— Суверенними можуть бути ті народи, що мають своє політичне начало, — знизав плечима Костюшко.
— Ви ототожнюєте народ з державою. Але ж і без політичного начала існують люди, що складають націю, і вони теж прагнуть волі.
— Ви мусите розуміти, що існують закономірності чи випадки, які ставлять один народ у залежність від іншого…
— Як поставлена нині Польща в залежність від Московії.
— Не зовсім так. Московія порушила спокій суверенної нації, і ми починаємо війну на свій захист. А війна підлеглих народів — це бунт, що юридично заслуговує на покарання.
— Війну Хмельницького ви теж вважаєте бунтом?
— Так. Великим бунтом. Врешті, і Хмельниччина довела, що українці не можуть бути суверенними, бо, вийшовши з–під польської залежності, потрапили в залежність московську.
— Хмельницький увійшов у рівноправний союз із Московією. Інша річ, що ту рівноправність порушили московські царі, як сьогодні і вашу… Та не будемо заходити в історичні нетрі. Я вислухав вас і тепер хочу спитати: який сенс українцям підтримувати майбутнє польське повстання? Адже козацькі бригади напевно будуть створені і в московському війську, яке воюватиме проти вас.
— Українці в новій Польщі згодом отримають такі права, яких вони ніколи не здобудуть у кріпосницькій Московії.
— У це важко повірити: Україна добре пам’ятає польське панування. Але припустимо, що буде так, як ви обіцяєте. Тоді українська нація залишиться навіки роздертою поміж ворогуючими державами, і згодом з неї утворяться дві народності, що ворогуватимуть поміж собою. Я гадаю, що краще всім залишатися на одному боці.
— Яку ж користь матимете з об’єднання під царським скіпетром?
— Об’єднаний народ має ту перевагу над роздрібненим, що помножується його потенціал. Об’єднання дасть можливість українцям консолідуватися з москвинами у спільній боротьбі проти царизму, взаємозбагачуватися досвідом боротьби і в цілісності постійно відчувати свою вагу, координувати свої фізичні й моральні потужності… Я бажаю успіху вашій боротьбі. Проте гадаю, що перемогу здобудете лише тоді, коли ви, поляки, визнаєте за сусідом те право, за яке боретеся самі. Дякую вам, пане генерале, за виявлену мені честь розмовляти з вами.
Любимський уклонився і попрямував до Манежу, де засідав Конвент.
Буассі Д’Англя чекав на Любимського у своєму кабінеті.
— Ну ось, настала пора, мосьє… мосьє де Ваттель, — професор пригладив руками волосся, схилив набік голову, придивляючись до Павла, наче вивчав, чи готовий він йти в Україну емісаром від революційної Франції. Вираз Павлового обличчя, видно, заспокоїв його, він підійшов до дверей, що провадили до сусідньої кімнати, відхилив їх. — Мосьє П’єр, заходьте.
До кабінету увійшов кучерявий брюнет років за тридцять. Він спочатку обдивився Любимського, потім підійшов до нього, кивнув головою.
— Петро Васильович Капніст, із Полтавщини, — промовив українською, і Любимський здригнувся від несподіванки: він багато років не чув рідної мови, і прозвучала вона для нього, немов забута й раптом згадана колискова пісня; терпкий клубок підкотився до горла, Павло опанував себе і відказав французькою:
— Дуже приємно, мосьє.
Буассі Д’Англя усміхнувся, торкнувся ліктя Любимського.
— Перед цією людиною конспіруватися не треба. Він під виглядом мандрівника приїхав минулого року до Франції просити в революційного уряду грошей на випадок повстання в Україні.
— А хіба там?..
— У селі Турбаях, може, чули, — заговорив Петро Капніст, — три роки тому спалахнув серйозний бунт. Я поміщик зі сусіднього села Турбайці… Яке становище там сьогодні, не відаю. У всякому разі, ми поїдемо туди. В Обухівці біля Полтави наїздами живе мій брат, поет Василь Капніст, автор славнозвісної у Росії "Оди на рабство", що ходить у списках по руках. Не чули про такого? Ми поїдемо до нього, познайомитеся…
"Ми поїдемо… — спалахнуло полум’ям у мозку Любимського. — До України!" Та він згадав своє нове прізвище й безнадійно махнув рукою.
— У мене ж пашпорт до Петербурга…
Буассі Д’Англя з цікавістю дослухався до незнайомої мови, репліку Любимського зрозумів, підняв руку.
— Я тому і звів вас, щоб ви їхали разом. Ваша дорога пролягатиме через Відень. Мосьє Капніст знає, що робити. Головне, щоб ви у Відні зустрілися з французьким емігрантом, зрадником революції Арманом Рішельє. Він вхожий до московського посла Андрія Розумовського, а той може видати вам потрібні документи. Що ж, у дорогу, колеги!
Арман Рішельє вивів білого шахового коня на допомогу слонам, що атакували чорного короля. Спитав украдливо:
— А як ви тепер оцінюєте ситуацію, пане Андреасе?
— Незавидна, незавидна… — відказав Андрій Розумовський, не підводячи голови з–над шахової дошки. — Мат за два ходи. Але ваш мат, мосьє! — Він поставив туру позаду невинного, здавалось, пішака, що підкрався до білого короля, і повторив голосно: — Мат!
Розумовський любив вигравати. В молодості він зневажав спокій, шукав пригод і часто програвав. Та роки, а мав він їх уже понад чотири десятки, і ще становище повноважного московського посла у Відні втихомирили його буйну вдачу. Колишній коловодник і франт, що зводив з розуму петербурзьких красунь і саму царицину невістку Наталю Олексіївну, юний дипломат, що спокусив неаполітанську королеву Кароліну й після любовного скандалу був переведений до Стокгольма, нефортунний військовий аташе у Швеції, котрого за пиятику вигнав з країни король Густав III, нарешті вгамувався, одружившись недавно з австрійською графинею Єлизаветою Тун — першою красунею Священної Римської імперії.
З того часу він не любив програвати навіть у шахи. Отримавши від Катерини II Володимирську стрічку, а від імператора Франца II золоту табакерку вартістю у шість тисяч дукатів як нагороду за дипломатичну звинність у справах Третього розподілу Польщі, Андрій Кирилович боявся навіть згадувати про ті часи, коли його за любовні інтрижки гнали по черзі то з Петербурга, то з Неаполя, то із Швеції. Статечність і стриманість стали не лише зовнішніми прикметами міжнародного діяча, вони увійшли у психологію Розумовського: колишнього бешкетника й гульвісу дратували тепер бали, раути і навіть невинні вечірки в покоях його молодої дружини, на які вона запрошувала своїх друзів і закордонних гостей, пригощаючи їх залишками з гучних офіційних бенкетів.