Злочинна цивілізація

Сторінка 2 з 39

Роберт Шеклі

Через кілька хвилин на балкон вийшов чоловік у темній уніформі. Він підняв руку, закликаючи до уваги, хоча в'язні вже й тик прикипіли до нього очима. Дарма що не було видно мікрофонів, його голос лунко загримів у залі.

— Це настановча бесіда,— почав він.— Слухайте уважно й затямте все, що я вам скажу. Ці відомості будуть украй важливі для вашого подальшого існування.

В'язні аж очі видивилися. Чоловік провадив далі:

— Всі ви протягом останньої години прокинулися в камерах і виявили, що не пам'ятаєте свого попереднього життя — забули навіть власні імена. Вам залишено тільки мізерний обсяг загальних уявлень, достатніх хіба для того, щоб не відірватися від дійсності.

До цих знань я не додам нічого. На Землі всі ви були запеклі й розбещені злочинці, найнікчемніші людці, які втратили будь-яке право на милосердя держави. У менш просвічені часи вас би скарали на горло. Нині ж лише засилають.

Промовець простяг перед себе руки, вгамовуючи гомін, що покотився залою.

— Усі ви злочинці,— мовив він.— Спільне у вас одне: нездатність коритися основним обов'язковим правилам людського співжиття. Без цих правил цивілізація існувати не може. Порушивши їх, ви скоїли злочини проти людства. Тому людство відкинуло вас. Ви — палиці в колесах цивілізації, тому вас засилають на планету, де правлять такі, як ви. Там ви можете мати свої закони і по них умирати. Там свобода, якої ви прагли; нестримна свобода, що руйнує себе, мов ракова пухлина.

Промовець витер чоло й пильно поглянув на в'язнів.

— Попри все,— провадив далі,— декого з вас можуть навіть реабілітувати. Омега — планета, до якої ми наближаємося,— це ваша планета; там урядують в'язні. У тому світі ви зможете все розпочати знову, вам ніхто не колотиме очі, ніхто не дорікне! Ваше колишнє життя забуто. Не пробуйте пригадати його. Такі спогади тільки підживлять ваші злочинні нахили. Вважайте, що, прокинувшись у камерах, ви народилися вдруге.

Ці повільні, виважені слова діяли мов гіпноз. Чотириста другий слухав, дивлячись на бліде чоло промовця, а все довколишнє ніби повив туман.

— Для нового світу,— провадив той,— ви народжені вдруге, але вам залишено необхідне уявлення про гріх. Без цього ви не могли б опиратися злу, притаманному вашій натурі. Запам'ятайте: ні повернутися, ні втекти звідти неможливо. Вдень і вночі в небі над Омегою чатують патрульні кораблі, устатковані найновішою променевою зброєю. Ці кораблі знищать геть усе, що підніметься вище п'ятиста футів над поверхнею планети,— ще жодному в'язневі не вдалося подолати той бар'єр. Отож пам'ятайте мої слова. Бо вони — основа законів, яким підпорядковане тепер ваше життя. Поміркуйте над ними. А зараз готуйтеся до посадки.

Промовець пішов з балкона. Ще якийсь час в'язні тупо дивились на те місце, де він стояв. Потім залою прокотився несміливий гомін розмови. Та за мить він стих. Не було про що говорити. Позбавлені пам'яті про минуле, в'язні не мали на чому грунтувати свої плани щодо майбутнього. Вони не могли обмінятися думками чи враженнями, бо, щойно усвідомивши себе, власне, й не мали їх.

Вони просто мовчали — неговіркі чоловіки, які занадто довго були в одиночному ув'язненні. Охоронці на балконі застигли немов далекі й безликі статуї. Потім підлога зали ледь чутно задрижала.

Дрижання повторилося, а потім перейшло у виразну вібрацію. Чотириста другий відчув, що поважчав, немов якийсь невидимий тягар навалився йому на голову й плечі.

З гучномовців пролунав голос:

— Увага! Корабель сідає на Омегу. Незабаром розпочнеться висадка.

Вібрація вщухла, й підлога трохи похилилася в них під ногами. Збиті охоронцями в колону, в'язні, ще й досі мовчазні й приголомшені, рушили до виходу з зали. З вартою по обидва боки, вони йшли, здавалося, нескінченним коридором. З його довжини чотириста другий міг судити про розміри корабля.

Далеко попереду, контрастуючи з тьмяним коридорним освітленням, яскріло сонячне сяйво. Коли чотириста другий підійшов разом із колоною ближче, то побачив, що сонячне світло лилося з відкритого люка, через який виходили в'язні.

Чотириста другий теж вийшов через люк і, спустившись довгим трапом, опинився на осяяному сонцем, відкритому майдані. Охоронці шикували в'язнів у лави; на краях майдану юрмилися цікаві глядачі.

Загримів гучномовець:

— Відповідайте, коли назвуть ваш номер. Зараз вас повідомлять, хто ви. Відгукуйтесь на свій номер негайно.

Чотириста другий відчув кволість і страшну втому. Навіть те, хто він, уже не цікавило його. Він хотів тільки лягти, мати хоч хвилинку для роздумів, добре виспатись. В'язень оглянувся: велетенський зоряний лайнер за спиною, варта, глядачі. Над головою на тлі синього неба рухалися чорні цятки. Спершу він подумав, що то птахи. Але, придивившись пильніше, розпізнав вартові кораблі. Дарма, вони його не дуже й цікавили.

— Номер перший! Відповідайте!

— Тут! — відгукнувся хтось.

— Номер перший, ваше ім'я — Вейн Саутхолдер. Вік — 34 роки, група крові АЛ-2, індекс — АР-431-С. Винний у державній зраді.

Голос замовк, і з натовпу вихопилися голосні вітання. Глядачі аплодували запроданцеві й вітали його з прибуттям на Омегу.

Зі списку зачитували імена, а чотириста другий, розімлівши від сонця, дрімав стоячи і слухав про вбивства, крадіжки, шахрайства, мутації. Врешті назвали його номер.

— Номер чотириста другий.

—Тут.

— Номер чотириста другий, ваше ім'я — Вілл Баррент. Вік — 27 років, група крові ОЛ-3, індекс — ЕКС-221-Р. Винний у вбивстві.

Натовп радісно заревів, але чотириста другий майже не чув вітань. Він намагався звикнути до того, що вже має ім'я. Справжнє ім'я, а не номер. Вілл Баррент. Він сподівався, що не забуде його знову. Знову й знову повторював його подумки і ледве не проґавив останнє оголошення.

— Новоприбулі випускаються на Омегу. Вам надано тимчасове житло на площі А-2. Будьте обережні й обачливі в своїх словах і вчинках. Спостерігайте, слухайте й учіться. Згідно з законом мушу повідомити вас, що середня тривалість життя на Омезі становить близько трьох земних років.

Вілл не одразу втямив останні слова. Він ще досі звикав до свого імені і не міг угадати, як воно бути вбивцею на планеті злочинців.