5*
131
покрівлю, чоловік ліг на живіт і поповз уперед. Нарешті добрався до гребеня й сів на нього верхи, опираючись коліньми. Тепер і на вершечок покрівлі впала тінь, а над західним краєм ями замерехтіли тьмаві, наче заморожений мед, світляні зернятка — ознака того, що над землею піднімався туман. Тепер уже можна було не боятися сторожа на вишці.
Чоловік узяв мотузку правою рукою на відстані одного метра від ножиць і замахав нею, як арканом, над головою. Цілився у солом'яний мішок з піском, що служив замість блока при підніманні та опусканні кошиків. За нього зачіпляли мотузяну драбину, тож, напевне, він міцно загруз у пісок. Чоловік поволі розкрутив мотузку до великої швидкості й кинув на ціль. Ножиці полетіли не туди, куди хотілося. Видно, не до кінця продумав. Оскільки ножиці летять по дотичній до кола, то мотузку слід випускати в ту мить, коли вона стане під прямим кутом до напряму на ціль або трішечки раніше. Авжеж, саме так!.. На жаль, ножиці влучили в середину кручі й сповзли на землю. Очевидно, швидкість обертання і кут нахилу були недостатні.
Нарешті після кількох спроб чоловікові вдалося оцінити досить точно і відстань, і кут. Однак до попадання в ціль було ще далеко. Його тішило, що зусилля не пропадають марно, але помилки начебто не зменшувалися, навпаки — від поспіху і втоми справа йшла все гірше. Мабуть, він недооцінив труднощіві Хоча ніхто його не обдурив, чоловік не міг стримати роздратування й мало не плакав.
Проте закон теорії імовірності, згідно з яким удача прямо пропорційна числу спроб, здається, таки справджувався. Коли він, втративши будь-яку надію на успіх, майже охоплений відчаєм, кинув мотузку ще раз, вона впала прямо на мішок з піском. У чоловіка аж щелепи задубіли. Потекла слина, що безперервно заповнювала рот. Однак радіти було ще рано... Адже він тільки роздобув гроші, щоб купити лотерейний білет... Виграє чи ні — покаже майбутнє. Зосередивши всю свою увагу на мотузці, потяг її обережно до себе — так, наче стягав павутинками зорі з неба.
Відчув опір. Спочатку не міг повірити, але мотузка справді зупинилася. Спробував потягти сильніше... Приготувався, що от-от його спіткає розчарування. Але сумніву вже не було: одна половинка ножиць міцно вгризлася в мішок. От пощастило!.. Неймовірно! Отже, й далі все піде гаразд!
Чоловік швидко зліз із покрівлі й став під мотузкою, що звисала тепер спокійно вздовж піщаної стіни. Земна поверхня була вже зовсім близько... Неймовірно близько... Його обличчя напружилося, губи затремтіли. Колумбове яйце, напевне, було варене. Однак тримати його довго в окропі не варто — можна все зіпсувати.
Він учепився за кінець мотузки й обережно спробував на ній повиснути. Вона почала розтягуватися, наче гума. З переляку чоловік облився потом. Та, на щастя, мотузка витяглася всього сантиметрів на тридцять. Чоловік повис на ній усім тілом — цього разу вже не мав чого побоюватися. Сплюнувши в долоні, обхопив мотузку ногами й подряпався догори. Як іграшкова мавпа на іграшкове дерево. Мабуть, з надмірного хвилювання на лобі в нього виступив холодний піт. Чоловік з усієї сили намагався уникати ногами стіни, щоб не осувати піску, і покладався лише на мотузку, а тому безперестанку крутився. Жорстока сила тяжіння не дозволяла підніматися так швидко, як сподівався. Та чого він тремтить? Руки засмикало так, що, здавалося, він сам себе розмахує. Зрештою, немає нічого дивного, якщо згадати про тих сорок шість отруєних днів. Коли піднявся на метр, відчував під собою стометрову яму, на два — двістіметрову. Поступово яма перетворилася на безодню, від якої паморочилась голова... Він перевтомився... Не треба дивитися вниз!.. Ось уже скоро поверхня... Земля з дорогами, по яких можна вільно йти, куди хочеш, навіть на край світу... Як він вибереться нагору, всі його переживання обернуться на висушену квітку між сторінками щоденника... І отруйні, і комахоїдні рослини стануть клаптиком тонкого, напівпрозорого кольорового паперу. Сидячи у вітальні за чаєм, він зможе присмачити світську балачку з колегами спогадами про свої пригоди.
Саме тому в чоловіка зникло бажання звинувачувати в чомусь жінку. Він міг посвідчити, що вона — не повія, але й не благородна дама. Якщо пізніше їй буде потрібний рекомендаційний лист, він з радістю під ним підпишеться. А все-таки це була дурна жінка, бо, як і він, не придумала нічого кращого, ніж причепитися до квитка туди й назад. Проте навіть однакові квитки в обидва кінці можуть відрізнятися не тільки місцем відправлення, але й місцем прибуття. Не було б нічого дивного, якби його квиток назад був для неї квитком туди.
А якщо вона помилилася? Ну що ж, помилка є помилкою. Не дивися вниз, не можна...
Та мить, коли альпініст, мийник вікон у хмарочосах, електрик на телевізійній вишці або сажотрус на димарі електростанції гляне вниз, стає для нього смертельною.
24
Вдалося!
Вп'явшись нігтями в мішок і не звертаючи уваги на те, що здирає шкіру на руках, чоловік несамовито дряпався нагору. Так! Він уже на поверхні! Не мусить боятися, що впаде, коли відпустить мотузку. Однак не міг розімкнути пальців і протягом якогось часу міцно тримався за мішок із піском.
День свободи — сорок шостий день перебування в цьому селі — зустрів його поривчастим вітром. Чоловік повз рачки, а піщинки кололи його в обличчя і шию. Такого скаженого вітру він не сподівався!.. В ямі шум моря здавався гучнішим, ніж звичайно. Але ж незабаром мав настати час вечірнього штилю. Та за таких обставин туман навряд чи з'явиться. А може, небо здавалося тьмавим лише з дна ями? Чи то був не туман, а хмари піску, підняті вітром? Так чи інакше, а його становище незавидне.
Чоловік боязко глянув угору... В блідому світлі пожежна вишка здавалась трошки нахиленою. Якоюсь жалюгідною і далекою. Але ж сторож користується біноклем, а тому від-
стань йому не перешкоджатиме. Невже помітив?.. Мабуть, ні, а то забив би у дзвін на сполох.
Одного разу жінка розповідала, що з півроку тому, в грозову ніч, майже засипало піском будинок на західній околиці села. Після того пішов дощ і насичений водою пісок став удвічі важчий. Під його тягарем будинок розвалився, мов сірникова коробка. На щастя, жертв не було, але наступного ранку вся сім'я спробувала втекти із села. Та через п'ять хвилин після того, як забили на сполох, втікачів затримали і повели назад — було чути, як на дорозі за жінчиною хатою голосила бабуся. Жінка теж переконувала, що в селі ходять чутки, ніби в тій сім'ї з роду в рід хворіли на голову...