– Ні, ні, – відповіла Фріда. – Цього я хочу найменше. Дивитися на них, на те, як вони прибіжать сюди, радітимуть, що знову мене бачать, стрибатимуть, як діти, і простягатимуть руки, як дорослі чоловіки, цього всього я можу не витримати. Але щойно я подумаю про те, що ти можеш закрити Кламмові доступ до себе, якщо справді виженеш їх, мені хочеться з усіх сил застерегти тебе від можливих наслідків такого вчинку. Тоді я хочу, щоб ти впустив їх назад. Тому, К., клич їх сюди і якомога швидше! Я опиратимуся, доки зможу. Якщо я програю, цьому вже не зарадиш, але навіть тоді в мене залишиться усвідомлення, що все це задля тебе.
– Ти тільки переконуєш мене в правильності рішення, яке я прийняв щодо помічників, – сказав К. – Вони ніколи не повернуться з моєї доброї волі. Я зміг вигнати їх, і це доводить, що за певних обставин можна дати раду навіть із ними, а заодно й те, що вони не мають нічого спільного з Кламмом. Учора я отримав від Кламма листа, з якого видно, що він цілком неправильно поінформований про помічників, а звідси знову ж таки випливає, що він до них цілком байдужий, бо в іншому випадку міг би дістати про них точнішу інформацію. А те, що ти бачиш у них Кламма, нічого не означає, бо ти перебуваєш під впливом господині заїзду "Біля мосту" і бачиш Кламма всюди. Ти все ще коханка Кламма, а не моя дружина. Часом мені від цього стає дуже сумно, так ніби я все втратив. Я почуваю себе, мов щойно прибув до Села, але не сповнений надій і планів, як тоді, а з усвідомленням, що на мене чекатимуть самі розчарування і я змушений буду витримати їх одне за одним, аж до найгіршого. Але так буває лише інколи, – додав К. з усмішкою, побачивши, як вона засмутилася від його слів. – І загалом свідчить про непогану річ, а саме про те, що ти дуже важлива для мене. І якщо ти закликаєш мене зараз обирати між тобою й помічниками, то помічники вже програли. Що за думка – вибирати між тобою й помічниками! Я хочу нарешті остаточно їх позбутися, не думати й не говорити про них. Зрештою, можливо, наша з тобою раптова слабість пов'язана з тим, що ми досі не снідали?
– Можливо, – погодилася Фріда, втомлено посміхнулася і взялася за роботу.
К. також узявся за мітлу.
Через якийсь час у двері тихо постукали.
– Варнава! – вигукнув К., кинув замітати і мерщій метнувся до дверей.
Фріда глянула на нього, злякана більше іменем, що прозвучало, ніж усім іншим. Тремтячими руками К. не відразу зміг відчинити старий замок.
– Уже відчиняю, – повторював він раз за разом замість того, щоб запитати, хто ж там насправді стукає.
А потім побачив, як у відчинені двері зайшов зовсім не Варнава, а маленький хлопчик, який уже одного разу намагався поговорити з К. Але в К. не було ні найменшого бажання згадувати про нього.
– Що тобі тут треба? – запитав він. – Урок проходить у сусідньому класі.
– Я прийшов звідти, – сказав хлопчик і спокійно подивився на К. своїми великими карими очима, виструнчився, витягнувши руки вздовж тіла.
– Тоді швидко кажи, що ти хотів, – сказав К. і нахилився трохи вперед, бо хлопчик говорив тихо.
– Можу я тобі допомогти? – запитав хлопчик.
– Він хоче нам допомогти, – сказав К. Фріді, а потім запитав хлопчика: – Як тебе звати?
– Ганс Брунсвік, – відповів хлопець. – Учень четвертого класу, син Отто Брунсвіка, шевця з вулиці Мадленґассе.
– Ти подивись, його звати Брунсвік, – сказав К. і глянув на гостя вже привітніше.
Коли вчителька залишила на руці К. криваві подряпини, це так обурило Ганса, що він вирішив стати на бік шкільного прислужника. Вислизнувши зараз із сусіднього класу, немов дезертир, Ганс наражався на небезпеку суворого покарання. Напевно, спонукали його насамперед хлоп'ячі уявлення про геройство. Відповідно до цього він поводив себе страшенно серйозно. Тільки на самому початку трохи соромився, але швидко звик до К. і до Фріди, а коли йому дали смачної гарячої кави, він став жвавішим і довірливішим, питав ретельно та наполегливо, ніби намагаючись якомога швидше дізнатися найважливіше, щоб мати змогу приймати рішення за К. і за Фріду. У ньому було щось владне, але це так природно сполучалося з дитячою невинністю, що виникало бажання з приємністю підкоритися йому. У кожному разі, він зосередив на собі всю увагу, робота зупинилася, а сніданок затягнувся. Хлопець сидів за партою, К. – нагорі за кафедрою, поряд із ним у кріслі – Фріда, але здавалося, що вчитель – Ганс, він перевіряє й оцінює відповіді; ледь помітна посмішка м'яких губ натякала, що він усвідомлює – все це тільки гра, але тим серйозніше він поводився, можливо, це зовсім не була посмішка, а звичайне дитяче відчуття щастя, яке світилося на вустах. Пізніше Ганс зізнався, що вже бачив К. раніше, коли той заходив до Лаземана. К. зрадів цьому повідомленню.
– Ти бавився тоді в ногах жінки? – запитав К.
– Так, – сказав Ганс. – Це була моя мати.
І він розповів про свою матір, але без особливого бажання, тільки після наполегливих заохочень. Відразу стало видно, що він ще маленький хлопчик, у якому часом промовляє енергійний, мудрий і далекоглядний дорослий. Особливо коли він ставив запитання. Мабуть, таке враження виникало в передчутті майбутнього, або ж це була звичайна омана чуттів неспокійного й напруженого слухача. Але потім, без жодного переходу, дорослий перетворювався на школяра, який не розумів деяких питань, інші розумів неправильно, який із дитячою неувагою до співрозмовника розмовляв надто тихо, хоча йому не раз робили зауваження; і зрештою, замість відповіді на деякі суттєві запитання просто вперто мовчав, зовсім цього не соромлячись, а це ніколи не зміг би зробити дорослий. Загалом здавалося, ніби він вважав, що питати дозволено тільки йому, а коли питають інші, то порушують якісь неписані правила і марно витрачають час. Замість відповіді він надовго замовкав і сидів тихо, випроставши спину, з опущеною головою і випнутою нижньою губою. Фріді це страшенно подобалося, тому вона часто ставила йому питання, сподіваючись, що вони примусять його застигнути в цій позі. Іноді це їй удавалося, але К. дратували такі моменти. Загалом від хлопця небагато можна було довідатися. Його мати хворіла, але яка це була хвороба, залишалося незрозумілим. Дитина, яку пані Брунсвік тримала на колінах, була сестрою Ганса на ім'я Фріда (те, що так само звали жінку, яка ставила питання, не сподобалося Гансові). Вони живуть в селі, але не в Лаземана, туди зайшли просто в гості, щоб помитися, бо Лаземан має великі ночви, купатися і бризкатися в яких дуже подобається малим дітям, до яких Ганс уже не належить. Про батька Ганс говорив із повагою або з острахом, але тільки тоді, коли одночасно згадував і про матір. Очевидно, порівняно з матір'ю, батько для нього важив небагато. Загалом усі питання, що стосувалися сімейного життя, залишилися без відповіді, хоч би як наполегливо про це розпитували. Про батькове ремесло пощастило довідатися тільки те, що він найкращий швець в околиці, ніхто не може з ним зрівнятися, Ганс часто повторював це і у відповідь на інші запитання. Брунсвік інколи дає замовлення іншим шевцям, як, наприклад, батькові Варнави. Останнє – це заслуга виключно доброго серця Брунсвіка, про що Ганс повідомив, гордо піднявши голову. Це спонукало Фріду зістрибнути до нього вниз і поцілувати. На питання про те, чи побував він уже в Замку, Ганс відповів тільки після кількох перепитувань і відповідь була негативною. На аналогічне питання стосовно своєї матері він узагалі не відповів. Урешті К. втомився; йому теж здалося безглуздим випитувати Ганса, в цьому хлопець мав рацію, крім того було щось не надто пристойне в намаганні вивідати через невинну дитину подробиці сімейного життя, ще більш ганебною була невдача, яка спіткала К. в цьому розпитуванні. А коли вкінці К. поцікавився в Ганса, яку саме допомогу той хотів запропонувати, то не здивувався, почувши, що хлопчик хотів допомогти з роботою в школі, щоб К. не так часто сварився з учителями. К. пояснив йому, що немає потреби в такій допомозі, бо вчитель і вчителька мають вроджену потребу сваритися, тому уникнути цього не можна, навіть якщо все виконувати ідеально. А сама робота неважка, сьогодні вони не встигли з нею цілком випадково. Зрештою, сварки з учителями не справляють на К. такого сильного враження, як на хлопця, К. ставиться до цього досить байдуже і майже не зважає, а незабаром сподівається навчитися взагалі уникати сутичок. Оскільки йдеться тільки про допомогу в боротьбі з учителем, то вони дуже дякують Гансові, а тепер йому час іти, будемо сподіватися, що хлопця за цей вчинок не покарають. К. тільки натякнув на те, що запропонована Гансом допомога в боротьбі з учителем не потрібна, питання ж про підтримку в чомусь іншому зовсім не наголошувалося, а залишилося відкритим, та хлопчик усе добре зрозумів і запитав, чи К. часом не потребує іншої допомоги, Ганс радо прислужився б йому, а якщо справа йому не під силу, то можна попросити маму, і тоді все точно вдасться. Коли в батька якісь проблеми, він також звертається до матері. А мати вже одного разу питала про К. Сама вона рідко виходить з дому, тоді вона цілком випадково опинилася в Лаземана. Сам же Ганс часто бавиться із дітьми Лаземана, й одного разу мати запитала його, чи часом знову не приходив землемір. Але маму не можна зайвий раз хвилювати, бо вона слабка і втомлена, тому він просто сказав, що не бачив там землеміра, і більше про це не згадували. Але коли він побачив його тут, у школі, то вирішив заговорити з ним, щоб потім розповісти про все матері. Бо мама найбільше любить, коли її бажання виконуються без додаткових нагадувань. К. трохи подумав і сказав, що йому не потрібна ніяка допомога, він має все необхідне, але з боку Ганса дуже люб'язно пропонувати свої послуги, К. дякує за добрі наміри, можливо, пізніше він справді чогось потребуватиме, тоді звернеться до Ганса, адреса в нього є. Але наразі К., можливо, сам міг би чимось допомогти. Йому дуже прикро, що мати Ганса така хвора, і, напевно, ніхто тут не розуміється на її хворобі, а в таких запущених випадках часто трапляються важкі ускладнення, навіть якщо хвороба на початку й виглядала звичайною. К. трохи знається на медицині, але найважливіше те, що має досвід у догляді за хворими. Часто він допомагав навіть у тих випадках, коли лікарі виявлялися безсилими. Удома за такі лікувальні здібності його називали "гірким зіллям". У кожному разі, він хотів би побачити матір Ганса й поговорити з нею. Можливо, він зможе дати корисну пораду, він радий зробити це хоча б задля Ганса. Очі хлопчика спершу засвітилися від такої пропозиції, що спонукало К. наполягати сильніше. Але це не дало ніякого результату, й у відповідь на численні запитання Ганс досить спокійно відповів, що до матері не можна заходити нікому чужому, бо вона повинна берегти себе; хоча тоді, попереднього разу, К. майже не розмовляв із нею, після того вона провела кілька днів у ліжку, і це трапляється з нею досить часто. А батько дуже розлютився тоді на К., і він точно більше не дозволить, щоб К. приходив до матері. Батько навіть збирався тоді розшукати К. і покарати за таку поведінку, але мати змогла стримати його. Та мати й сама не хоче ні з ким розмовляти, а її питання про К. зовсім не означало винятку з правил. Радше навпаки, саме в його випадку вона могла би висловити охоту побачитися з К., коли питала про нього, але не зробила цього, чим підтвердила своє небажання. Вона хотіла тільки почути про К., а не говорити з ним. Зрештою, причина її мук – зовсім не хвороба, і вона сама знає цю причину, а часом навіть натякає на неї: найбільш імовірно, що їй дуже шкодить тутешнє повітря. Та їхати звідси вона не збирається через батька й дітей, тим більше, що зараз їй уже краще, ніж було раніше. Це було все, про що К. довідався, причому винахідливість Ганса суттєво зростала, коли він хотів захистити власну матір від К., якому нібито збирався допомагати. Зі шляхетною метою втримати К. подалі від матері він навіть заперечив деякі власні попередні висловлювання, наприклад, стосовно хвороби. Але попри це К. бачив, що Ганс і далі ставиться до нього добре, просто коли йшлося про його матір, він забував про все інше і в кожному бачив ворога. Зараз таким ворогом став К., але ним міг стати й батько. К. вирішив спробувати досягнути цього і сказав, що з боку батька, безумовно, дуже правильно захищати свою дружину від хвилювань. І якби К. був хоча б трохи в курсі справи, він ніколи б не наважився заговорити з матір'ю Ганса, тому хоча б зараз просить вибачитися за нього перед домашніми. Але К. не зовсім розуміє, чому батько не дасть матері можливості одужати, трохи побути на іншому повітрі, якщо причина хвороби така однозначна, як стверджує Ганс. Саме батько стримує матір від поїздки, бо вона не Іде через нього та дітей, але ж дітей вона могла б узяти з собою. Крім того, не обов'язково їхати надовго або десь далеко, вже на Замковій горі повітря цілком інше. А витрати на таку поїздку не повинні лякати батька, якщо він найкращий швець у селі, крім того, в нього чи в матері напевно є знайомі в Замку, які радо запросять погостювати. Чому ж батько не відпускає матір? Не варто легковажити з такою хворобою; К. бачив мати Танса дише коротко, але її блідість і слабість такі помітні, що він не стримався й заговорив із нею. Уже тоді він здивувався, що хвору жінку примушують сидіти в кімнаті з важким повітрям, де стоять випари від прання й загального миття, а її чоловік не стишує свого голосу під час розмови. Можливо, батько Ганса не знає всіх небезпек такої хвороби. Навіть якщо стан матері останнім часом трохи покращився, це ні про що не свідчить, адже хвороба мінлива. Якщо її вчасно не перемогти, вона рано чи пізно візьметься за хворого з новою силою і тоді вже ніщо не допоможе. Коли К. не може порозмовляти з матір'ю Ганса, можливо, йому варто було б поговорити з батьком і звернути увагу на всі ці речі.