— Заплішений дурень! — вигукнув капітан.
— Він ще молодий, міс Рейд,— утрутився лікар.— Виявив надмірну старанність. Він, мабуть, думав, що ви схочете надіслати телеграму з поздоровленням з нагоди Нового року своїм друзям і хотів, щоб ви скористалися зниженими вночі розцінками.
— О, у мене нема ніяких претензій. Мені подобаються дивні маленькі пригоди, які трапляються під час подорожі. Маю нагоду посміятися.
Як тільки закінчився обід і міс Рейд пішла з салона, капітан наказав покликати радиста.
— Слухай-но, йолопе, якого біса ти питав учора ввечері у міс Рейд, чи не хоче вона надіслати телеграму?
— Сер, ви ж наказали мені діяти згідно з обставинами. Я — радист, і я вважав за природне спитати її, чи не хоче вона послати телеграму. Я не знав, про що мені ще говорити з нею.
— Боже мій,— крикнув капітан,— кож Зіґфрід в опері Вагнера побачив Брунгільду, що лежала на скелі, він вигукнув: Мапп,— капітан проспівав ці слова і, явно задоволений своїм голосом, повторив цю фразу два-три рази, а потім продовжав: — Das ist kein Mann[1]. Невже Зіґфрід питав її, кож вона прокинулася, чи не хоче вона надіслати радіограму, щоб доповісти своєму таткові, що вона прокинулася після тривалого сну і роздивляється довкола.
— Якщо дозволите, я хотів би звернути вашу увагу на той факт, що Брунгільда доводилася тіткою Зіґфріду. Міс Рейд зовсім стороння для мене людина.
— Він не розмірковував над тим, що вона його тітка. Він знав тільки, що це гарна, беззахисна жінка з благородної родини, і він діяв так, як і належить. Ти молодий, гарний, ти справжній арієць. Честь Німеччини у твоїх руках.
— Добре, сер. Я зроблю все, що мені до снаги.
Того ж вечора у двері міс Рейд знову пролунав стукіт.
— Хто там?
— Радист. Вам телеграма, міс Рейд.
— Мені? — здивувалася вона, але в неї відразу ж виникла думка про те, що хтось із її супутників, які зійшли у Гаїті, надіслав їй новорічне поздоровлення. "Які люб'язні люди",— подумала вона.
— Я лежу у ліжку. Залиште її біля дверей.
— Терміново потрібна відповідь. За десять слів уже сплачено.
"То це зовсім не новорічне поздоровлення",— у неї завмерло серце. Це могло означати тільки одне: її магазин згорів дощенту. Вона зіскочила з ліжка.
— Просуньте телеграму під двері, я напишу відповідь і віддам вам.
Під двері пропхнули конверт. Коли він опинився на килимі, то справді виглядав зловісно. Міс Рейд схопила його і розпечатала. Слова плигали перед її очима, вона не зразу знайшла окуляри. Ось що вона прочитала:
"Вітаю з Новим роком. Крапка. Мир і спокій усім людям. Крапка. Ви чарівно гарні. Крапка. Я кохаю вас. Крапка. Мені треба поговорити з вами. Крапка. Підпис: радист.
Міс Рейд двічі прочитала телеграму, потім неквапно зняла окуляри, заховала їх у кишеню і відчинила двері.
— Заходьте,— сказала вона.
Наступного дня був переддень Нового року. Офіцери були у піднесеному настрої і трохи сентиментальні, коли сідали за стіл. Офіціанти прикрасили салон гілками тропічних рослин замість падубка й омели, а різдвяна ялинка зі свічками, які збиралися запалити за вечерею, стояла на столі. Коли офіцери сіли, з'явилася міс Рейд. Вони привіталися з нею, а вона тільки кивнула головою.
Вони з цікавістю дивилися на неї. Вона їла з великим апетитом, але не промовила жодного слова. Її мовчання було надприродним. Нарешті, капітан не витримав і сказав:
— Сьогодні ви дуже мовчазні, міс Рейд.
— Я думаю,— відповіла вона.
— Чи не будете ви так ласкаві розповісти нам про свої думки, міс Рейд? — жартівливо спитав лікар.
Вона зміряла його холодним і, можна навіть сказати, презирливим поглядом.
— Я визнаю за краще не говорити про них, докторе. Я хотіла би покуштувати ще рагу. В мене чудовий апетит.
Вони скінчили обідати в блаженній тиші. Капітан полегшено зітхнув. За обідом слід їсти, а не балакати. Після обіду він підійшов до лікаря і міцно потиснув йому руку.
— Щось-таки сталося, докторе.
— Авжеж. Її наче підмінили.
— Але скільки це протягнеться?
— Будемо сподіватися на краще.
На святковий вечір міс Рейд з'явилася у вечірній сукні строгого покрою, чорного кольору, груди прикрашали штучні троянди, а навколо шиї висіла довга нитка намиста з несправжніх нефритів.
У салоні панувала півтемрява, на різдвяній ялинці засвітили свічки. Було таке відчуття, ніби ти у церкві. Молодші офіцери у цей святковий вечір вечеряли в салоні, пили і мали дуже чепурний вигляд у білих мундирах. За рахунок компанії подали шампанського, а після вечері бахкали ляпавки-конфеті, співали пісні під музику патефона — "Deutchland, Deutchland ?ber alles"[2] "Alt Heidelberg"[3], "Auld Lang Syne"[4] виспівували слова пісень. Серед них вирізнявся голос капітана. Міс Рейд теж приєдналася до них, наспівуючи приємним контральто. Лікар помітив, що погляд міс Рейд раз у раз зупинявся на радисті і в її очах світилося збентеження.
— Він симпатичний хлопець, чи не так? — сказав лікар.
Міс Рейд обернулася і холодно глянула на лікаря.
— Хто?
— Радист. Мені здалося, ви дивилися на нього.
— А де він?
"Жіноче лукавство",— пробурмотів до себе лікар і, посміхнувшись, відповів:
— Він сидить поруч з головним механіком.
— О, певна річ, тепер я його пізнала. Бачте, я вважаю, не так важливо, як виглядає чоловік. У ньому мене більше приваблює його розум, а не зовнішні риси.
— Ах,— здивовано сказав лікар.
Вони всі злегка захмеліли, включаючи і міс Рейд, але вона не втрачала своєї гідності і була у чудовому стані, коли побажала їм на добраніч.
— Я провела чудовий вечір. Я ніколи не забуду новорічний вечір на німецькому судні. Все було дуже цікаво. Безліч вражень.
Вона твердою ходою пішла до дверей. Це був свого роду тріумф, бо протягом усього новорічного вечора вона пила не менше за інших.
Наступного дня вони всі буж стомлені. Коли капітан разом з помічником, лікарем і головним механіком спустилися в салон, міс Рейд уже сиділа за столом.
На столі перед кожним із них лежав пакунок, перев'язаний рожевою стрічкою. На кожному пакунку було написано: "Вітаю з Новим роком". Вони запитально глянули на міс Рейд.
— Ви буж такі надзвичайно ласкаві до мене, що я вирішила зробити кожному з вас невеликий подарунок. У Порт-о-Пренсі вибір був небагатий, тому вам не слід сподіватися на якісь коштовні речі.