Капельдінер. Товсту, чи тонку? (Вбігає другий капельдінер.)
Усай. Що, що? Контромарочники касу б’ють, лопнула водопроводна труба, залива театр?... Бабицька по контракту требує гроші за спектакль?... Говори, ріж!
Капельдінер. Електричество дали, все благополучно, режісер прислали нагадать Іванові Макаровичеві, що вони сьогодні грають.
Усай. Електричество є?... Да благословить Бог електричество! (До капельдінера.) Початок спектакля задержати, нехай електричество грає три рази, оркестр на сцені притушити, щоб даремно не горіло!
Капельдінер. Поняли! (Виходить.)
Усай, до Івана. — Спасайте! Повішусь, їй, повішусь! Хто ж вам жалування буде платити? (Зі сльозами.) У музикантів діточок багато, остануться, бідні, без молочка; пожалійте невинні тварючки!
Іван. А! Ха, ха, ха! Ради молочка для дітей музикантів буду грати п’яний.
Усай, робить земний поклін. — Благодітель!! (Хапа за руку, Іван не дає.)
Іван. Умова: десять день одпуску, я їду і Стьопу беру з собою.
Усай. Согласен, согласен! Стьопа! Дожени капельдінера Вакулу, візьми в нього 20 копійок. Поклич звощика; Іване Макаровичу, поспішайте!
Іван. Я з Людею приїду сам.
Крамарюк, до Усая. — А вам ізвощика?
Усай. Не треба, не треба, — я бігом скоріше! Іване Макаровичу... (Крамарюк вийшов.)
Іван, кричить. — Буду, буду, буду!
Усай. Я певен, я певен! (Тихо.) Людечко мила, привозьте його скоріше! Боржом, нарзан, [146] соду й нашатирний спірт візьму в аптикаря за контромарку! (Пішов.)
Ява VI.
Іван і Ваніна.
Іван. В душі пекло... в печінці коти деруть... в мізку черви злости й досади... на серці жаль пекучий... голова п’яна, — йди, забавляй публічність! Ха, ха, ха! (Б’є себе по лобі.) Паяц, паяц!
Ваніна. А після спектакля я тебе, вечерею частую на прощання, послідній раз; сам-на-сам з тобою погуляю.
Іван. І вип’єш?
Ваніна. А?... Нарівні з тобою.
Іван. Ну? Ніколи тебе в хмелю не бачив. Пікантна річ! Пікантна річ! Після спектакля ти даєш спектакль для мене! Бере її за бороду й цілує в уста. А потім я тебе вб’ю, прокляту чарівницю, щоб не доставалася нікому!
Ваніна. О, яка б я була щаслива вмерти на твоїх грудях! Ваня! Давай повечеряєм, уп’ємось отрутою ласки і приймемо трутизну разом, щоб не прокидатися ніколи. Отрута в мене є!
Іван. Послідній спектакль?
Ваніна. І послідній день мук!
Іван. Адськи [147] ефектна сцена! Марусі телєграма: "уміраю!" Ефект! Ефект надзвичайний! Газетам тема, публичності розвага! Ґвалт! Знаменитий артист із любовницею своєю отруїлись разом! Все сонне царство захвилюється. Драми вони не люблять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства... Ха, ха, ха! Фі! Як противно! Брр!... Ні, у смерти красоти нема! Красота — життя! І я хочу жити, жити, по правді жити! Розумієш? По правді, а правди в мене самого нема... Дай же мені правди, правди, правди мені дай!
Ваніна. На! (Цілує його, палко.) Моє кохання — правда!
Іван. Кохання — правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!... Ох, яка страшна думка пронеслась у голові! Він заволодіє чистим тілом херувима, — і це все — правда! О-о-о! Прокляття! В позі Отелла. Я б краще хотів бути жабою й годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок у серці женщини другому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, й душа моя пережива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!... є!... Тілько не тут, не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?
Ваніна. Життя моє, радосте моя, моє ти щастя! Ти — моя правда! Другої я не знаю!
Іван. Ні, Людя! Чистота життя — правда, сім’я — правда, діти — правда, і я цю правду потеряв!... П’ятнацять літ я будував гніздо своє і сам розвалив йото, а тепер, кручусь, як гад, я боюся правди — вона сувора! Ах, Людя!... Правда там, де свята природа, де землю поливають крівавим потом праці, де я здобув колись робочу дисципліну і тепер чую в замученій душі ніжний, тихий голос матері: вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!
Ваніна. Це мрії. Не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш, повірь мені, що... (Вбігає Крамарюк.)
-Ява VII.
Ті ж і Крамарюк.
Крамарюк. Ради Бога! Бога ради! Іване Макаровичу, Людечко! — Ідіть у театр! Спектакль задержали, партер стука, ґальорка кричить, свистить, поліція требує починать; Луп біга, лається, б’ється об куліси головою, Кактус і портний поховались від нього на колосники, — прямо світопредставлення!
Іван. А!... Суєта! Ходім! Бере шапку. Сьогодні, Стьопо, після спектакля — їдемо!
Крамарюк, потираючи руки. — Вечеряти?
Іван. На по-ку-ту!
Ваніна. Ах, Ваня, не обманюй себе: нікуди ти не поїдеш!...
Іван. Ні, ні, ні! Я не обманюю себе! Еґоїзм, суєтні бажання хмарою нависли надо мною, оповили мене ласощами, як дитя сповивачем, отруїли мій мозок, я вчадів, віддався на волю житейського моря і потеряв свою волю, а дев’ятий вал, голублячи, ніс мене до скелі, щоб розбить!... Тепер у мене чад пройшов, скеля ще далеко, я поборюсь усіма силами душі, випливу і в тихій ясній пристані обновлюсь душею!
Ваніна. І твій кумир — театр покинеш?
Іван, торжественно. — Обмившись сам, і в храм іскуства я чистоту внесу!
Завіса.-
[1] — купецького пароплава
[2] — кравець
[3] — вілла
[4] — шик, лад
[5] — мілизну
[6] — нудьгує, нудьга його бере (моск.)
[7] — державним скарбом (моск.)
[8] — марноту
[9] — прохід
[10] — покоївка
[11] — скорочене: Їй-Богу
[12] — вичепурена (моск.), чепурно одягнута
[13] — несподівано (моск.)
[14] — тану, розпливаюсь (моск.)
[15] — втирилися, влізли (моск.)
[16] — не вважає (моск. "считает")
[17] — втрата (моск.)
[18] — годину (моск.)
[19] — має орден
[20] — вино
[21] — літератури
[22] — суцільна, цілкова; суцільність (моск.)
[23] — ціла Барильченкова сім'я — див. "Суєта"
[24] — листа напишу
[25] — мало не плаче (моск.)
[26] — 25 копійок (пів гривні)
[27] — надійний, покластися можна (моск.)
[28] — до безтями (моск.)
[29] — відданий, вірний
[30] — облога
[31] — задоволена
[32] — сухоти на кишеню (моск.)
[33] — козир-жінка, боєва
[34] — звичайно кажуть: не збалакаєш, не добалакаєшся
[35] — Тут двозначний жарт виходить із гри слів: "аборт" (викидень) і "борт" (прилавок у човні)