"Значить, ти не бачиш цього стовпа! — закричав старшина.— А от я тобі зараз око вийму, тоді ти в мене все побачиш, що треба!". З цими словами старшина підійшов до нього, вийняв праве око, простягнув уперед, у простір, і цим вийнятим оком Чонкін дійсно побачив перед собою потрісканий стовп, на якому горіла лампочка. Він ще подумав — навіщо вона, цікаво, горить, коли й без неї світла досить? Він узяв у старшини власне око і пішов у напрямку до стовпа, але згадав про літак і озирнувся.
Літак був тут же, за спиною. Він непорушно завис у повітрі над землею, а кінь безпорадно чеберяв ногами, проте не міг зрушити з місця. "Треба 6 його підкувати",— подумав він і побачив старшого політрука Ярцева, який вийшов з-за гори і манив його пальцем. Чонкін озирнувся на старшину, щоб спитати в нього дозволу, але старшина вже був зайнятий іншим: він мчав верхи на каптенармусі Трохимо-вичу по якомусь наїждженому колу, а посеред кола стояв підполковник Пахомов і батожив довгим нагаєм то одного, то другого.
Коли Чонкін підійшов до Ярцева, той нахилився до самого його вуха, а Чонкін злякався і закрив вухо долонею. "Не бійся, не плюне",— сказав позаду Самушкін. Іван забрав руку. Ярцев ураз перекинувся жуком і заліз йому у вухо. Чонкіну стало лоскотно, він хотів витрусити Ярцева, але той тихо мовив: "Не хвилюйтеся, товаришу Чонкін, ви — особа недоторкана, і я вам зробити нічого не можу. Мені доручено повідомити вам, що в товариша Сталіна ніяких дружин не було, бо він сам — жінка".
Сказавши це, Ярцев знову перекинувся людиною, зістрибнув на землю і подався за гору.
Тут з неба повільно спустився товариш Сталін. Він був у жіночому платті, вусатий і з люлькою в зубах. У руках він тримав гвинтівку.
— Це твоя гвинтівка? — строго запитав він з легким грузинським акцентом.
— Моя,— пробурмотів Чонкін неслухняним язиком і простягнув руку до гвинтівки, але товариш Сталін відсторонився і сказав:
— А де старшина?
Підлетів старшина верхи на Трохимовичі. Трохимович нетерпляче рив землю копитом, намагаючись скинути із себе старшину, але той міцно тримав його за вуха.
— Товаришу старшина,— сказав Сталін,— рядовий Чонкін кинув свій пост, втративши при цьому бойову зброю. Нашій Червоній Армії такі бійці не потрібні. Я раджу розстріляти товариша Чонкіна.
Старшина поволеньки зліз з Трохимовича, взяв у Сталіна гвинтівку і наказав Чонкіну:
— Лягти!
Чонкін ліг. Під ним була пилюка, грузька пилюка, яка його засмоктувала, лізла в рот, у вуха, в очі. Він намагався розгребти пилюку руками, ждав команди "відставити", але команди не було, і він провалювався все глибше й глибше. Раптом до його потилиці доторкнулося щось холодне, він зрозумів, що це цівка рушниці і зараз гримне постріл...
...Він прокинувся, вкритий холодним потом. Поруч із ним, притулившись до його плеча, спала якась жінка, він не одразу згадав, хто ця жінка і як вони опинилися в одному ліжкові. Лише побачивши свою гвинтівку-, яка спокійно висіла на вішалці для верхнього одягу, все згадав, зістрибнув на холодну підлогу і, наступаючи на зав'язки кальсонів, кинувся до вікна.
За вікном світало. Літак стояв на тому ж місці, його невеликі недоладні крила чітко чорніли на тлі просвітлілого неба. Чонкін полегшено зітхнув і, озирнувшись, зустрівся з Нюриним поглядом. Нюра хотіла заплющити очі, але не встигла, тепер не дивитися було 6 нерозумно, а дивитися — соромно. І соромно було, що рука її, пухка, біла, гола до плеча, лежить поверх ковдри. Нюра поволі потягла руку вбік, аби сховати, і при цьому всміхнулася ніяково. Чонкін теж знітився, але, не бажаючи цього показувати, не знаючи, що вчинити, ступив до Нюри, взяв її руку в свою, потряс злегка і сказав:
— Здрастуйте.
Того ранку жінки, які вигонили в поле худобу, бачили, як з Нюриної хати, босий і без гімнастерки, вийшов Чонкін. Наблизившись до літака, він довго одв'язував його, потім розібрав частину тину, вкотив літака на город, а тин знову загородив воринами.
Визначною рисою голови Голубєва була непереборна схильність до сумнівів. Коли дружина вранці питала його: "Що їстимеш — яєчню чи картоплю?" Він відповідав: "Давай картоплю".
Вона діставала з печі чавунець з картоплею, і цієї ж миті він знав цілком певно, що хоче яєчні. Дружина пхала чавунець назад і йшла в сіни по яйця. Повертаючись, зустрічалася з винуватим поглядом чоловіка — він знову хотів картоплі.
Іноді він навіть сердився:
— Давай щось одне, не примушуй мене думати про дур-
ниці. ^
Право на вибір його завжди пригнічувало. Він невимовно мучився, коли міркував, яку сьогодні зодягти сорочку — зелену чи синю, які чоботи — старі чи нові. Щоправда, за останні двадцять з гаком років у країні було чимало зроблено для того, аби Голубев не сумнівався, проте якісь сумніви в нього все ж лишалися і поширювалися часом навіть на такі речі, в яких узагалі сумніватися на той час було не заведено. І недарма другий секретар райкому Борисов казав іноді Голубєву:
— Ти ці свої сумніви облиш. Зараз треба працювати, а не сумніватися. 9
І ще він казав:
— Пам'ятай, за тобою ведеться пильне спостереження.
А втім, він казав це не лише Голубєву, а й багатьом іншим. Яке спостереження і як саме воно ведеться, Борисов не говорив, може, й сам не знав.
Якось Борисов провадив у райкомі нараду голів колгоспів з питання підвищення надоїв за поточний квартал. Колгосп Голубєва займав середнє місце з показників, його не хвалили й не лаяли, він сидів і розглядав новий гіпсовий бюст Сталіна, що стояв біля вікна на коричневому підвазоннику. Коли нарада закінчилася і всі стали розходитися, Борисов затримав Голубєва. Зупинившись біля погруддя вождя і машинально погладивши його по голові, секретар сказав:
— Ось що, Іване Тимофійовичу, парторг твій Килін каже, що ти мало уваги приділяєш наочній агітації. Зокрема, не дав грошей на діаграму росту промислового виробництва.
— Не дав і не дам,— твердо сказав Голубев.— Мені корівник нема за що будувати, а йому тільки діаграми свої малювати, тринькати колгоспні гроші.
— Що значить — тринькати? — сказав секретар.— Що значить, тринькати? Ти розумієш, що ти кажеш?
— Я розумію,— сказав Голубев.— Я все розумію. Тільки шкода мені цих грошей. їх в колгоспі й так не вистачає, не знаєш, як діри затикати. А ви ж потім самі з мене три шкури злупите, 66 я — голова.