47
Ми примітні не тим, що ні в історії, ні в природі, ні поза природою не знайшли якогось іншого бога, а тим, що вшановуєм як бога те, що відчуваємо не "божественним", а жалюгідним, безглуздим і шкідливим, що вважаємо не просто помилкою, а злочином супроти життя... Ми заперечуємо бога як бога... І якби нам довели існування цього християнського бога, ми б у нього вірили ще менше. Бо ж deus qualem Paulus creavit, dei negatio[32]. Така релігія, як християнська, що ніде не торкається дійсності і що зразу падає, заледве хоч десь утверджується дійсність, напевне ж має бути смертельним ворогом "мудрості світу", тобто науці, і для неї всі засоби будуть добрі, щоб отруїти, оббрехати і знеславити всяке плекання духу, силу і певність у розв'язку моральних проблем, духовну велич, незворушність і свободу. "Віра" як імператив – це вето всій науці, – in рrахі[33] брехня за всяку ціну... Павло збагнув доконечність брехні, отже, "віри"; згодом церква теж зрозуміла Павла. Той бог, якого винайшов Павло, бог, який "поганьбив" "мудрість світу" (власне, медицину і філологію, двох непримиренних ворогів будь-яких забобонів), насправді є тільки рішучою вигадкою самого Павла. Називати "богом" свою власну волю, thora, споконвіку притаманне іудеям. Павло прагнув "поганьбити" "мудрість світу": його ворогами були тямущі філологи й лікарі олександрійської школи, – їм він оголошував війну. Справді, не можна бути філологом і лікарем, не будучи водночас антихристиянином. Як філолог людина прозирає "священні книги", як лікар – фізіологічну ненормальність типових християн. Лікар каже: "незціленне", філолог – "шахрайство"...
48
А чи ви справді зрозуміли славнозвісну історію на початку біблії, – про те, як бог страшенно боявся знань?.. Ні, цього не зрозуміли. Ця par excellence священицька книга починається, як звичайно, найтяжчим внутрішнім клопотом священиків: найдужче вони бояться лиш одного, отже, цього одного боїться бог...
Старий бог, чистий "дух", найчільніший священик, сама довершеність, походжав по своєму садочку, та все-таки знудивсь. А проти нудьги навіть богам воювати марно. Що ж він робить? Бог створює чоловіка, і той розважає його... Але, дивіться, чоловік теж ізнудився. Проте боже співчуття до єдиного лиха на весь рай не знає ніяких меж: він одразу створює інших тварин. Перша божа помилка: чоловік нудився і з тваринами, – він панував над ними, але не хотів бути "твариною", – отже, бог зробив жінку. І справді, нудьзі настав кінець, але й усьому іншому теж! Так, жінка – це друга божа помилка. "Жіноча натура така ж, як у змії", – це знає кожен священик, і кожен священик знає, що "будь-яке лихо у світ приходить від жінки". "Отже, від неї пішла й наука..." Лише завдяки жінці чоловік навчився їсти з дерева пізнання. Що ж було далі? Старий бог відчув пекельний страх. З'ясувалось, що чоловік – його найбільша помилка, він створив собі суперника, знання робить богорівним, – якщо людина здобуде знання, це ж буде погибель богам і священикам! Мораль: знання – це заборонене в собі, – тільки воно й заборонене. Знання – це перший гріх, зародок усіх гріхів, прабатьківський гріх. Оце й уся мораль. З цього вже й випливає: "Ти не повинен знати". Смертельний переляк не заважає богові бути тямущим. Як відборонитися від знань? Довгий час це було для нього головним питанням. Відповідь: геть людей із раю! Щастя й неробство схиляє до роздумів, а будь-яка думка – це зло... Людина не повинна думати. І "священик у собі" вигадав нужду, смерть, тягар вагітності, нестатки, старість, муки і передусім хвороби, – чудові способи боротьби проти знань! Нужда не давала людям думати... І проте! який жах! Пізнання громадилось далі, здіймалось до неба, відкидало богів у сутінь, – що робити? Старий бог винайшов війну, розділив народи, допустив, щоб люди навзаєм винищувались (священики завше потребували війни...). Була вже війна, – між іншим, чудова перешкода на шляху до знань, – але неймовірно. Пізнання, емансипація від священиків посувалася далі всупереч війнам. І старий бог ухвалив останнє рішення: "Людина здобуває знання, вже нічим не зарадиш, – отже, треба всіх утопити!.."
49
Гадаю, ви зрозуміли мене. Початок біблії з'ясовує всю психологію священиків. Священик боїться лиш одного: знань, здорових уявлень про причини і наслідки. Але наука взагалі процвітає лише за сприятливих обставин, – аби "пізнавати", потрібно мати час і надміру духу... "Отже, людей треба зробити нещасливими", – за всіх часів це було єдиною логікою священиків. Ви вже, мабуть, угадали, що, згідно з цією логікою, вступило до світу: "гріх". Проти науки, проти звільнення людини від священиків вигадали поняття провини і кари, ввесь "моральний світовий лад"... Людина повинна не роззиратися довкола, а самозаглибитись; вона не повинна розумно й обережно, як учений, дивитись на речі, вона взагалі нікуди не повинна дивитись, – адже мусить страждати... І страждати вона має так, щоб їй щомиті був потрібен священик. Геть тих лікарів. Людям потрібен спаситель. Уявлення про провину і кару, включно з ученням про "ласку", "спасіння" і "прощення" – суцільна брехня, за якою нема ніякої психологічної реальності, і її вигадали на те, аби людина не розуміла причинного зв'язку; це просто замах на поняття причини і наслідку! І це не удар кулаком або ножем, із чесністю в ненависті й любові! А замах, яким керують найполохливіші, найбільш підступні і ниці інстинкти! Це священицький замах! Підступ паразитів! Вампіризм блідого потаємного кровопивці!.. Коли в природних наслідків людських учинків відбирають їхню "природність" і, руйнуючи передумови всякого пізнання, запевняють, ніби вони мають діяти з допомогою таких примарних забобонних понять, як "бог", "дух", "душа", отже, виступати часто "моральними" наслідками – винагорода, кара, вказівка, виховний засіб, – то цим коять найтяжчий злочин проти людства... "Гріх" або, по-іншому, цю par excellence форму самонівечення людства винайшли на те, щоб унеможливити розвиток науки і культури, будь-який розвій та облагородження людства; священик запанував через те, що вигадав гріх...