Ганс уважно вислухав усе, частину зрозумів, решту відчув, особливо небезпеку від незрозумілих для себе речей. Але попри це відповів, що і з батьком К. не може поговорити, бо Брунсвік настроєний проти К. і, напевно, поводитиметься так само, як учитель. Про К. хлопець говорив із несміливою усмішкою, про батька із сумом та гіркотою. Але потім додав, що, можливо, К. таки вдасться поговорити з матір'ю, але так, щоб батько ні про що не довідався. Потім Ганс хвильку подумав із застиглим поглядом, цієї миті він був схожий на жінку, яка збирається зробити щось недозволене й шукає можливості уникнути покарання. Потім сказав, що можна буде спробувати післязавтра, батько піде увечері до "Панського двору", де в нього призначені зустрічі, а Ганс увечері відведе К. до матері. Ясна річ, якщо вона погодиться, а це досить малоймовірно. Вона ніколи не робить нічого проти волі батька і слухається його навіть у тих випадках, коли й Ганс усвідомлює, що це нерозумно. Насправді Ганс очікував від К. допомоги в боротьбі проти власного батька. Здавалося, ніби він сам себе обманював, сподіваючись, що пропонує К. свою допомогу, а на ділі хотів розвідати, чи не здатен часом цей чужинець, про якого згадувала мати, допомогти йому, бо серед звичного оточення ніхто не міг надати такої допомоги. Хлопець був неймовірно замкнутим, майже підступним, хоча й несвідомо. Це не виявлялося в тому, що він говорив досі, і в тому, як з'явився тут; помітно стало лише після кількох випадкових або ж випитаних зізнань. І от він уже в довгих розмовах із К. міркує над тим, які труднощі доведеться подолати. Та попри всі старання хлопчика, труднощі ці виглядали майже непереборними. У полоні власних думок, але все ще шукаючи допомоги, він не відводив од К. погляду, його очі неспокійно бігали. Він не може нічого сказати матері до відходу батька, бо той відразу довідається і все зіпсує, отже, починати розмову потрібно вже тоді, коли батька не буде вдома. Але навіть цієї миті не можна заводити її раптово й несподівано з огляду на важкий стан матері, а лише дочекавшись відповідного моменту та не поспішаючи, бо Ган-сові потрібно буде випросити її згоду, перш ніж іти за К. Та хіба тоді вже не буде надто пізно з огляду на те, що батько може незабаром повернутися? Ні, це все-таки неможливо. Але К. заперечив хлопцеві. Не потрібно боятися того, що не вистачить часу, достатньо буде короткого візиту й недовгої розмови, крім того, Ганс не мусить іти за К. Той заховається десь недалеко від їхнього дому і швидко прийде, коли Ганс подасть йому знак. Але тут хлопець знову відчув загрозу для своєї матері, це відчуття стримувало його в усьому, і він різко заперечив, – К. не може чекати біля їхнього дому, не може навіть вирушити в дорогу без відома й згоди матері, в таку таємну змову з К. Ганс не має права вступати. Він повинен привести К. зі школи, але не раніше, ніж мати знатиме про це й дасть згоду. К. змушений був визнати, що в такому разі це й справді небезпечно, бо батько Ганса може застати К. в себе вдома. А навіть якщо цього не трапиться, то мати не дозволить К. прийти від страху перед такою ймовірністю; тому все буде зіпсовано через батька. На це заперечував уже Ганс, і суперечка тривала далі.
К. вже давно покликав Ганса з парти до себе на кафедру, посадив на коліна і час від часу заспокійливо гладив по голові. І ця близькість сприяла налагодженню розуміння між ними, хоча Ганс і впирався. Урешті зійшлися на тому, що насамперед Ганс скаже матері всю правду, а для того, щоб полегшити їй згоду, додасть, що К. хотів би порозмовляти і з Брунсвіком, але не про матір, а у своїх власних справах. Це відповідало дійсності, бо К. згадав, що Брунсвік, хоча й був небезпечним та злим чоловіком, не міг належати до його ворогів, бо, згідно зі словами старости, очолював тих, хто виступав за виклик у Село землеміра, навіть якщо ними і керували політичні мотиви. Отже, прибуття К. до Села повинно було втішити Брунсвіка. Хоча тоді незрозуміло, чому він так роздратовано поводив себе під час знайомства й чому ненавидить К., як стверджує Ганс. Брунсвік міг почувати образу за те, що К. не звернувся за допомогою до нього відразу ж по приїзді, або ж причиною стало якесь інше непорозуміння, що його можна буде залагодити в розмові. І тоді Брунсвік стане помічником К. у боротьбі з учителем чи навіть зі старостою, а також із усім цим бюрократичним обманом, інакше це не назвеш, за допомогою якого староста і вчитель не давали К. можливості сконтактуватися з канцелярією Замку та примушували працювати шкільним прислужником. Тоді можна буде викрити все це шахрайство. І якщо справа вже доходила до відкритого протистояння між Брунсвіком і старостою через К., то Брунсвік мав би бути зацікавлений перетягти К. на свій бік. К. стане частим гостем у хаті шевця і зможе використовувати засоби влади, які є в диспозиції Брунсвіка, і все всупереч старості. Хто знає, як далеко він зможе дійти завдяки цьому. Він зможе постійно перебувати поряд із дружиною Брунсвіка, – з такими мріями бавився К., а вони з ним, поки Ганс, хвилюючись за свою матір, стурбовано спостерігав за мовчанням К., як стежать за кожним рухом лікаря, що поринув у роздуми біля ложа важкохворого. Ганс погодився на те, що К. розмовлятиме з батьком про посаду землеміра, погодився тільки з метою в такий спосіб захистити матір від батька, а крім того, до цього дійшло б лише в крайньому разі, чого, слід сподіватися, не трапиться. Ганс запитав, як К. збирається пояснити батькові таку пізню годину для візиту. К. запропонував відповідь, що знехтувати правилами доброго тону його примусив раптовий розпач від жахливої роботи в школі та поведінка вчителя. Хлопець задовольнився таким поясненням, хоча й не надто охоче.
Тепер усе було сплановано, принаймні наскільки можливо було щось передбачити, і вдале завершення справи щонайменше не виглядало цілковито неймовірним. Ганс пожвавився, звільнений від тягаря важких думок, знову почав поводитися по-дитячому, ще трохи порозмовляв із господарями, спершу з К., далі з Фрідою, яка довго сиділа поряд із ними в полоні якихось власних думок, а тепер знову включилася в розмову. Вона запитала Ганса, ким він хоче стати. Той недовго думав і сказав, що хоче стати таким самим, як К., але причини такого рішення пояснити не зміг. Коли його запитали, чи хоче він стати шкільним прислужником, хлопець відповів категоричним запереченням. Подальші питання прояснили шлях, який привів його до такого бажання. Теперішньому становищу К. було важко позаздрити, радше навпаки, все виглядало сумно й жалюгідно, це Ганс розумів. І щоб збагнути це, йому навіть не потрібно було порівнювати К. з іншими людьми. Він сам хотів би захистити матір від поглядів та слів К. Але попри це він прийшов до К., попросив його про допомогу й був щасливий, коли К. погодився. Хлопець спостерігав щось подібне і в поведінці інших людей, а крім того, про К. питала мати. Із цих суперечливих вражень у Ганса визріло переконання, що хоча зараз К. й опинився дуже низько, в жалюгідному становищі, та в майбутньому, наразі навіть важко уявити, наскільки далекому майбутньому, К. все-таки підніметься вище за всіх. І саме ця недоступна відстань до миті тріумфу, а також переможний процес його досягнення, який був іще попереду, приваблювали Ганса, за таку нагороду він готовий був прийняти теперішнього К. Особлива дитячість і в той же час мудрість цього бажання полягала в тому, що Ганс дивився на К. згори вниз, як на молодшого, чиє майбутнє триватиме значно довше, ніж його власне, майбутнє малого хлопця. Він говорив про це, відповідаючи на запитання Фріди, з якоюсь майже сумною серйозністю. Згодом К. зміг пожвавити його й вивести з цього сумного настрою. К. сказав, що знає, чому Ганс йому заздрить. Ідеться про красивий різьблений ціпок на столі, з яким хлопець розсіяно бавився впродовж розмови. Але К. вміє робити такі ціпки, і якщо вони зможуть здійснити свій план, він зробить Гансові ще кращий. Зараз вже не було до кінця ясно, чи хлопець справді має на увазі ціпок, так він зрадів обіцянці й весело попрощався, міцно потиснувши руку К. зі словами: "Отже, до післязавтра".