки, на обличчі пробивалася кількаденна щетина, і на початок подорожі йому виповнилося двадцять вісім, і він трохи скидався на розбурканого посеред зимової сплячки ведмедя. Здоровенний, сонний, але меткий парубійко. Однак із зовнішності важко судити, чи не так?

2

– Отже, ти таки збираєшся, – промовив Алан. – І справді збираєшся на Есмеральду.

Гарольд кивнув. Минула година від міських зборів. Вони удвох щойно повечеряли і тепер сиділи на веранді Аланового будинку на Спрус-Хілл. Сонце саме сідало за вершини гір.

Алан був найкращий Гарольдів друг. Він теж мріяв стати Мисливцем, але на руках у нього була мати й дві сестри. Піти від них у такі часи означало б покинути їх на вірну смерть. В Гарольда ж не було нікого. Мати померла від туберкульозу, коли йому було п'ятнадцять. Батько, невеселий тихий чоловік, невдовзі після її смерті вирушив на південь шукати роботи. Відтоді ніхто про І нього не чув.

– Там, у Карибському басейні, цілий рік тепло, – сказав Алан. – Так я чув. І в них усе сучасне й нове. Як у тих старих журналах у школі. Вони користуються ваннами з гарячою та холодною водою. Там є ресторани, де готують з натуральних продуктів. Усі гарно вдягнені й щасливі.

– Бо єдине, чим вони займаються – це вбивають одне одного, – зауважив Гарольд.

– Ну й нічого страшного, правда ж?

– Не знаю. Я зроду нікого не вбивав. Та гадаю, що якось пристосуюся.

– Головне, щоб не вбили тебе, – сказав Алан.

– Атож.

– Там ти зустрінеш Нору.

Гарольд кивнув головою. Нора Олбрайт виїхала з Кін-Веллі два роки тому, коли Монреаль та Нью-Йорк іще з'єднували автобусні маршрути з зупинкою в Платсбурзі. Разом з чотирма іншими дівчатами вона подалася шукати роботу Гарній дівчині завжди набагато легше влаштуватися, ніж чоловікові, хоча іноді такій роботі не позаздриш. Багаті іноземці, особливо азіати, радо наймали гарненьких американок для хатньої роботи, так само як колись американці наймали миловидних німкень та англійок служницями або нянями. Інші дівчата з Кін-Веллі знайшли собі місця на півдні. Нора ж дісталась аж до самої Есмеральди, незалежного острівця в Карибському морі, що жив за законами Полювання. Гроші звідти вона надсилала регулярно.

– Бережися, гаразд? – попросив Алан.

– Добре.

– І передавай Норі від мене вітання.

– Звичайно, Алане.

Вони ще трохи посиділи, дивлячись, як сідає за гори сонце і поступово тьмяніє небо, аж поки відчули, що потягло північним холодом. В Адірондакських горах заходи були неймовірно прекрасні. Гарольду спало на думку, що він. мабуть, ніколи їх більше не побачить. Ще безліч разів сідатиме сонце, але вже не так.

3

Наступного дня Гарольд залишав містечко, маючи при собі "Сміт і Вессон", тридцять чотири набої до нього та двісті сімдесят шість доларів сімдесят три центи, що їх громада спромоглася зібрати йому в дорогу. Хоча ще не скінчився вересень, у повітрі вже відчувався подих зими, яка на півночі штату Нью-Йорк наставала так швидко, наче осені й не було зовсім.

Всі речі було складено в рюкзак, "Сміт і Вессон" запхано за пояс, набої лежали в правій кишені, щоб їх зручно було дістати. Він одягнув свій єдиний костюм, важелезний, із дуже цупкої вовни, що дістався йому після дядька Люка, коли той минулої весни помер від Т-віруса.

Востаннє він поглянув на гори, на вранішнє сонячне проміння, що відбивалося від гладеньких кам'яних брил, на купку вцілілих під час останнього кислотного дощу дерев і закинув рюкзак у кабіну Біллінгзової вантажівки. З усім цим він попрощався вчора ввечері. Машина рушила, і Гарольд більше не озирався.

Джо Біллінгз їхав до Глен Фолза по частини до тракторів. Ставало дедалі важче підтримувати старі "маккорміки" в робочому стані, врожаї ж були такі бідні, що виникала думка, чи потрібна техніка взагалі. Однак коней і мулів теж не вистачало, а потомства яків, що їх не так давно почали тут розводити, іще не було досить, аби істотно змінити ситуацію.