— І що ж воно означає? — трохи нетерпляче запитав містер Скоган.
— Кармінативне, — проказав Деніс, повільно, з любов'ю вимовляючи кожен склад, — кармінативне. Я уявляв, що це слово має якесь невиразне відношення до carmen–carimmis (пісня–пісні) і ще більш невиразне — до caro–carms (плоть) та похідних від нього, як–от карнавал, карнація. "Кармінативне" — у цьому слові була ідея співу й ідея плоті, рожевої, теплої, з натяком на розваги mi Careme (четвер на третьому тижні великого посту, відзначався у Франції карнавалами і народними гуляннями) та маскарадні свята у Венеції. "Кармінативне": тепло, бадьорість, внутрішня зрілість — усе було в цьому слові. А виявилось…
— До діла, дорогий Денісе, — обурився містер Скоган, — до діла.
— Так от, позавчора я написав вірша, — мовив Деніс. — Я написав вірша про дію кохання.
— Інші робили те саме задовго до вас, — сказав містер Скоган. — Тут нема чого соромитись.
— Я розвивав думку, — провадив Деніс, — що дія кохання часто подібна до дії вина, що Ерос може п'янити так само, як і Бахус. Мовляв, кохання кармінативне по своїй суті. Воно дає нам відчуття тепла, бадьорість.
Воно кармінативне, як вино… — ось що я написав. Цей рядок не тільки гарно звучить, підлещував я себе, він ще й дуже промовистий і значущий. У слові кармінативний було все: детальний і точний передній план, бездонна глибина фантазії.
Воно кармінативне, як вино…
Я був цілком задоволений. І раптом мені спало на думку, що я, по суті, ніколи не перевіряв цього слова за словником. "Кармінативне" зростало разом зі мною від часів пляшечки з коричневим настоєм. Я його завжди приймав на віру. Це слово мало для мене багатий зміст, ніби якийсь грандіозний витвір мистецтва, це був цілий краєвид із безліччю людських постатей.
Воно кармінативне, як вино…
Я вперше звірив це слово паперу, і мені раптом захотілося піддати його лексикографічній перевірці. Маленький англо–німецький словник — ось усе, що було у мене під рукою. Я розкрив його на літері "к" — "ка", "кар", "карм". Ось воно — "кармінативний: windtreibend (вітрогінне)^^^^^, — повторив Деніс.
Містер Скоган засміявся. Деніс похитав головою.
— Звичайно, мені було не до сміху, — провадив він. — Для мене то був кінець глави, загинуло щось юне й дорогоцінне. Пішли в небуття роки — роки дитинства й невинності, — коли я вірив: "кармінативне" означає… означає… просто кармінативне. А тепер переді мною решта мого життя — день чи десять років чи півстоліття, коли я вже знатиму, що "кармінативне" означає windtreibend.
Plus ne suis ce que j'ai ete Et ne saurai jamais etre.
(Я вже не той, що раніше І ніколи таким не буду.)
Коли усвідомлюєш це, стає дуже сумно.
— Кармінативне… — мовив у задумі містер Скоган.
— Кармінативне, — повторив Деніс.
Якусь хвилину вони мовчали.
— Я не певен, чи здатні ви зрозуміти, як я люблю слова, — озвався нарешті Деніс. — Вас аж надто цікавлять самі речі, ідеї, люди. Ваш розум має іншу будову, ніж розум літератора. Видовище того, як містер Гладстон відшукує тридцять чотири рими до імені Марго, найімовірніше викликало б у вас почуття жалю до нього. Конверти Малларме з їх римованими адресами, певно, залишать вас байдужим, якщо тільки не викличуть у вас співчуття; ви не можете зрозуміти, що
Aple a ne point te cabrer, hue!
Poste, et j'ajouterai, dia!
Si lu ne fuis onze–biz Rue Balzac, chez cet Heredia —
це маленьке чудо.
— Ви маєте рацію, — погодився містер Скоган. — Таки не можу.
— І ви не відчуваєте магічної сили цих рядків?
— Не відчуваю.
— Так випробовується літературний склад мислення, — мовив Деніс, — відчуття магічного, розуміння того, що слова мають владу. Словесна оболонка літератури — це просто розвиток магії. Слова — то перший і найгранді озні ший людський винахід. За допомогою мови людина створила собі новий світ; що ж дивного в тому, що вона любила слова і вірила в їхню чародійну силу! За допомогою гармонійно зчеплених слів чаклуни викликали кроликів із порожніх капелюхів і духів — зі стихій. Літератори, їхні нащадки, продовжують цю справу, складаючи свої словесні формули, і тремтять від благоговіння й радості перед силою власного заклинання. Кролики з порожніх капелюхів? Ні, їхні заклинання мають витонченішу силу, бо викликають почуття з порожніх душ. Переформульовані за правилами їхнього мистецтва, навіть найбезбарвніші твердження набувають глибокої значущості. Ось, наприклад, твердження, яке ви могли б висловити хірургові, що пропонує вам операцію: "Фармацевтичні засоби безпечніші за скальпель". Самоочевидна істина, навіть і в тому разі, якщо висловити її по–французькому: Les medicaments sont mois dangereux que le scalpel d'un chirurgien. Але якщо я висловлю цю саму думку так: "Ліки ніжніші, ніж ніж", то, попри всю свою очевидність, вона стане значущою, незабутньою, хвилюючою. Створення чогось із нічого силою слова — що ж це, як не магія? І, додам я, що ж це, як не література? Половина великої світової поезії — це ті самі "Фармацевтичні засоби безпечніші за скальпель", що набули чарівної сили у вигляді "Ліки ніжніші, ніж ніж". А ви не відчуваєте значущості слів. Мені вас шкода.
— Кармінативне для мозку, — замислено мовив містер Скоган. — ось що вам треба.
Поставлена на чотири кам'яних гриби, невеличка комора на два чи три фути піднімалась над живоплотом. Під нею завжди було темно, волого і росли високі, розкішні трави. Тут, у затінку, серед мокрої зелені знайшла собі захист від полудневого сонця родина білих качок. Одні стояли й чистили себе дзьобами, інші відпочивали, притиснувшись до землі, неначе прохолодна трава була водою. Качки покрякували, обмінюючись короткими світськими фразами, і час від часу той чи той загострений хвіст виконував ефектне лістівське тремоло. Зненацька їхній веселий спочинок було нагально порушено. Страхітливий удар потряс дерев'яний настил над їхньою головою, вся комора захиталася, і згори на них дощем посипалися тріски та грудки засохлої грязі. З голосним кряканням качки вихопилися з-під комори, що таїла в собі незрозумілу загрозу, і тікали, поки не опинилися в безпеці на подвір'ї ферми.
— Тримайте себе в руках, — говорила Анна. — Чуєте? Ви налякали качок. Бідолашні! Ще б пак не налякатись. — Вона сиділа боком на низькому дерев'яному стільчику. Її правий лікоть лежав на бильці, щокою вона спиралася на долоню. Довге і струнке тіло знемагало в позі лінивої грації. Вона всміхалася й дивилася на Гомбо з-під напівопущених повік.