Або ж, кажучи словами апостола Павла: "Бо було звіщено, що Христос воскрес із мертвих, то як може хтось із вас казати, що немає воскресіння мертвих? Бо якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. Якщо Христос не воскрес, то наша вість марна, а ваша віра не має сенсу".
Я — та, що піддалася нападу розпачу і гірко ридала, усвідомлюючи свою належність до смертної природи, а потім подалася з тобою у нашому "жучку" у лижну мандрівку зализувати душевні рани на льодовику Юстедальсбреен; та, що побивалася з розпуки, знаючи, що ніколи не зуміє на-
Ііб
сититися білим світом, — нараз знайшла спасіння у вірі у вічне життя душі, віра примирила мене з думкою про смерть.
Уже на другий або третій день після повернен-з гір наше крихітне помешкання було завалене знижками й часописами, купленими чи позиченими, про феномени, які ти називаєш "надприродними". Ти, здається, навіть не спромігся зауважити, що я ще й Біблію читала. Оце й переповнило чашу. Ти не мав віри, яка могла би позмагатися з моїми новими поглядами, а мою переміну потрак-тував за зраду. Ми замкнулися кожен у своєму світі. Ти не захотів приєднатися до мене.
Усе було саме так і не навпаки. То не я не зуміла ужитися з твоїм атеїзмом. Я змогла би, направ-ду... Та я не бачила у собі сил довго миритися з твоїм упертим похитуванням голови, з твоїм цілковитим несприйняттям моїх нових переконань. Ти не відав вагань, лише чорне і біле — крапка... Ти не відав пощади, про толерантність і не йшлося. Мені було так боляче, що я сіла у вечірній потяг до Бергена...
А через тридцять з гаком років до цієї історії додалася ще одна глава. Ти вийшов на терасу з філіжанкою кави в руках, а там — я. Тієї ж миті я наче побачила себе твоїми очима, і мене охопило тривожне передчуття.
А тепер проведімо удвох останній уявний експеримент. Мені це важливо, бо такий експеримент є для мене водночас вираженням пекучих сумнівів, які останнім часом надто докучають. Так, Стейне, я теж, буває, сумніваюся.
Згадай, як ми їхали тоді через перевал, спробуй уявити, ніби на капоті нашого авта почеплена кінокамера. Якби ми зняли увесь шлях аж до самого зіткнення, чи абсолютно певен ти, що камера зафіксувала б на плівці жінку з шаллю?
Мабуть, ти зараз вважаєш, що я висловлююся щонайменше дивно. Я й справді пишу про дивовижні речі...
Та, котру ми назвали Брусничною Жінкою, була з'явою з потойбіччя. Як уже мовилося, я зовсім не певна, чи змогли б ми її сфотографувати або записати її слова на диктофон. Вона була духом, який явився двом живим людям з плоті та крові. Тому помилково казати, ніби вона "матеріалізувалася". Ми ж почули не одне і те ж. Вона принесла кожному з нас окреме послання. Надто вже різнилися між собою фрази, хоча сенс у них був майже однаковий.
З літератури я довідалась про багатьох людей, які зазнали чогось схожого. Дозволь лише наголосити на одному важливому моменті. Духи, звісно, не пов'язані путами часу та простору тут, унизу, у нашому чотиривимірному — щоб не сказати, чотирикутному — бутті. Що ж їх пов'язує? Зовсім невідомо — з нашого кута зору, з нашого гріховно-плотського закутка цієї містерії, — чи Бруснична Жінка уже покинула реальний світ, чи все ще тут. А що, як вона хотіла про щось попередити, а що, як вона і досі перебуває серед нас...
Але ж ми наїхали на неї, неодмінно подумаєш ти, читаючи мої рядки, та й я весь час наполягала, що жінка загинула ще тоді, на місці, або ж упродовж кількох наступних днів. Саме про це я й запитую, Стейне. Саме це не дає мені спокою, змушує сумніватися. Чи не була, можливо, пригода біля гірського озера засторогою перед чимось? Я маю на увазі, перед чимось, що має ще трапитися?
Але як тоді бути з розбитою фарою? Ми відчули, як шарпнулися, напнувшись, паски безпеки. Шарпнулися, але не надто сильно, до того ж, повз нас щось майнуло. Не хочу сіяти сумніви, однак, те, що майнуло, могло бути й духом.
Ще тоді я подумала, надто вже незначних пошкоджень зазнало наше авто, зважаючи на обставини. Удар тебе не зупинив, ти просто поїхав далі. Хіба таке було б можливим, якби ми наїхали на оленя чи лося?
Невдовзі ми повернулися і знайшли шаль. Твоя правда, я погоджуюсь з тобою,'що все відбувалося дуже давно, і сьогодні ні в чому не можна мати цілковитої певності. Ще й поліція авторитетно заявила, що ніякого нещасного випадку на тому відтинку шляху не зафіксовано.
Лише задля того, аби впевнитися, що всі можливості вичерпано, я, насамкінець, припускаю, що Бруснична Жінка являлася нам аж тричі. Уперше на узбіччі дороги в Гемседалі, потім — поблизу гірського озера, а втретє — край березового гаю позаду старого дерев'яного готелю. Що ти на це скажеш, Стейне?
Більше вона ніколи нам не з'являлася, ні тобі ані мені. Це було перше, чим ми поцікавилися одне в одного, залишившись врешті наодинці. Вона приходила лише до нас двох укупі. Інших свідків її існування, вочевидь, немає.
Сподіваюся тепер лишень на те, що мій підсумок тодішніх подій не підірве твій душевний СПОКІЙ. Боюся, аби ти знову не надумав розірвати стосунки між нами через кардинальні розбіжності в поглядах. Мабуть, ти й досі вважаєш мене несповна розуму. Та я знаю, у тобі є потуга, аби відважитись на відвертіше тлумачення тієї загадкової містерії, хоча з плином часу ми зробили дуже різні висновки. Пригадую наші розмови першої доби після випадку, пригадую дорогу додому, до Осло. Загромаджувати помешкання усіма тими книжками я почала тоді, коли відчула, як наглухо ти замкнувся у собі. А тепер, через тридцять років, ти ще й пишеш, що боявся мене...
Але не ставмо на цьому крапку в нашій дискусії. Ми обоє якось були печерними людьми, не треба про це забувати. Побували у шкірі Homo erectus, Homo habilis i Australopitecus africanus, на планеті, де вирує життя, у неймовірно загадковому всесвіті. Я нічого з переліченого не заперечую.
Розгадка великої містерії, частинкою якої ми є, не конче повинна мати під собою фізичне або ж матеріальне підґрунтя. До того ж, можливо, ми —безсмертні душі, і саме це є нашою глибинною сутністю. А все інше — зорі та первісні панцирні жаби — у порівнянні з цим лише видима сухозло-тиця, полуда. Навіть саме сонце не спроможне на більше за жабу, і галактики не могутніші за вошу. Вони світитимуть на небі лише визначений їм час.