Знайомство із Сошенком
Влітку 1835 року в житті Тараса настала подія, що внесла в його душу і промінь надії на краще, і цілу гаму незнаних йому доти радощів, а разом із ними й нових, ще глибших, смутків і ще болісніших за давні переживань. Під час одного із звичайних своїх рисувальних "сеансів" у Літньому саді звернув він на себе увагу якогось незнаного пана, що поцікавився поглянути, як хлопець рисує. У розмові виявилося, що пан цей – мистець-маляр Іван Сошенко, учень Академії й земляк Шевченка, родом із близького до Вільшаної й Кирилівки Богуслава, де Тарас, як ми знаємо, не раз бував. Сошенко якийсь час навіть жив у Вільшаній, де вчився у митця-маляра С. Превлоцького. Земляк зацікавився долею замурзаного малярського челядника і, поглянувши досвідченим оком на його рисунки, одразу побачив, що хлопець має здібності рисувальника.
На запрошення Сошенка Тарас почав його відвідувати по святах. Уперше він з’явився до земляка в засмальцьованому пістровому халаті, в сорочці і штанях з грубого полотна, забруднених фарбою, босий, розхристаний і без шапки. Тримався понуро й несміливо. Сошенко дуже зажурився його нещасливою долею. Усе літо 1836 року Тарас був зайнятий працею в Великому Театрі, що його відновляв тоді знаний архітектор Кавос. Виконання малярських і декораційних праць у театрі пощастило взяти Ширяєву. За вказівками Кавоса Тарас виконав рисунки-проекти "для всіх орнаментів та арабесків", що мали оздобити плафон Великого Театру. Розмалювання плафону забрало, мабуть, Тарасові багато часу. До праці Шевченка приглядався механік театру Карташов, який щоранку частував молодого майстра чаєм. Ширяєв мав змогу переконатися в тому, які великі здібності має його учень і який він для нього цінний робітник, але, за своєю системою, він і далі тримав хлопця "в чорному тілі".
У святкові дні Шевченко й далі відвідував Сошенка в його студентській кімнатці – в підвалі на 4-ій лінії Василівського острова. Сошенко познайомився з Ширяєвим і покищо ввесь час старався, як лише міг, поліпшити долю свого протеже. На просьбу Сошенка, малярський майстер згодився, щоб Тарас одвідував свого земляка-митця не лише у свята, але й у будні, коли праці немає. Сошенко діяльно зайнявся мистецькою освітою хлопця: давав йому й технічні вказівки, давав для копіювання естампи, загадував зрисовувати різні гіпсові зліпки та маски, а згодом і фігури. Бачачи, які великі успіхи робить у рисуванні його учень-знайда, Сошенко порадив йому спробувати робити портрети аквареллю. Для численних спроб терпеливо служив Тарасові за модель земляк його і друг – козак Іван Нечипоренко, дворак того ж таки Енґельгардта.
Якось Енґельгардт побачив у Нечипоренка роботу свого кріпака-артиста, що йому, мабуть, дуже сподобалась, бо він почав загадувати йому списувати портрети із своїх улюблених коханок, за що часом і нагороджував його "рублем серебра – не більше", як оповів сам Шевченко у своїй короткій автобіографії. Ще в 1834 році Тарас нарисував олівцем портрет свого пана. Портрет цей не був зафіксований, і тому тяжко оцінювати його мистецьку вартість, але порівняння його з працями Шевченка 1836 й 1837 років виказує, які величезні успіхи зробив він по тому, як пізнав Сошенка; він тоді вже перевершив свого вчителя. Не стільки дали, мабуть, йому вказівки Сошенка (хоч і вони не могли не принести користі), як те, що Сошенко запровадив його до ґалерій образів і познайомив із творами світового мистецтва. По святах Шевченко "не перестав задивлятися на великі твори мистецтва" у царському музеї, званому "Ермітажем".
А оце недавно стало відомим, що ще в 1835 році Тарас почав відвідувати рисувальні класи Товариства заохочення митців і що комітет цього товариства, "розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка", ухвалив "мати його на увазі на майбутнє". Хоч Шевченко і не міг тих клас відвідувати систематично, але, хоча б вряди-годи, діставав там вказівки й поради від фахівців-учителів, і це не могло не спричинитися до розвитку технічних засобів як рисувальника. Можна сміливо сказати, що зимою 1835-36 років він зробив такий крок уперед на полі мистецької науки, якого не роблять і протягом кількох років навіть дуже талановиті учні-митці. Акварельні портрети 1837 року й композиція сепією 1836 року – "Олександер Македонський виявляє довір’я своєму лікареві" свідчать про це виразно, особливо остання. Тут ми бачимо не лише працю доброго рисувальника, але й майстра композиції, і колориста, що вже вміє розв’язувати проблему світлотіней. Перенесена на полотно, композиція ця могла б дати диплом митця-маляра кожному студентові Академії.
Буваючи в Сошенка, Тарас оповідав деякі епізоди з свого минулого і мало не "завжди кінчав свої оповідання наріканням на свою долю". Зажурившись його гіркою долею, Сошенко почав думати про те, як би визволити нещасливого хлопця з кріпацтва [Другий товариш Шевченка Аполон Мокрицький оповідає у своїх споминах, що про це радилися Тарасові товариші ще в 1835 році]. Бувши добре знайомий з українським письменником Євгеном Гребінкою, Сошенко, спочатку порадившись із ним, як би помогти Тарасові, представив потім Гребінці і самого свого знайду. Прийнявши близько до серця Тарасову справу, Гребінка почав часто запрошувати його до себе.
Вихованець Ніжинського ліцею (з якого вийшов і Гоголь), син небагатих "дворян" із козаків, цей добродушний і зрівноважений панок-хуторянин із Пирятинщини був уже тоді популярний серед земляків своїми "Малоросійськими приказками". Мавши талант гумориста, він, оселившись у 1834 році в Петербурзі й діставши посаду вчителя, а згодом урядовця Дирекції Духовних Шкіл, почав, наслідуючи Гоголя, писати й по-російському, переважно на теми з українського побуту, і швидко ввійшов у петербурзькі літературні кола, здобувши собі популярність, як добрий, веселий товариш і гостинний "малорос". У своїх поглядах на українську національну справу він не виріс понад рівень своїх сучасників, інших "двомовних" українських письменників, – був тільки українським "провансальцем", регіональним патріотом, щиро прив’язаним до своєї рідної землі, до звичаїв і мови свого народу, а життєвим ідеалом його було сумирне й сите життя – епікурейський спокій українського хуторянського затишку з його смачними національними стравами, вишнівками й слив’янками та веселим дотепом, іноді журливою піснею й цікавою книжкою для розваги. Від політики був далекий, але мав добре серце чесної й чутливої людини й гидував усяким насильством.