Визнаю... Ще там, нагорі, на Ф'єльстьолені, я казав, що мені наснився приголомшливо яскравий, сповнений глибокого змісту сон, і направду дивовижно було вирушити з тобою на прогулянку лише через кілька годин після пробудження. Чи може, ліпше сказати, через кілька годин після того, як ти повернула мене з космосу на Землю? Сон дуже багато розповів мені про те, як міцно й надалі тримають мене в полоні роки, прожиті удвох, накладаючи свій відбиток на мене нинішнього. Таке відчуття, ніби відтоді я перебував на "орбіті", тобто десь осторонь, осторонь того життя, яке прожив після нас. Більшість снів, до того ж, живляться враженнями попереднього дня. Я ж увесь день мандрував потонулим у тумані краєм...
Твій сон був кошмаром і засторогою водночас. Здається, ти підсвідомо прагнеш вірити хоч би у щось. Твої фантазії, що ти — єдина уціліла свідомість всесвіту, ніби аж просять спростування. Ти сам, вочевидь, жадаєш, аби все повернулося на свої місця, і ніколи не виникало цього спотвореного уявлення про смертність свідомості. Нас таких багато, Стейне. Нас багато таких душ у всесвіті, міріади душ... Скільки саме, я, звісно, не знаю, але гадаю, тьма-тьменна. Як сонячного дня блищиків на морській гладіні...
Вибач, Сульрун. Мені не до снаги збагнути твою логіку. Чи зумієш мені простити?
Легко... Я неймовірно толерантна. Ти вважаєш, що матерія переживе дух, про це виразно свідчить твій сон. Увесь неосяжний всесвіт колись залишиться після нас купою непотребу. Я ж вірю
У щось діаметрально протилежне. Наші душі безумовно переживуть цей матеріальний мотлох. Та в одному ми єдині з тобою: колись таки загине вся природа...
На жаль, так. Це неминучий наслідок другого закону термодинаміки.
Однак не існує жодного відповідного закону, за яким часові жорна зуміли хоч би борозну залишити на безсмертній душі...
... бо наша душа вільна і здатна пережити фізичну смерть... Я, мабуть, знаю, що ти маєш на увазі.
Уяви, ніби ти простуєш лісом. Ідеш стежкою, якою востаннє гуляв кілька тижнів тому, і раптом натрапляєш на новісіньку хатшгу-зруб, раніше її там не було. Уже сам факт, що хтось тут спорудив зруб, сам собою дивовижний, та, доки ти витріщаєшся на хатину, зсередини відчиняються двері, і на поріг виходить усміхнений чоловік з променистими блакитними очима та білосніжними зубами. Він справжній, дуже реальний, низько вклоняється і вітається: "Добридень! Добридень!" Сюрреалістична картина, чари...
Виникає запитання, що ж трапилося? Чи спершу сама собою вибудувалася хатина з дерев у лісі, а вже тоді сотворився чоловік, щоб замешкати в ній? Чи може, навпаки: спершу з'явився чоловік який виклав зруб, а вже потім оселився у ньому?
Я запитую, що, на твою думку, вірогідніше, щ0 з'явилося першим: дух чи матерія? У своїх подорожніх нотатках ти зізнаєшся, що припускаєш існування взаємозв'язку між свідомістю й тим, Що трапилося за "перші мікросекунди життя всесвіту". Тож тепер я запитую тебе: що, на твоє переконання, з'явилося насамперед: свідомість чи гігантський викид енергії, який матеріалізувався упродовж першої секунди?
Хіба ти сам не визнав: "якщо й існує щось "божественне", то проявилось воно під час або ще до Великого вибуху"? Це твої слова! Тож хіба не безвідповідально називати "big bang" початком усього сущого? Те, що ми визнаємо за найзнаме-нитіший у світі фокус, цілком може бути неухильним, взаємопов'язаним переходом від одного стану до іншого.
Не знаю. Я вже нічого не розумію... Насправді ж ми нічого до пуття не знаємо.
Уві сні тебе охоплював розпач. Нестерпна потреба звільнитися від власного матеріалістичного бачення світу. Ти зайшов так далеко, що навіть звернувся з молитвою до Бога, у якого не віриш. Яким безпомічним і безпорадним ти був!
Невже не бачиш можливості для компромісу? Навіть після такого "живого" сну? Він бо єдиний
оказ, що насправді ти живеш надзвичайно насиченим духовним життям. Принаймні свідчення твоїх підсвідомих сумнівів у власному атеїзмі.
Невже в тебе ніколи не було якихось пережит-тів, Стейне? Невже ти ніколи не зазнавав чогось такого, що можна було би потрактувати як духовне чи трансцендентне?
Зараз нема й десятої, я ще довго не спатиму.
Чому ж, зазнав я дечого... Трапилося якось у сімдесятих. Я мав намір розповісти про це того липневого дня, коли ми примістилися на руїнах старої кошари, та спершу мусив спробувати витіснити зі своєї свідомості той вражаючий сон. А тоді прибрели телички, ти знаєш, чому не клеїлась розмова, доки ми сходили униз схилом. Майже боляче визнавати у нашому віці (здається, ми про це розмовляли), але — ну, ти знаєш, —нас обох це зментрожило — ми не мали про що говорити. Саме тому я й запропонував обмінятися е-мейлами. Пригадуєш, я сказав про це вже внизу, біля стрільбища і червоної стодоли. Щойно ми натрапили в букіністичній ятці на твого чоловіка, будь-яка розмова поміж нами, так чи інак, стала неможливою. Я гадав, ми ще посидимо за філіжанкою кави утрьох, однак з того нічого не вийшло.
Лише за рік після твого від'їзду я одержав від тебе звісточку. Ти просила спакувати й відіслати До Берґена речі. То було нелегке завдання (ти натякала на це в одному зі своїх електронних послань), бо майже всі наші маєтності ми купували разом. Ми мешкали удвох відколи нам виповнило, ся по дев'ятнадцять років, тож ой, як важко було після п'яти років співжиття розділити речі на мої і твої. Йшлося насамперед про найдорожче, а я знав твої прив'язаності, хоча зовсім не конче, щоб речі, найдорожчі для одного, менше цінував інший, часто буває навпаки. Ти, напевно, пам'ятаєш скляного дзвоника, якого ми купили в Смоланні під час нашої мандрівки до Швеції, в Сконе. Я теж його любив, однак дбайливо загорнув у м'який папір і відіслав тобі. Сподіваюсь, дзвоник не постраждав дорогою, і ти зберігаєш його й донині.
Якось я чув історію про одне подружжя, яке розлучалося, — за взаємною згодою, звісно. Вони заходилися наввипередки ділити книжки, і ось виявилося, що одна книжка була однаково жаданою для обох. Що далі вони ділили, то більше виявлялося спільних уподобань, зрештою, зав'язалася дискусія про окремі видання, і раптом вони збагнули, що надто близькі між собою, аби розлучатися. Вони живуть разом понині, а привід, що ледь не розвів їх, вважають мізерним, незначним епізодом у житті.