Отже автор ніби порушив у своєму романі стару проблему-тему взаємин батьків і дітей. Та нове тут бачимо в нових обставинах, зовсім на новому ґрунті — на тлі життя й будівництва Узбекіс-тану. Автор з великим чуттям і психологічною глибиною показав постать забутої безпорадної матері. Твору не можна читати без хвилювання. Антоненко-Давид ович показав тут себе великим майстром людської душі. З великою любов'ю змальовує він і працьовиту узбецьку людину, так на роботі, як і в приватному житті. Тож твір має і велике виховне значення, особливо для нашої молоді.
Не даром роман викликав жваві суперечки, обговорення. У пресі з'явилось чимало й нападів, а ще більше прихильних відгуків, листів з подяками. Літературознавець Л. Бойко слушно підкреслив у своїй ґрунтовній передмові до вибраних творів письменника "На довгій ниві": "Повість за ширмою стала цікавим, своєрідним і помітним явищем не тільки в творчому доробку письменника, а й усієї української прози останнього десятиріччя". А відомий поет Василь Симоненко писав до нашого автора:
"Дорогий Борисе Дмитровичу! Нарешті Ваш роман доповз і до Черкас. Вчора, оббігавши пів-міста, я ледве придбав для себе одного примірника. Мені було дуже радісно, що книга, котру я так полюбив, зникає з книгарень майже блискавично.
Кажуть, що завжди найсильніше перше враження. Але це, мабуть, правдиво, тільки тоді, коли твір мілкуватий і тримається на зовнішніх оздобах. "За ширмою" я не перечитував, а читав захоплено, відкриваючи ті грані і вловлюючи нюанси, що при першому знайомстві лишились чомусь поза увагою... Сердечно дякую Вам за чудову книгу, за ті години творчої й естетичної насолоди, котрі Ви подарували своїм твором і мені, і багатьом-багатьом читачам. З синівною шанобою схиляю голову перед Вашим талантом і зичу Вам довгих і плідних років життя"...
Ніби на відзначення 75-річного ювілею Анто-ненка-Давидовича, варшавське в-во "Чительник* випустило цей роман "За ширмою" у 1974-му році польською мовою ("За параванем") тиражем 7290 примірників в перекладі Станіслава Рихліць-кого. Оригінальну обкладинку з суперобкладинкою зробив Мар'ян Стахурський. Для автора, який від 1971-го року перебуває під цілковитим бойкотом з боку українських видавництв (зрозуміло, що це наказ влади) цей факт е відрадною подією в його житті.
Варто згадати, що цей твір перевидано українською мовою і в Австралії заходами Філії ОУП "Слово", з післясловом автора цих рядків та з фінансовою допомогою "Української Висилкової Книгарні" в Мельборні.
Цю тему про взаємини батьків і дітей, про материнське серце з великою силою таланту змалював Антоненко-Давидович і в своїй повісті "Слово матері" (1964).
До більших і важливіших літературних полотен нашого автора належить і мисливська поема "Семен Іванович Пальоха" (1967), окремі розділи якої друкувалися й давніше. Фактично, це низка мисливських оповідань, де головним персонажем є сільський дивакуватий дядько Семен. Спершу можна подумати, що це синтетичний образ, але потім переконуємось, що це реальна постать, що має свої власні погляди на життя, свою філософію. Розповідь іде від самого автора, який разом з приятелями вирушає на полювання і щоразу зупиняється над Дніпром біля Козачої могили в дядька Семена, який веде їх полювати на качок, розповідаючи різну бувальщину. Серед дійових осіб бачимо навіть поета й мисливця Максима Рильського.
Новішим виданням Антоненка-Давидовича є збірка "Здалека й зблизька", що вийшла друком в середині 1969-го року. Це збірка літературно-критичних нарисів про творчість Тараса Шевченка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, а також кількох сучасників автора книжки: Степана Ва-сильченка, Василя Блакитного, Максима Рильського, Євгена Плужника, Бориса Тенети та Володимира Свюори. До збірки входить також і низка творів на інші теми. Це поради молодим авто рам, як писати твори, яку вагу в творчості має мова, про основні принципи літературної творчости, про деяких горекритиків і кололітературних графоманів.
Читаючи цю збірку, ще раз переконуємось, що в особі Антоненка-Давидовича маємо не лише автора талановитих епічних полотен та видатного мовознавця й перекладача, а й першоклясного літературознавця, ерудита не лише в своїй, а і в літературах інших народів, у їх культурних надбаннях. Творчість наших велетнів літератури, в його нарисах, не засмічених соціологічним лушпинням, постає перед читачем у всій своїй силі, значимості й красі, як великий національно-літературний скарб.
Окремі нариси забарвлені цікавими особистими спогадами про письменників-сучасників, які вже відійшли з життя, зокрема про свого вчителя Степана Васильченка, а також про Бориса Тене-ту, Максима Рильського. У розділі "Критика і критики" автор розповідає, якої шкоди наробили свого часу різні "критики-верхогляди", які розмножилися були на початку 30-х років. Вони навіть критикували Тараса Шевченка, Толстого, Чехова. Такі критики, пише автор, напали свого часу і на його повість "Смерть", закидаючи націоналізм, антисемітизм та інші лиха. Згадує також, як один з таких критиків закинув йому антисемітизм за слово "архиерей", думаючи, що це означає "архиєврей". Автор згадує і коньюнктурників та пристосуванців, які "вчора писали про певних відомих письменників "за упокій", а сьогодні, при зміні кньюнктури, з таким же піднесенням сідають писати "за здравіє".
Можна з певністю сказати, що це найперше торкалося такого наклепника і пристосуванця, яким був О. Полторацький, який свого часу надрукував гостру статтю проти Остапа Вишні під огидним наголовком "Що таке Остап Вишня", а як Остап Вишня повернувся з заслання, то написав "хвалебну" статтю.
Найновішою книжкою Антоненка-Давидови-ча, що з'явилася друком після багатьох поневірянь, є мовний порадник "Як ми говоримо", у видавництві "Радянський письменник" у 1970-му році. Це надзвичайно цінна праця про красу української мови, як оберігати її від засмічення непотрібними русизмами та невірними виразами, сло-вами-покручами. Про це видання була низка прихильних рецензій не лише в українській пресі, а і в російському фаховому журналі "Вопроси літератури" та в польському журналі Академії Наук "Славіа орієнталіс" (1972). Але за наказом "згори", Інститут мовознавства в Києві скритикував цю книжку, і вона зникла з продажу. Про це ширше пишемо в окремій статті.