З приводу походження Сталіна всі солідні газети без винятку якщо і згадували про версію, висловлену в доповіді Опаликова, то не інакше як з деякою іронією, пом'якшеною, можливо, фактом загибелі доповідача. Зате вже газети, що їх ми називаємо жовтими (чи бульварними), ті вже потоптались на пропонованій темі і повідомили читачам як незаперечний і безсумнівний факт, що радянський диктатор Сталін був народжений кобилою. Віднайшли навіть десь фотографію коня Пржевальського, порівнювали її з портретом Сталіна і знаходили багато схожості. Стверджували, що в анфас він схожий на татка, а в профіль – на маму.
Ці ж газети, для яких перевірка фактів – справа не обов'язкова, в один голос стверджували, що полковник був отруєний. Ось деякі заголовки: "Смерть перекинчика", "Довгі руки Кремля", "Кремль б'є копитом". За що полковника отруїли і за чиїм завданням, здогадатися було неважко, а ось хто саме отруїв? Згадували, звісно, про чоловіка, схожого на птаха-секретаря, який під час виступу Опаликова підніс йому склянку води. Ким він був, як потрапив за куліси, звідкіля брав воду, куди потому подівся сам, ніхто уявлення не мав, і поліція ні про що не дізналась. Серйозні видання, боячись публікації недостатньо перевірених фактів, повідомили своїх читачів тільки про те, що тіло полковника було піддане розтину групою патологоанатомів на чолі з професором Фішером. За висновком лікарів, смерть настала внаслідок раптового серцевого нападу, що пояснюється хвилюванням, якого загиблий зазнав під час своєї незвичайної доповіді. Зрозуміло, автор цих рядків, будучи людиною вкрай зіпсутою, вірив більше жовтим газетам, ніж червоним чи будь-яким іншим, але у автора, як і в інших зіпсутих людей, ніяких доказів не було до тих самих пір, поки в німецькій "Зюддойче цайтунг" не з'явилося в 1954 році інтерв'ю з радянським шпигуном-перекинчиком з підзаголовком "Я убив Опаликова".
Цей чоловік розповів, як Лаврентій Павлович Берія особисто вручив йому ампулу зі створеною хіміками НКДБ високотоксичною рідиною, що не мала ні кольору, ні смаку, ні запаху, і наказав "убити гадину". Отрута, розчинена у склянці води, викликала негайний параліч серця і тут же зникала, що і ввело в оману патологоанатомів, які робили розтин тіла полковника. Оскільки Опаликова давно не було серед живих і вся ця історія зосталася в туманному минулому, зізнання збіглого шпигуна великого враження ні на кого не справили. Але одна газета все-таки відзначила, що раз Опаликова отруїли під час його сенсаційної розповіді, значить, комусь ця тема була не до шмиги, значить, у ній було щось таке, до чого варто б поставитись з особливою увагою. Але це припущення було зроблене журналістом не надто впевнено. І загалом, уся ця версія якось зависла у повітрі, я також довго в неї не вірив, тобто не в отруєння, а в причину, в те, що кобила могла породити людину, хоча б навіть таку гидотну, якою був покійний генералісимус.
Але яким же було моє здивування… Між іншим, дуже не люблю, можливо, навіть ненавиджу, цей заїжджений-перезаїжджений зворот "яким же було моє здивування", але моє здивування дійсно було таким, що видалося мені непомірним. Воно дістало мене в архіві Гуверовського інституту, де, нагадую, я натрапив на пачку листів невідомо чиїх невідомо кому. Це були пошарпані і жовті листки з пошкодженими краями, з'єднані іржавою канцелярською скріпкою, з якимось дивним текстом, написаним кепським почерком і хімічним олівцем, тобто інструментом для писання, про існування якого тепер пам'ятають лише такі старі люди, як я. Букви, колись фіолетові, за час існування рукопису сильно вигоріли і вицвіли. Кому адресувалися ці листи, я так і не вияснив, і відносно автора впевненості немає. Можу припускати, що це був якраз великий наш вчений Гром-Гримейло. Але не здивуюсь, якщо серйозні вчені, скориставшись новітніми способами дослідження, графологією, спектральним аналізом і подібними прийомчиками, доступними сучасній науці, вияснять, що цей рукопис всього-на-всього уміла підробка.
У нас, слава богу, такими підробками нікого не здивуєш. Згадаймо "Слово о полку Ігоревім", "Моління Даниїла Заточника", "Сказання про град Кітєж". Якщо вже ці речі, як стверджують деякі вчені, хтось підробив, то чому б не підробити записки Грома-Гримейла? Тим паче що привід для підробки у того, хто міг би цим зайнятися, був, здогадно, серйознішим, ніж у фальсифікаторів древніх рукописів. Ненависть до тирана могла штовхнути невідомого творця на несусвітні вигадки.
Але якщо це так, то слід зізнатись, що творець володів дуже неабиякою фантазією й талантом. Розповідь його насичена такими подробицями, які, мені здається, просто вигадати неможливо. Якщо все-таки вірити автору і припустити, що це був саме Гром-Гримейло, то слід згадати, що він був молодшим сучасником, послідовником і біографом Миколи Михайловича Пржевальського. Він бував у тих самих місцях, де і Пржевальський, що й описано у згаданих листах. Листи містили (що свідчить на користь їхньої автентичності) багато особистих наукових спостережень автора, які я просто пропущу, а передам тільки те, що мене здивувало.
Описуючи подорож Пржевальського по Монголії й Північно-Західному Китаю, автор робить декілька влучних зауважень стосовно особистості знаменитого мандрівника. Пржевальський, пише він, незважаючи на своє дворянське походження, був людиною прямолінійною, іноді навіть грубою і деспотичною. У колі людей почувався незатишно. Людей свого кола не любив, тому що вони всі, як він стверджував, погрязли в розпусті. Селян, на відміну від більшості своїх сучасників, що начиталися Миколи Некрасова, також не поважав, уважаючи, що всі вони п'янички і ледарі. Освічений він був односторонньо. Захоплювався природничими науками та історією. До музики, живопису і театру був байдужий, оповідань, повістей і романів, а тим паче віршів не читав, жінок украй ненавидів. Тварин любив, але тільки диких. Домашніх, що слугували людині, їли з її рук і покірно підставляли шию під ніж, зневажав. Диких же звірів поважав за їхній вільний і незалежний норов, за те, що самі собі здобувають їжу і не міняють свою свободу на об'їдки зі столу людини. При цьому змолоду відзначався схильністю до романтичного сприйняття дійсності. У дитинстві зачитувався давньогрецькими міфами.