Житейське море

Сторінка 13 з 19

Карпенко-Карий Іван

Іван. Досадно! (Стук.) Одчиняйте!

Ява III.

Іван і Хвиля.

Хвиля, на дверях. — Чую запах женщини! В мене, брат, нюх на цього звіря надзвичайний...

Іван. Ха, ха, ха! Я, брат, по свойому амплуа пропитався [109] запахом парфумерії.. Деякі з жінок виливають на себе перед спектаклем цілі склянки! Ну, здоров, дружище! (Цілуються.) Сідай! Куди ти дівся вчора, я не міг з тобою й побалакати.

Хвиля. За кулісами — як на ярмарку народу, так я вже й не заходив, щоб не заваджати. Я тут був раніш два рази: та одно — що не знав, де ти, а друге — діл багато мав...

Іван. Спасибі, що зайшов; у театрі, справді, ніколи й балакати: то занятий, то чужі люде... Що ж там моя Марусечка поробляє? Здорова? Я недавно їй писав, а відповіді не маю.

Хвиля. Здорова, цвіте, шиє, з дітьми возиться, а перед твоїм портретом молиться.

Іван. Свята женщина! Правда, Платоне, таких нема на світі?

Хвиля. Мало.

Іван. Нема, нема!

Хвиля. Правду сказать, я таких затворниць не знаю. Що видумала: поставила на дверях божевільного свого Махметку, а той і мене навіть не пускає. Я був усього разів три-чотирі, бо приймає тільки у празник, коли в неї цілий день гостює її приятелька, довгов’яза Міс-Крокет.

Іван. Ха, ха, ха! Де ж ти став?

Хвиля. У приятеля. Діла багато. Забіг анґажувати тебе на обід, щоб хто раніш не взяв; ти ж, певно, на розхват? Так-у три — Ґранд-отель, — згода?

Іван. Добре.

Хвиля. А лікарь мій, Людмила, де? Хотів би бачитись і її закликати пообідати вкупі. Приятна баба! Смілива, весела, красива — бой-жінка! Жанр, знаєш, случайний-нервно— кипучий. Модерн, що тепер у моді.

Ваніна, за дверима. — Спасибі за комплімент! Тільки я вас боюся!

Хвиля. Розумію, розумію, так, як і той раз?

Ваніна. Ха, ха, ха!

Хвиля. Покажіть ваше чарівне личко!

Ваніна, одчиняє двері, показує голову. — Доволі з вас! (Зачиняє, сміючись.)

Іван. Як же це так, Людмило Павлівно, я й не знав, що ви можете двері в мою кімнату замикати й одмикати своїм ключем. (Чути сміх Ваніної.) От нахалка!

Хвиля. Людмило Павлівно! Будемо сьогодні обідати у Ґранд-отелю?

Ваніна. А хто там буде?

Хвиля. Я, ваш кумир і ви.

Ваніна. Дуже рада.

Іван, тихо. — Я не піду, коли вона буде.. Я терпіти не можу жіночої кумпанії, особливо, Ваніної; я її не переношу.

Хвиля. Іване! Нe лицемір перед другом. Я ще в ті рази мого приїзду чув... Не будь стравсом! [110] Всі, брат, знають, а ти граєш ролю прекрасного Йосипа. Залиши!

Іван. Що ти, Бог з тобою! Подлі пльотки й перекази [111] — тай більш нічого!... Слухай, ти Марусі, гляди, не ляпни; я тебе знаю, в тебе язик слизький, а женщини, знаєш... Та ще такі пуританки, як моя Маруся... біда! Будь друг, не говори ні з ким того, чого й сам не знаєш певно. Брехні точити тобі не пристало.

Хвиля. І як тобі не сором! Я ніколи не думав, що ти разом: і кіт і заєць! Ха, ха, ха! Коли боїшся — не шкодь, а коли шкодиш — не бійся!

Іван. Я нічого не боюся, бо ніколи не шкоджу.

Хвиля. Ну і край! Не варто про це балакати... Так я заверну. Прощай до трьох!

Ява IV.

Ті ж і Крамарюк.

Іван. Старий грішник — Стьопа! Театральна шкапа — суб’єкт цікавий у часи розваги.

Хвиля. Я вчора познайомився!

Крамарюк, важно. — Старий заслужений артист Крамарюк, а зовсім не шкапа! Іван Макарович у нас великий артист, ґеній, а ображати старого артиста не слід.

Іван. Ну, признайся, Стьопо, що ти шкапа, то підеш сьогодні зо мною обідати в Ґранд— отель.

Крамарюк. Обідати, чи не обідати — байдуже..., а коли порівняти мене й вас, то звичайно — я шкапа!

Іван. І випить майстер. Тобі дасть десять очків упред.

Крамарюк. Даремна річ! Я, Іване Макаровичу, не п’ю...

Іван. Зарік дав.

Крамарюк. Ні. Зітхав. Нема за що.

Хвиля. А? Сміється.

Ваніна, з другої кімнати. — Слухайте, оригінальний мужчино! Кличте обідати і Стьопу.

Крамарюк, хапливо. — Бере Хвилю за руку. Спасибі, спасибі! Буду, хліба-соли не цураюсь.

Хвиля. Будьте ж готові! До побачення! (Вийшов.)

Ява V.

Іван, Крамарюк і Ваніна.

Крамарюк. Ну, й переполоху ж я там наробив.

Іван. Де, якого переполоху?

Крамарюк. Кактус побіг сповістити Лупа, що ви не будете сьогодні грати.

Іван. Дурень.

Крамарюк. Кактус? (Входить Ваніна.)

Іван. І Кактус, і ти! І ти теж розумна! Якого чорта, як був Хвиля, ти обізвалася з-за дверей, потім відчинила двері?

Ваніна. Ну от, ну от! Що за питання? Я — твоя сестра, друг, мати... поводжусь просто, натурально й нікого не боюся.

Іван. Стьопа! А ти як думаєш, хто вона?

Крамарюк. Артистка Людмила Павлівна Ваніна!

Іван. А для мене?

Крамарюк, поглядає то на Йвана, то на Ваніну. — Людечка.

Іван. Кажи ясніше!

Крамарюк. Боюсь, що не попаду так сказати, як ви хочете. (Ласкаво, тоненьким голоском.) Людмило Павлівно, хто ви?

Ваніна, заливається сміхом.

Іван. Тобі як здається, тобі?

Крамарюк. Як здається?... Ви питаєте, як здається мені? А, зрозумів... Мені здається... так, як вам!

Іван. Стьопа! Скажи ж правду, свою правду! Ти ж любиш правду?

Крамарюк. Ка, ка, ка! Люблю, тільки боюся говорити.

Ваніна. Говори, Стьопо! Чого боїшся? Тут нічого поганого нема.

Крамарюк, цілує їй руку. Іванові ніжно. — Фавориточка!

Іван. Ну, от! Так здається Стьопі, Хвилі і всім.

Ваніна. А мені приятно бути твоєю...

Іван. Не афішуйся!

Ваніна. Сестрою!

Іван. Чуєш, Стьопо?

Крамарюк. Я завжди всім говорю, що Людечка — як сестра ваша.

Іван. Іди ж, одягайся, щоб не задержати.

Ваніна. Я зараз. Не сердься ж, братіку, на мене! (Вийшла.)

Іван. Чув? А подлі люде не розуміють благородних відносин між женщиною й мужчиною...

Крамарюк. Падлюки! Благородні відносини вимазують у багно! Тварі!

Іван. А ти, друже, повинен, де тільки трапиться, обмивати багно.

Крамарюк. Я божусь, присягаю, плачу, доказуючи, що Людечка вам як сестра, що відносини чисті — сміються!... (Вбігає Усай.)

Ява VI.

Ті ж і Усай.

Усай. О, Господи, о, Господи! Ху, ху, ху! І на що ти мене покарав, за які гріхи прародительські ти мене зробив антрепренером? Краще бути волом, конем, собакою, ослом, ніж антрепренером! Зборів нема — жалування плати, а тільки хороший збор — самий кращий актор одказується [112] грати, — вертай гроші! Стьопа, Hа тобі двацять копійок. (Дає, Крамарюк бере.) Іди, купи хорошу бичівку, [113] ми тут із тобою повісимось!