— Змія!..
Людина в шубі очманіло подивилась на нього, потім, не заходячи до передпокою, зняла окуляри, протерла їх і знову одягла.
Гімназист загородив своїм тілом прохід і ще суворіше промовив:
— Змія!
— Глупость! Глупость ви говорите, молодий чоловік! — промовила басом постать у шубі й зробила рух, щоб пройти до передпокою.
— Ви мусите сказати пароль! — стурбовано заговорив гімназист, все ще не пускаючи гостя до передпокою.
Людина в шубі безпорадно розвела руками, не знаючи, що їй робити. В цей час до передпокою забігла Жанна, зацікавлена новим гостем.
— В чому справа, Льоню? — запитала Жанна, дивлячись на безпорадні постаті гімназиста й гостя.
— Цей добродій не хоче назвати пароля! — ображено промовив гімназист
— Ха-ха-ха! Який ви чудак, Льоню! — розсміялась Жанна. — Це ж мій тато! Пропустіть його. Це мій хороший тато!.. — Почала вона ластитись до людини в шубі, що тепер вже зайшла до передпокою.
Жанна сміялась і щебетала, поки професор роздягав шубу, а гімназист з винуватим виглядом розгублено ламав пальці.
— У нас сьогодні збори, татусю! — пояснювала Жанна. — Льоня Криницький сьогодні вартує. Ха-ха! Правда він дбайливо охороняє товариство "Священного Лотоса". Він навіть не хтів пропустити тебе... Як це прекрасно! Познайомтесь, це мій тато професор Барк, а це Льоня Криницький... Ти, мабуть, їв цукерки Криницьких, у них своя цукеркова фабрика.
Професор щось задоволено промимрив і сунув два пальці розгубленому вкрай гімназистові. Потім він з дочкою пройшов в протилежний бік приміщення до свого кабінету.
За хвилину Жанна з веселим сміхом вибігла назад, вона, заспокоюючи, попестила рукою зашаріле обличчя гімназиста й побігла до гостей.
— Ви лише уявіть собі! — весело кричала вона до гостей. — Льоня Криницький, так дбайливо виконує свої обов'язки, що навіть не хтів пропустити мого батька. Ха-ха-ха! Його треба підвищити на один духовний ступінь. Він заслуговує на це. Панове, почекайте ще кілька хвилин і ми почнемо!..
В передпокої знову задеренчав дзвоник. Вартовий гімназист одчинив двері й побачив перед собою трохи притрушену снігом постать студента.
— Змія! — сердито промовив гімназист.
— Мудрість! — трошки насмішкувато відповів студент. — Мудрість, мій любий. Вона іноді нікому не заваджає, її легше іноді носити за значок вашої гімназії. Так то, шановний колего!
Студент роздягнув своє чорне пальтечко й студентського кашкета.
— Юрій Муславський! Будьмо знайомі! — промовив він до гімназиста.
— Леонид Криницький! — важно відповів той.
Студент трохи потер руку об руку, щоб зогріти їх, вийняв хусточку, висякав носа й пішов до кімнат.
— Це ви, пане Муславський! — першою привітала його Жанна. — Що ж ви так спізняєтесь? Це не гаразд! А ми вас чекаємо!
Гості на хвилинку відірвались од своїх затишних розмов і подивилися вбік Муславського й Жанни, вони то напевне не чекали цього студентика. Чого ж це Жанна розписується за них. Ну, мабуть, тут щось та є.
— Знайомтесь! — промовила Жанна. — Це Юрій Муславський. Філолог та історик.
Студент спокійно вклонився присутнім, потім пройшов до дивану і зручно сів на нього, випадково розлучивши якусь парочку, що провадила тиху теософську розмову.
— Вибачте, я, здається, перешкодив вашій розмові, — сказав студент, помітивши це, — але на дворі такий мороз, що виморожує всяку ввічливість. Не знаю, чи вийде щось з нашої вечірки й чи з'явиться сьогодні будь-який дух. Ручусь, що будь-який дух замерзне при сьогоднішньому морозі! Принаймні мій дух остільки замерз, що не помітив навіть вашої присутности!
— Ми розмовляли про народні прикмети! — заговорила до нього панночка, помітивши, що в Муславського гарне обличчя. — Правда, що коли зимою багато снігу, то літо буде тепле?..
Новий різкий дзвоник стурбував гімназиста Криницького, він одчинив двері й побачив перед собою струнку й енерґійну постать офіцера... Офіцер, не гаючи часу, зайшов до передпокою й зачинив двері.
— Змія, — розгублено промовив Криницький.
— Голуб'ятніков! — відповів офіцер. — Сергій Григорович Голуб'ятніков!..
— Цього мало, ви скажіть пароль!..
— Моє прізвище Голуб'ятніков, я поручник Голуб'ятніков! Цього цілком досить. Це краще за всякий пароль! — сказав офіцер, даючи Криницькому свого кашкета, а потім неохайно кинувши йому на руки свою шубу.
— Можете доповісти, що прибув поручник Голуб'ятніков!
— Ви помиляєтесь, — ображено відповів гімназист, — я не льокай, я вартовий "Священного Лотосу" — Леонид Криницький!
— Це новий титул, — сказав поручник, — але не ображайтесь — усі ми льокаї, тільки маємо різні ранґи. Коли б ви були в армії, то напевне були б прапорщиком, а значить і моїм льокаєм!
Поручник дзенькнув острогами й пішов до кімнат. Роздратований Криницький кинув шубу та кашкета поручника на стілець і пішов за ним, залишивши свою почесну варту і вирішивши, що це вже не така приємна справа, і що багато приємніше розмовляти десь у куточку кімнати з гарненькою гімназисточкою. Він уже не хтів і посвяти у вищий духовний ступінь товариства "Священний Лотос".
Після поручника Голуб'ятнікова прийшов ще один гість, але це був гість самого професора Барка, який нічого спільного з товариством "Священного Лотоса" не мав. Але тепер гості Жанни поводилися трохи шумніше. Поручник Голуб'ятніков порушив містичне шепотіння по куточках дзеньканням своїх острогів та несподіваними викриками, а Муславський своїми дотепами викликав сміх, що остаточно розвіяв окультну атмосферу. Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс.
— Жанно, з сьогоднішнього дня, як вам відомо, я вже став справжнім захисником вас од самого кайзера! Незабаром їду до Петрограду і звідти вже на фронт. Сподіваюсь, що ви не забудете мене, коли я своїми грудьми буду захищати нашу Росію, а разом з нею й вас, Жанно! В шанцях під гуркіт німецьких гармат я згадуватиму ваше обличчя, Жанно, ваше чудесне бронзове волосся!.. І з яким захопленням я читатиму листа від вас, Жанно! — лірично наспівував Голуб'ятніков Жанні.