Здивована Мері оглянулась. Вони стояли перед розчиненими дверима. Вона на мить застигла на місці, збита з пантелику. Потім відчула, що рука, яка тільки–но спочивала на її плечі, опустилася і кілька разів доброзичливо й легенько шльопнула її нижче спини. Автоматично підкоряючися цим шльопанцям, Мері рушила вперед.
— Обережно спускайтеся драбиною, — ще раз порадив Гомбо.
Вона спускалася обережно. Двері за нею зачинились, і дівчина повільно пішла назад через подвір'я ферми; вона була замислена.
В обідню годину Генрі Уїмбуш спустився до їдальні, несучи з собою стосик друкованих аркушів, нещільно оправлених у картонну палітурку.
— Сьогодні, — урочисто оголосив він, — я закінчив друкувати мою "Історію Крома". Щойно я допоміг набрати останню сторінку.
— Ту саму славнозвісну "Історію"? — вигукнула Анна. Дядько Г енрі писав і друкував цей Magnum Opus (великий твір) скільки вона себе пам'ятала. Його "Історія" завжди була для неї чимось міфічним. Про неї часто розмовляли, але ніхто ніколи її не бачив.
— Я віддав їй майже тридцять років життя, — сказав містер Уїмбуш. — Двадцять п'ять років писав і чотири роки — друкував. І ось вона перед вами — уся хроніка, від народження сера Фердінандо Лепіта до смерті мого батька Вільяма Уїмбуша. Це історія Крома більше як за три з половиною століття, написана в Кромі й видрукувана в Кромі на моєму власному верстаті.
— Чи буде нам дозволено прочитати її тепер, коли вона завершена? — спитав Деніс.
Містер Уїмбуш кивнув.
— Звичайно, — сказав він. — І сподіваюся, що вона буде для вас цікавою, — додав він скромно. — Наша бібліотека багата на старовинні рукописи, і, по–моєму, мені пощастило пролити нове світло на походження тризубої виделки.
— А люди? — озвався Гомбо. — Сер Фердінандо та інші — чи були вони цікаві? Чи занотовано в історії родини які–небудь злочини або трагедії?
— Стривайте, — замислено потер підборіддя Г енрі Уїмбуш. — Зараз я можу пригадати лише два самогубства, одну насильницьку смерть, чотири, а може, п'ять розбитих сердець і з півдесятка плям на гербовому щиті — щось там на зразок мезальянсів, зваблень, позашлюбних дітей тощо. Ні, в цілому це спокійна історія, без надзвичайних подій.
— Уїмбуші й Лепіти завжди були респектабельною компанією і не прагнули пригод, — сказала Прісілла з ноткою зневаги в голосі. — А якби мені довелося писати історію своєї родини, то це взагалі була б одна суцільна пляма від початку і до кінця. — Вона весело засміялася й налила собі ще вина в келишок.
— А якби я захотів написати свою історію, — зауважив містер Скоган, — то й починати її було б не варт. За другим коліном ми, Скогани, губимось у млі часу.
— Після обіду, — мовив Генрі Уїмбуш, трохи зачеплений зневажливою реплікою своєї дружини щодо власників Крома, — я прочитаю вам розділ з моєї "Історії", з якого ви взнаєте, що і в Лепітів були свої трагедії та дивні пригоди, хоч і на притаманний їм респектабельний лад.
— Приємно це чути, — сказала Прісілла.
— Що приємно? — спитала Дженні, раптом визирнувши із свого внутрішнього маленького світу, мов зозуля з годинника. Вона вислухала пояснення, всміхнулася, кивнула, прокукукала: — Зрозуміло, — і знову сховалася, ляснувши дверцятами.
Після обіду товариство перейшло до вітальні.
— Так от… — мовив Генрі Уїмбуш, підсовуючи стільця ближче до лампи. Він почепив кругле пенсне в черепаховій оправі і став обережно гортати сторінки своєї ще неповної книги. Нарешті знайшов потрібне місце. — Можна починати? — спитав він. підводячи погляд.
— Починайте, — сказала Прісілла і позіхнула.
Серед уважної тиші містер Уїмбуш відкашлявся й почав читати. "Хлопчик, якому судилося стати четвертим баронетом із дому Лепітів, народився 1740 року. Це була дуже маленька дитина, яка, з'явившись на світ, важила не більше трьох фунтів, але з самого початку була міцною й здоровою. На честь діда по матері, сера Геркулеса Оккема з Бішопс Оккем, хлопчика при хрещенні нарекли Геркулесом. Його мати, подібно до багатьох матерів, вела щоденник, в якому місяць за місяцем занотовувала, як він зростав. Хлопчик почав ходити в десять місяців, а коли йому не було ще й двох років, уже навчився вимовляти багато слів. У три роки він важив лише двадцять чотири фунти, а в шість був не більший на зріст і не важчий, ніж нормальна дворічна дитина. А проте він уже вільно читав та писав і виявляв видатні здібності до музики. Тим часом його мати народила ще двох дітей, хлопчика й дівчинку. Хлопчик помер немовлям від крупу, а дівчинку забрала віспа, коли їй не було ще й п'яти. Геркулес був єдиний із дітей, хто вижив. Своє дванадцяте літо Г еркулес зустрів, усе ще маючи три фути і два дюйми зросту, його голова, дуже красива і благородної форми, була занадто велика як для його тіла, але в усьому іншому він був прекрасно збудований і, як на свій малий зріст, відзначався великою силою та зграбністю. Сподіваючись примусити його підрости, батьки зверталися до найвидатнішнх лікарів того часу. Їхні найрізноманітніші приписи виконувалися точно, але марно. Один рекомендував щедру м'ясну дієту, другий — фізичні вправи; третій сконструював маленьку дибу, на зразок тих, що їх застосовувала свята інквізиція. На ній юного Геркулеса витягували по півгодини вранці й увечері, і при цьому він терпів жахливі муки. Протягом наступних трьох років Геркулес виріс, можливо, ще на два дюйми. Після цього перестав рости остаточно, і на все життя залишився карликом трьох футів і чотирьох дюймів заввишки. Його батько, який покладав на сина великі надії, плануючи для нього військову кар'єру, не менш блискучу, ніж у Мальборо почував себе ошуканим. "Я спородив на світ потвору", — часто говорив він і так ненавидів сина, що хлопчик ледве насмілювався з'являтися перед батькові очі. Через таке розчарування він став відлюдним і лютим. Уникав усякого товариства (кажучи, що йому, батькові lusus naturae (гра природи, потвора) сором з'являтися між нормальних, здорових людей) і почав пиячити наодинці. Це дуже скоро звело його в домовину; за рік перед Геркулесовим повноліттям батька вбив апоплектичний удар. Мати, чия любов до сина глибшала в міру того, як зростала ненависть батька, не набагато пережила чоловіка. Трохи більше ніж через рік вона померла від черевного тифу, об'ївшись устрицями.