Одного дня багато років тому, десять, а може, й п'ятнадцять, я подарував Сульрун розкішну шаль. То було, пригадую, перед Різдвом, бо разом з шаллю купив їй ще квітку в горщику — різдвяну зірку. Пам'ятаю це дуже добре, бо шаль і квітка мали однакову ніжно-рожеву барву. Спершу купив квітку, а потім у вітрині однієї крамниці на
Сюндті мені впала в око шаль, яка за кольором пасувала до квітки.
Однак Сульрун ніколи не брала ту шаль до рук. Вона відразу схвилювалася, щойно розгорнувши її. Я запитав, у чому річ. Здається, вона відповіла, що з шаллю на плечах почуватиметься старою. А потім зізналася, що шаль нагадує їй одну містичну пригоду, яку ви пережили удвох. Згадую про це лише тому, що вона знову впоминалася про той випадок, коли ми повертались з Букбюен у липні цього року. Ми саме проїжджали повз озеро Йоль-страватнет. Я щось там зауважив про погоду — увесь день слався туман, а на той час почав розсіюватися, — Сульрун же наче прорвало, вона без угаву розповідала про шаль, про різдвяну квітку і про щось, що сталося тридцять років тому, ось тільки й словом не обмовилася, що ж такого "містичного" трапилося тоді. Я мовчки слухав. Вона й раніше розповідала про своє колишнє життя, мені вже доводилося чути про "Стейна". Таке бувало... Я запропонував зробити гак і навідатися до літнього будиночка в Сулюнні, щоб трохи розвіяти давні спогади, прогнати, так би мовити, примари минувшини. Вона взяла мене за руку й погодилася, що це нам не завадить.
Отже, тут підбито підсумок, і, я би сказав, надіслано адресатові. Лише з поваги та любові до Сульрун я роблю усе від мене залежне, аби ти зміг звести докупи усі ниточки цієї драми.
Сподіваюсь, ти розумієш, що відповіді від тебе не чекаю. Я виконую лише свій обов'язок мужа —приводжу до ладу все, що залишилося після неї.
Того ранку, як Сульрун пішла від нас, вона не знати навіщо вийняла з шафи стару шаль. Я побачив ту шаль, аж коли повернувся з лікарні, вона лежала на письмовому столі Сульрун, вишукано згорнена у тому ж подарунковому упакуванні, у якому я її купив десять чи п'ятнадцять років тому. Але навіщо? Навіщо вона видобула її на світ?
До того ж пакунка я поклав флешку, з якої ти зараз читаєш мого листа, бо, на моє переконання, і шаль, і флешка більше належать тобі, аніж нам. Після усього, що сталося, жодної твоєї речі не буде на Сьондре Блеквеєн, і обговоренню це не підлягає. Не хочу, аби Юнас нишпорив у вашому з Сульрун листуванні, і не маю жодного бажання, аби Інґрід успадкувала рожеву шаль. Я ж постараюсь оговтатися і жити далі. Після будь-якої смерті залишається купа недовершених справ: треба закрити деякі банківські рахунки, відмовитися від деяких абонементів та й загалом згорнути справи. Ти теж у цьому списку.
Того передобіддя я вирішив зазирнути до офісу, а вона сказала, що хоче провідати свою товаришку. Попередила, про всяке, аби раніше вечері її не чекати, натякнула, що буде пізно. Вона сказала: "дуже пізно".
Сульрун і словом не згадала, як ту подругу звуть і де вона мешкає. Для мене й досі загадка, чому вона поїхала до Согна того ранку, ніколи ж бо раніше нічого не розповідала про жодну подругу у тій місцевості. Зате наголосила, що її не буде увесь день.
Не могла ж вона прямувати аж до Сулюнна, де ми літували останніми роками. Та хай навіть так, то чому нічого не сказала про це, чому не взяла авто, чому простувала пішки узбіччям європейської автостради з таким шаленим рухом транспорту?
Усе трапилось на Е39, південніше Оппледа-ля, а точніше в тому місці, де від автостради відгалужується дорога на Брекке та Рютледаль. Ось там її збило авто... Водій автобуса підтвердив, що Сульрун їхала з ним з Бергена, він звернув на неї увагу, бо вона вийшла в Інтестефьорд, останньому населеному пункті передгір'я, далі — жодних поселень. Коли той самий автобус повертався з Оппледаля, вона все ще була там.
Сульрун бувала непередбачуваною. Але це вже тепер не грає жодної ролі. Сподіваюся, то не тобі вона вийшла назустріч... Ти ж добирався до Бергена потягом, чи не так?
Отож її збив трейлер за кілька кілометрів на південь від Соґнефьорду. На тій ділянці шляху діє 8о-кілометрове обмеження швидкості, однак фура на довгому спуску до Інстефьорду гнала удвічі швидше, до того ж, видимість була поганою. Хочеться вірити, що водія, молодого хлопця, який намагався встигнути в Оппледаль до відплиття порому, чекає суд і тривале ув'язнення.
Він теж заявився на похорон, однак йому вистачило клепки в голові не прийти на поминки. Інакше я б його, звісно, вигнав утришия, ще й поліцію викликав би...
Тієї суботи, коли зателефонували з Гьойкелан-на, я мав додаткову роботу в офісі. Мені розповіли, що трапилося, повідомили, що Сульрун забрав вертоліт медичної служби, і що стан її критичний. Я кинувся до лікарні, вже з таксі зателефонував Інґрід та Юнасові. Я мав кілька хвилин з нею ца самоті до приходу дітей. її дуже покалічило, та все ж вона розплющила очі і з ясністю в погляді мовила: "А якщо я помилялася? Можливо, таки Стейн мав рацію!"
Не самі лише діти та п'яні кажуть те, що думають. Вмирущі теж кажуть правду.
Можливо, ти мав рацію, Стейне. Приємно почути, хіба ні?
Лише з почуття обов'язку перед Сульрун я не приховав від тебе її останнє вітання. Чи то пак, репліку... Я ж ані найменшого уявлення не маю, про що йшлося. А ось ти, мабуть, знаєш... Гаразд, визнаю, тривожить мене одна думка чи радше підозра.
Якщо підводити риску, мушу зізнатися: мене не покидає відчуття, що оте ваше випадкове побачення у готелі було фатальним. Відтоді вона втратила сон і спокій.
Я знаю, певно, знаєш і ти, що вона була глибоко релігійною людиною. Сульрун рішуче обстоювала свою непохитну віру у життя після смерті. Не певен, чи можу припускати, що ти більше, аніж просто раціоналіст. У кожному разі як дослідник клімату, науковець, визнаєш закони природи. Ладен закластися, що твої погляди і погляди Сульрун кардинально різнилися між собою.
Водночас я запитую себе, чи не ліпше було б тобі дати спокій світоглядним переконанням Сульрун? Вона була світлом, полум'ям і, певною мірою, провидицею.
Можливо, таки Стейн мав рацію?