Серед подарунків була пара люльок з вересу для капітана, півдюжини шовкових носових хусток для лікаря, коробка сигар для помічника капітана і пара краваток для головного механіка. Після обіду міс Рейд пішла у свою каюту перепочити. Офіцери зніяковіло дивилися один на одного. Помічник крутив у руках коробку сигар, яку вона подарувала йому.
— Мені трохи соромно за себе,— нарешті сказав він.
Капітан сидів замислений, і видно було, що йому теж ніяково.
— Не знаю, чи слід було нам підстроїти такий жарт міс Рейд,— сказав він. — Вона жінка добрячої душі, небагата, заробляє собі на життя, напевно, вона потратила майже сотню марок на ці подарунки. Здається, було б краще, якби ми залишили її у спокої.
Лікар знизав плечима.
— Ви хотіли, щоб вона замовкла, і я примусив її замовкнути.
— Що сталося, того вже не виправиш,— сказав помічник. — Але я гадаю, можна було б нам потерпіти — послухати її балаканину ще три тижні.
— Її теперішній стан мені не подобається,— додав капітан. — Відчуваю, що в її мовчанці таїться щось зловісне.
За трапезою, яку вони щойно ділили з нею, вона не промовила майже ні слова. Здавалося, вона зовсім не слухала, про що вони говорили.
— Можливо, вам варто спитати її, чи вона не хвора, докторе? — запропонував капітан.
— Та ні, вона почуває себе пречудово. У неї вовчий апетит. Якщо ви бажаєте довідатися про її стан, то краще спитайте у радиста.
— Можливо, ви не знаєте, докторе, але я надзвичайно делікатна людина.
— Я теж людина добросердечна,— сказав лікар.
І до самого кінця круїзу ці троє чоловіків догоджали міс Рейд, як тільки могли. Вони піклувалися нею, як піклуються людиною, що одужує після тяжкої тривалої хвороби. Хоч апетит у неї був чудовий, вони намагалися спокусити її новими і новими стравами. Лікар замовляв вино і настоював, щоб вона розпивала з ним пляшку. Вони грали з нею у доміно. Грали з нею у шахи. Грали з нею у бридж. Силкувалися залучити її до розмов. Проте хоч вона сприймала їхні ініціативи ввічливо, було ясно: вона замкнулася в собі. Здавалося, вона дивиться на них з якимось презирством, можна було навіть подумати, що вона дивиться на цих людей і їхні зусилля бути люб'язними з нею з подякою, але і з зневагою. Говорила вона, власне, тільки тоді, коли до неї зверталися. Вона читала детективи, а ночами сиділа на палубі, дивлячись на зірки. Вона жила своїм відокремленим життям.
Зрештою, мандрівка підійшла до кінця. Вони пройшли протоку Ла-Манш і одного тихого, похмурого дня побачили англійський берег. Міс Рейд склала свою валізу. О другій годині дня вони причалили у Плімуті. Капітан, помічник і лікар прийшли попрощатися з нею.
— Ну, от, міс Рейд,— сказав капітан бадьорим, як завжди, тоном,— нам дуже жаль розлучатися з вами, але я гадаю, ви раді, що вертаєтеся додому.
— Ви були такі ласкаві до мене, всі ви були дуже ласкаві до мене. Я не знаю, чим я це заслужила. Мені буДо дуже приємно з вами. Я ніколи вас не забуду.
Голос її тремтів, вона силкувалась усміхнутися, але губи її дрижали, а по щоках текли сльози. Капітан густо почервонів і ніяково усміхнувся.
— Дозвольте поцілувати вас, міс Рейд?
Вона була на півголови вища за нього. Вона нахилила голову, і він міцно поцілував її в одну мокру щоку, а потім у другу. Вона повернулася до помічника і до лікаря. Вони обидва її поцілували.
— Яка ж я дурепа,— сказала вона. — Всі ви такі хороші.
Вона втерла очі і неквапно, якось кумедно і водночас зграбно зійшла трапом на причал.
Очі капітана були мокрі від сліз. Коли вона вийшла на пристань, то глянула і махнула комусь рукою на шлюпковій палубі.
— Кому вона махнула? — спитав капітан.
— Радистові.
Міс Прайс чекала її на пристані. Коли вони пройшли митницю і здали великі речі у камеру схову, то зразу ж рушили до дому міс Прайс і сіли за стіл пополуднувати. Поїзд міс Рейд вирушав о п'ятій годині вечора. Міс Прайс мала багато чого розповісти міс Рейд.
— Пробач, що я так багато балакаю про свої справи. Розкажи детально, як тобі мандрувалося.
— На жаль, розповідати мені майже нічого.
— Важко в це повірити. Твоя мандрівка пройшла успішно, правда ж?
— Надзвичайно успішно. Просто прегарно.
— А тобі не набридли ці німці?
— Певна річ, вони не схожі на англійців, до них треба звикнути. Іноді вони чинять так — ну, як англійці нездатні чинити. Але я вважаю, що треба сприймати речі такими, які вони є.
— Які речі ти маєш на увазі?
Міс Рейд незворушно дивилася на свою приятельку. Її довгасте, дурнувате обличчя випромінювало цілковитий спокій, і міс Прайс так і не помітила, що в її очах блиснув химерний пустотливий вогник.
— Речі не дуже важливі. Я маю на увазі смішні, несподівані, досить приємні випадки. Я анітрохи не сумніваюся, що мандрівка — чудовий спосіб самоосвіти.
[1] Це не чоловік (нім.).