ІСУС ІДЕ ПО ВОДІ
Він швидко, не роздумуючи, ступає на розбурхану воду... Ми знаємо, що жодне його чудо не могло'бути мимовільним. Син Божий не міг забути, що він, як людина, не мав би ходити по воді. І все ж він чинить як той, хто відчуває хза собою право ходити по водній рівнині. Ноги, які витирала своїм волоссям грішниця, тепер вкриває піна. Без сумніву, було місячно, бо він здалеку бачив веслярів, які змагалися з вітром. Марко каже нам: "Він хотів минути їх". Але, побачивши, як вони покидали весла і, налякані, повставали у човні, зрозумів, що перестрашив своїх улюбленців так само, як мешканців Курсі. Він здалеку гукнув до них: "Це я! Не бійтеся! Це я!" Дійшовши до них, ступив у човен, і вітер стих, і заспокоїлось озеро під тим, хто плив по ньому.
Хоча це чудо звершилося під покровом ночі і свідками його були лише дванадцять, воно стало явним, бо багато людей бачили, як апостоли сіли у човен без свого учителя, а коли дісталися берегом до Капернаума, то дивувалися, що застали там Ісуса. Звідусіль линуло питання: "Учителю, коли ж ти прибув сюди?"
Вони шукали його, бо він нагодував їх у пустелі, і їм хотілося знову дістати цього дарового хліба. їх сповнювала нетерпелива радість знову мати безплатну їжу. І саме до них мав промовляти Ісус про той інший, зовсім не земний хліб! Але Син людський, якого розлючувало до нестями спілкування з фарисеями і первосвящениками, ставав з простими людьми безмежно терплячим. Він терпеливо попереджав їх:
— Працюйте не на ту їжу, яка проминає, а на ту, яка залишається і яку дасть вам Син людський.
У капернаумській синагозі, куди він їх привів, вороги вже змішалися з бідними, яких Ісус нагодував увечері. Почулися злісні голоси:
— Яке ж чудо ти твориш? Які твої вчинки?
І, без сумніву, він розповів їм про дивне примноження хліба... Ну й що? Вони знають, що в цього брехуна в запасі повйЬ всяких вигадок. А той набрід не так важко обдурити. Справжнє чудо — це манна небесна в пустелі. Хай спробує зробити таке і той, що вміє примножувати хліб! "Батьки наші манну в пустелі споживали..."
Ісус про себе зітхає: їх захоплює те, що є лише прообразом того, що сповнить Син Божий. Та мало хто захоче повірити. Чудо з чудес — це те, що не відступає перед здоровим глуздом, що пізнається єдиною вірою. Що може бути для більшості людей поза межами видимого і відчутного? Які надлюдські зусилля треба робити, щоб переконати їх у цьому; а тут вистачило б лише самої живої Любові! Він знає, що настане той час, коли величезні натовпи людей опускатимуться навколішки перед Святими Дарами. Розіп'ятий і воскреслий у цій подобі Ісус підніме безліч своїх послідовників в усіх країнах земної кулі; і що значить порівняно з майбутніми масами людей цей галасливий натовп іудеїв довкола нього в Єрусалимі та Капернаумі? Настав час уперше сказати про незбагненну тайну.
ХЛІБ ЖИТТЯ
— Істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба; це Отець мій дає вам правдивий хліб з неба, що життя світові дає.
Тоді вони кажуть: "Господи, хліба такого давай нам повсякчасно".
А він відповідає:
— Я — хліб життя. Хто приходить до мене — не голодуватиме; хто в мене вірує — не матиме спраги ніколи.
Христос зайшов надто далеко; відтепер він уже нічого не змінюватиме. В цю мить він виявляє себе не перед жінкою з Сихара, а перед своїми ворогами і друзями; а серед друзів є вже такі, котрі у сум'ятті відступають перед новим виявом його особи. Тепер уже він переступив неосяжне!
І викрики фарисеїв знаходять відгук серед учнів. Осудливий гомін заважає йому говорити, та він кидає їм як виклик усю свою любов. Тепер він ітиме до кінця, і ось уже лунають приголомшуючі, дивовижні сл)ова:
— Перестаньте ремствувати поміж собою. Ніхто не зможе прийти до мене, якщо. Отець, що послав мене, не покличе його, а я воскрешу його в останній день... Істинно кажу вам: той, хто вірує в мене, матиме життя вічне. Я — хліб життя. Батьки ваші манну в пустелі споживали — і померли. Ось хліб, який з неба сходить, щоб той, хто їстиме його, не вмер... Коли хтось цей хліб їстиме, житиме вічно.
І хліб, який я дам,— це тіло моє для спасіння світу.
Після цього іудеї почали дискутувати між собою, кажучи: "Як він може нам своє тіло дати їсти?"
Тут, напевне, вибухнув сміх. У цю хвилину Іуда говорить сам до себе: "На цей раз він пропав і сам у цьому винен. Та якщо б лише він сам! А то ще й нас втягнув..." На тлі гудіння розділеної навпіл юрби безперервно чулося одне і те ж запитання: "Яким це чином він може нам своє тіло дати їсти?"
А він простує вперед божественним кроком, немовби нічого не бачачи і не чуючи, насправді ж усе чує! У цю хвилину нічого не пропускає з того величезного відпливу сердець, які покидають його. Уже ледь мерехтить те полум'я, яке так важко було йому запалити. Короткими реченнями він продовжує лити на вогонь безглузду, нестерпну істину:
— Якщо не споживатимете тіло Сина людського й не питимете його кров, то не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день. Бо тіло моє — їжа правдива, і кров моя — правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той перебуває в мені, а я — в ньому. Так само, як Отець живий мене послав і я з Отцем живу, так і той, хто споживає мене, житиме мною. Це хліб, що зійшов з неба, а не як ота манна, яку їли батьки ваші й померли; хто цей хліб споживатиме, той вічно житиме".
Євангеліє додає: "Ісус промовляв ці слова, навчаючи посеред синагоги в Капернаумі. Почувши це, багато його учнів говорили: "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?"
Деякі учні, котрі дотепер ішли за ним, відступили від нього. Але,один з тих, кого Ісус назавжди розчарував, не приєднався до них: людина з Іскаріота вгамувала свій гнів. Його обдурили, обікрали. Але, може, з цього чоловіка вдасться ще щось витягнути? Якраз у цю хвилину Ісус думає про Іуду— "Він знав,— говорить євангеліст Йоан,— хто видасть його".
Гамірний натовп розсіюється. Синові людському не потрібно більше шукати пустельних місць, щоб утекти від надокучливих людей. Не потрібно сідати в човен. Він зайшов надто далеко. Починається відступництво. У сутінках синагоги лишається тільки дванадцять розчарованих учнів, які не знають, що йому казати.— Він дивиться по черзі на кожного з них і раптом запитує так ніжно, і сумно, і водночас дуже по-людськи — тут Бог відступив трохи перед Сином земно! жінки: