ЗЛОЧИННА МАТИ
Вигнати з сім'ї негідника — велике щастя.
Заключні слова п 'єси
Переклад Р. Мардера
ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО "ЗЛОЧИННУ МАТІР"
Під час мого довгого вигнання турботливі друзі надрукували цю п'єсу з метою не допустити її незаконної підробки, однієї з тих грубих підробок, які зазвичай робляться потай і наспіх просто в театрі, доки йде п'єса. Проте ті ж самі друзі, щоб уникнути переслідувань, яким їх могли піддати агенти терору, якби за дійовими особами, нехай навіть іспанцями (тоді все було небезпечно), були збережені їх справжні титули, вважали за благо переінакшити їх звання, змінити навіть їх мову та спотворити деякі сцени.
Після чотирьох важких для мене років я був з пошаною повернений на батьківщину, але оскільки колишні видатні й дуже талановиті артисти французького театру побажали зіграти мою п'єсу, я відтворюю її повністю у первозданному вигляді. За це видання я відповідаю.
Я схвалюю намір артистів упродовж трьох спектаклів поспіль розгорнути перед глядачами весь роман, історію сім'ї графа Альмавіви, коли перші дві частини п'єси, сповнені легких веселощів, здавалося, мають мало чого спільного з глибокою та зворушливою повчальністю третьої частини, але, тим не менше, за задумом автора між ними існує тісний внутрішній зв'язок, здатний викликати найжваві-ший інтерес до театральних вистав "Злочинної матері".
Отже, я разом з акторами вважав, що ми мали б сказати глядачам: "Досхочу посміявшись у перший день на спектаклі "Севільський цирульник" над бурхливою молодістю графа Альмавіви, загалом такою ж, як і у всіх чоловіків, наступного дня з веселим почуттям надивившись у п'єсі "Весілля Фігаро" на помилки його зрілого віку, помилки, яких часто припускаємося й ми, приходьте тепер на "Злочинну матір", і, побачивши картину його старості, ви разом з нами можете пересвідчитись, що врешті-решт кожна людина, якщо тільки вона не зловісний лиходій, на той час, коли пристрасті вже охолонули і насамперед коли вона вже осягла зворушливу радість батьківства, неодмінно стає доброчесною! У цьому полягає повчальний зміст п'єси. Інші її ідеї глядач знайде у подробицях".
Я ж, автор, додам від себе: приходьте судити "Злочинну матір" з тією ж доброзичливістю, яка керувала автором, коли він її писав. Якщо вам буде приємно поплакати над прикростями, над щирим каяттям нещасної жінки, якщо її сльози викличуть сльози й у вас, то не стримуйте їх. Сльози, що проливаються в театрі над вигаданими стражданнями, не настільки болючі, як сльози, які вдосталь присутні у жорстокій дійсності, — це солодкі сльози. Коли людина плаче, вона стає кращою. Пожалієш когось — після цього відчуваєш себе таким добрим!
Якщо поруч з цією зворушливою картиною я знайшов за потрібне виставити перед вами інтригана, страшну людину, яка мучить нещасну родину, то повірте мені, "це тільки тому, що я бачив таку людину у житті — вигадати її я б не зміг. Тартюф Мольєра — це лицемір, який вдає з себе богобоязливого. Ось чому з усієї сім'ї Оргона він обдурив тільки її дурну голову. Мій Тартюф набагато небезпечніший: це лицемір, що видає себе за бездоганно чесного і володіє незрівнянним мистецтвом завойовувати пошану й довіру цілої родини, яку він обкрадає. Його й треба було викрити. Саме для того, щоб всі уникли тенет, які розставляють такі чудовиська (а їх багато повсюди), я безжалісно вивів його на французьку сцену. Пробачте мені цей гріх бодай тому, що у кінці п'єси лиходій покараний. П'ята сцена творилася мною дуже важко, але я вважав би себе навіть гіршим за Бежеарса, якби дозволив йому скористатися щонайменшим плодом його злодіянь, якби після сильних хвилювань я не заспокоїв вас.
Мабуть, я занадто довго зволікав із закінченням цього нелегкого твору, цієї теми, яка краяла мені душу. Його слід було писати у розквіті сил. Уже давно не давав він мені спокою. Дві мої іспанські комедії замислювалися лише як вступ до нього. Потім, постарівши, я почав вагатися: я боявся, що в мене вже не вистачить сил. Мабуть, у той час у мене їх дійсно вже не було! Так чи інакше, почавши цей твір, я переслідував високу й благородну мету. У той час у мене був холодний розум чоловіка і полум'яне серце жінки — кажуть, саме так творив Ж. Ж. Руссо. Між іншим, я помітив, що таке поєднання, такий духовний гермафродитизм не так вже й зрідка зустрічається.
Врешті-решт твір "Злочинна мати" не підтримує жодної партії, жодної секти — це картина внутрішнього розбрату, що роздирає багато сімей, розбрату, який, на жаль, не зупиняє навіть розлучення, яке де-не-де може бути дуже корисним. За будь-яких умов розлучення тільки ще більше роз'ятрює ці приховані рани замість того, щоб зарубцьо-вувати їх. Почуття батьківства, добросердечність, вибачення — це єдиний засіб проти цієї хвороби. Саме це мені й хотілось виразити і саме на цьому наголосити глядачеві.
Літератори, які присвятили себе театру, аналізуючи цію п'єсу побачать, що комедійна інтрига розчинилась у піднесеному стилі драми. Деякі упереджені цінителі ставились до цього жанру із зайвим презирством: вони вважали, що такі два елементи несумісні. Інтрига, — розмірковували вони, — притаманна веселим сюжетам, це — нерв комедії; піднесеним же елементом доповнюють простий розвиток драми, щоб надати сили її слабкості. Проте ці необгрунтовані положення на практиці відпадають, у чому може пересвідчитися будь-хто, хто вправлятиметься в обох жанрах. Більш-менш вдале виконання підкреслить достоїнства кожного з них так, що талановите поєднання цих двох драматургічних засобів і їх майстерне застосування можуть вельми сильно вплинути на глядача. Мій досвід полягає ось у чому.
Опираючись на попередні вже відомі події (а це дуже велика перевага), я зав'язав тепер хвилюючу інтригу між графом Альмавівою, графинею та двома дітьми. Якби я переніс дію п'єси у минуле, у той хиткий період життя моїх героїв, коли вони припускалися помилок, то в результаті я б отримав ось що.
По-перше, драма мала б називатися не "Злочинна мати", а "Зрадлива дружина" або "Злочинне подружжя". її інтерес полягав би вже дещо в іншому: треба було б ввести любовну інтригу, ревнощі, палкі пристрасті, якісь цілком інші події. Моральний же урок, який мені хотілося винести з тієї ситуації, що чесна дружина надто далеко зайшла у своєму забутті обов'язку, урок, оповитий покривом помилок молодості, пропав би дарма, пройшов би непоміченим.