Бежеарс. Не забудьте й про цього зухвалого слугу.
Г р а ф. Та мені й так набридло тримати його у себе. Ось тобі, друже, моя розписка. Поспішай до нотаріуса та отримай три мільйони золотом. Тоді в тебе буде можливість виявити великодушність під час підписання шлюбного договору, який нам будь-що треба укласти сьогодні... тепер у тебе є ціле багатство... (Передає йому розписку, бере його під руку і вони обидва виходять.) Сьогодні ж опівночі... без зайвого шуму... у каплиці графині... (Останніх його слів не чути.)
ДІЯ ЧЕТВЕРТА Та ж сама кімната графині.
СЦЕНА І
Фігаро (сам, схвильовано озирається). Вона мені сказала: "Приходь о шостій у кабінет: це найзручніше місце для розмови..." Я миттю злітав у справах та, упрівши, повернувся додому! І де ж вона? (Ходить по кімнаті, витираючи обличчя.) До біса, я ж не божевільний! Я ж бачив, як граф виходив звідси з ним під руку!... Що ж тепер? Через якийсь там шах кинути всю партію? Який легкодухий оратор піде з трибуни тільки тому, що один з його аргументів не досяг своєї мети? Але що за мерзенний пройдисвіт! (Жваво.) Вирвати у графині згоду спалити усі листи тільки для того, щоб вона не помітила, що один з них зник. А потім ще й ухилитися від пояснень!.. Це виродок пекла, такого пекла, яке нам зобразив Мільтон! (Жартівливо.) Правду я щойно казав про нього, коли був дуже злий: Оноре Бежеарс — той самий диявол, про якого євреї казали, що ім'я йому Легіон; та якщо придивитись пильніше, можна буде угледіти роздвоєну ратицю, єдину частину тіла, яку, як розповідала мені мати, чорти не можуть сховати. (Сміється.) Ха-ха-ха! Добрий настрій знову повернувся до мене. По-перше, тому, що я віддав мексиканське золото на зберігання Фалю. Так ми виграємо трохи у часі. (Ляскає себе по руці запискою.) А по-друге... Лицемір із лицемірів! Справжнє втілення Тартюфа, цього виплодка пекла! Завдяки всесильному випадку, моїй тактиці та кільком луї, які я декому підсунув, мені пообіцяли дістати того листа, у якому, як кажуть, ти чудово скидаєш свою маску! (Розкриває записку, читає.) Мерзотник, який читав його, просить за нього п'ятдесят луї... Що ж, він їх отримає, якщо лист того вартий. Якщо мені вдасться вивести з омани мого хазяїна, якому ми з Сюзанною усім зобов'язані, то моя річна платня буде витрачена не дарма... Але, де ж ти, Сю-занно? Як би ми з тобою посміялися! О che ріасеге!.. Що ж, до завтра! Не думаю, що нам щось загрожує сьогодні ввечері... Втім, нащо марно витрачати час? Я в цьому потім завжди каявся... (Дуже жваво.) Жодних відстрочок, вперед за сенсацією, покладемо її на ніч під подушку: ранок завжди мудріший за вечір, а завтра подивимося, хто з нас злетить у повітря.
СЦЕНА II Бежеарс, Фігаро.
Бежеарс (глузливо). А-а, пане Фігаро? Гарне місце — я знову зустрічаюся тут з вами.
Фігаро (теж з іронією). Чи не тому гарне, що дає вам можливість ще раз вигнати мене звідси?
Бежеарс. Така злопам'ятність і через таку дрібницю! Ви все ще ображаєтесь на мене? Втім, кожна дюдина має свої химери.
Ф і г а р о. А чи не полягає ваша химера у тому, що ви можете захищатися тільки при зачинених дверях?
Бежеарс (плескає його по плечу). Розумній людині необов'язково слухати все до кінця. Вона і так здогадається.
Фігаро. Кожен використовує ті здібності, якими його нагородив Господь.
Бежеарс. А чи багато сподівається виграти інтриган завдяки тим здібностям, які він нам тут демонструє?
Фігаро. Не зробивши жодної ставки, я виграю все... якщо зумію обставити іншого інтригана.
Бежеарс (уражений). Подивимося на вашу гру, пане.
Ф і г а р о. Я не стану вдаватися до вражаючих ефектів, які б привели в захват гальорку. (З виглядом простака.) Втім, кожен сам за себе, а Бог за всіх, як сказав цар Соломон.
Бежеарс (посміхається). Чудовий вислів! А чи не сказав він ще: сонце світить для всіх?
Фігаро (гордо). Так, освітлюючи при цьому змію, яка збирається вжалити руку свого необачного благодійника! (Виходить.)
СЦЕНА III Бежеарс сам, дивиться йому вслід.
Він вже не приховує своїх намірів! Однак, який зарозумілий пан! Що ж, тим краще, він нічого не знає про мої задуми. Уявляю, як би витяглася його фізіономія, якби він дізнався, що опівночі... (Поспіхомриється в кишенях.) Куди ж я подів цей папір? А, ось він. (Читає.) "Отримав від нотаріуса, пана Фаля, три мільйони золотом, зазначених в описі, що додається. Париж, такого-то числа, Альмавіва". Чудово! І вихованка, і гроші в моїх руках! Але це ще не все: граф слабкодухий, він не наважиться витрачати решту багатства. Графиня має на нього вплив, він її побоюється і все ще кохає... Ні в який монастир вона не піде, якщо тільки я не нацькую їх та не змушу його поговорити з нею... серйозно поговорити... (Прогулюється.) Ні, чорт забирай! Не ризикуватимемо сьогодні з такою небезпечною розв'язкою! Повільно їдеш, далеко будеш! Краще завтра, коли солодкі святі пута, які прив'яжуть цю сімейку до мене, стануть ще міцнішими! (Складає руки на грудях.) Що ж ти, клята радосте, тісниш моє серце?! Не можеш стримати себе?.. Ти така бурхлива, що коли тебе не вгамувати, доки тут нікого немає, я або задихнуся, або ж видам себе, як дурень. Свята та лагідна простота, ти нагородила мене чудовим приданим! Ти ж, бліда богине ночі, пошлеш мені незабаром байдужу дружину. (Потирає руки від задоволення.) Бежеарс! Щасливий Бежеарс!.. Чому ви кличете його Беже-арсом? Чи він тепер уже не більше ніж наполовину його вельможність граф Альмавіва? (Зловісно.) Ще один крок, Бежеарс, і ти досягнеш всього. Але ж передусім треба спочатку... Цей Фігаро стоїть на моєму шляху! Це ж він привів графа!.. Щонайменше зволікання мене згубить... Цей лакей може втопити мене... Така хитрюща бестія!.. Ану, геть звідси зі своїм мандрівним лицарем!
Бежеарс, Сюзанна.
Сюзанна (вбігає, та побачивши не Фігаро, а Бежеар-са, здивовано зойкує). Ах! (Убік.) Це не він!
Бежеарс. Чому ти так здивувалась? А ти кого очікувала тут побачити?
Сюзанна (опанувавши себе). Нікого. Я думала, що крім мене тут нікого немає...
Бежеарс. Коли ми вже з тобою зустрілися, лишень два слова про засідання комітету.
Сюзанна. Якого комітету? Овва, за останні два роки я майже розучилась розуміти французьку мову.