Мартін Бек погортав папери.
— Я не бачу опису вилучених речей.
— Справді? Виходить, забули. А з другого боку, що там було вилучати? Самий мотлох. Стіл, стілець, ліжко та ще в кухні різний непотріб.
— Але ти оглянув усе?
— Аякже. Все добре оглянув, перше ніж дав дозвіл,
— На що?
— Як на що? Не розумію.
— На що ти дав дозвіл?
— Забрати тіло, а на що ж. Адже треба було зробити експертизу. Навіть якщо це самогубство, треба зробити розтин, такий порядок.
— Ти можеш підсумувати свої спостереження?
— Аякже. Що тут підсумовувати. Тіло лежало приблизно за три метри від вікна.
— Приблизно?
— Так, я не взяв із собою рулетки. Видно було, що старий пролежав місяців два, одне слово, геть розклався. В кімнаті було два стільці, стіл і ліжко. [216]
— Два стільці?
— Так.
— Ти тільки-но казав, що один.
— Справді? Ні, мабуть, таки два. Ще там була поличка зі старими газетами й книжками. А в кухні дві-три каструлі, кавник і таке інше.
— Що інше?
— Консервний ключ, ножі, виделки, відро на сміття.
— Так. А на підлозі щось лежало?
— Нічогісінько, крім трупа, звичайно. Я питав патрульних, але й вони сказали, що нічого не знайшли.
— У квартиру ще хтось заходив?
— Ні. Я питав поліцаїв, і вони сказали, що ніхто не заходив. Ніхто, крім мене і їх двох. Потім приїхали хлопці з фургоном і забрали труп у поліетиленовому мішку.
— І вже встановлено, від чого Сверд помер.
— Ну певне. Застрілився. Диво, та й годі. Куди ж він дів пукавку?
— У тебе є якесь більш-менш переконливе пояснення цьому?
— Ніякісінького. Ідіотський випадок. Загадка, якої не можна відгадати, я вже казав. Рідко, але й таке буває, хіба ні?
— А поліцаї що казали?
— Нічого. Тільки, що знайшли мертвого і що все було замкнене зсередини. Якби там була пукавка, то невже б ми її не знайшли. Та й де їй лежати, як не поряд із мерцем.
— Ти з'ясував, хто був покійний?
— Аякже. Прізвище його Сверд, так було написано на дверях. І зразу видно, що він за один.
— І що, ж він за один?
— Покидьок. Мабуть, звичайний алкоголік. Такі сйме найчастіше і накладають на себе руки, чи напиваються до смерті, чи вмирають від інфаркту абощо.
— А чогось істотнішого ти не можеш додати?
— Ні. Випадок дивний, я вже казав. Просто загадка. Я певен, що тут і ти не даси собі ради. Та й, зрештою, є справи важливіші.
— Можливо.
— Далебі є. Можна мені вшиватись?
— Постривай,— відповів Мартін Бек.
— Я сказав усе,— мовив Алдор Густавсон і розчавив сигару в попільниці.
Мартін Бек підвівся й підійшов до вікна. [217]
— Але я не все,— відповів він, стоячи спиною до відвідувача.
— А що таке?
— Зараз почуєш. Наприклад, ось що. Минулого тижня на ту квартиру їздив кримінальний експерт. Хоч більшість слідів стерті, проте він зразу помітив на килимку криваві плями, одну велику й дві малі. Ти бачив криваві плями?
— Ні. Та я їх і не шукав.
— Видно, що не шукав. А чого ж тн шукав?
— Нічого особливого. Адже все н так було ясно.
— Коли ти не помітив кривавих плям, то, мабуть, міг проглядіти й інше.
— У кожному разі, зброї там не була
— Ти роздивився, як був одягнений покійник?
— Не зовсім. Але ж вйт уже майже зогнив. Певне, в якесь ганчір'я. До того ж я не бачу, щоб це мало якесь значення.
— Але ти'зразу..визначив, що покійник був убогий і самітний. Не якась важлива особа.
— Авжеж. Коли скільки, як я, надивишся на всіляких алкоголіків та іншу голоту...
— То що?
— А те, що свою публіку я знаю.
Він, певне, навіть не здогадується, звідки походить цей вислів, подумав Мартін Бек. І вголос запитав:
— А коли б покійник посідав якесь вище становище, ти був би уважніший?
— Авжеж, тоді доводиться все враховувати. Адже й нам добре перепадає.
— Він оглянувся по кабінеті.
— Ви тут, може, й не знаєте про те, а в нас роботи по самі вуха. Не будеш бавитися в Шерлока Холмса щоразу, коли тобі трапиться мертвий волоцюга. Ти ще щось хочеш сказати?
— Так. Хочу наголосити, що ти вів цю справу вкрай недбало.
— Що?
Густавсон підвівся. Видно, він аж тепер похопився, що Мартін Бек гари своєму становищі міг добре зіпсувати йому кар'єру.
— Стривай,— промурмотів він,— це тільки тому, що я не помітив кривавих плям і не знайшов зброї, якої там не було?
— Ці недогляди ще не найгірше,— відповів Мартін Бек,— хоч їх також не можна вибачити. Але ти, наприклад, подзвонив судовому лікареві й дав їй вказівки, які; [218] грунтувались на упереджених і хибних міркуваннях. Крім того, ти навіяв поліцаям думку, що це справа проста, мовляв, досить тобі ввійти до кімнати, скинути на неї оком, і. все стане зрозумілим. Ти сказав їм, що не треба викликати ніяких експертів, і звелів забрати тіло, навіть не подбавши, щоб були зроблені знімки,
— Господи боже,— сказав Густавсон,— таж —старий наклав на себе руки.
Мартін Бек обернувся і мовчки глянув на нього.
— Ці... ці докори — офіційна догана?
— Так, сувора догана. До побачення.
— Стривай, нащо ж так відразу, я можу все виправити...
Мартін Бек похитав головою. Густавсон рушив до виходу. Вш був занепокоєний, та не встигли зачинитись за ним двері, як Мартін Бек почув його слова:
— Старий чорт.
Звичайно, Альдорові Густавсону яе місце в кримінальній поліції і взагалі в поліції. Вія нездарний, зарозумілий, високої думки про себе, а сам нічого не тямить у своїй роботі.
Раніше в кримінальну поліцію набирали найкращих працівників. Та й тепер, певне, намагаються дотримуватись тієї самої засади. Якщо таку людяну порахували за гідну. . посади криміналіста два роки тому, то що буде далі?
Гаразд, перший робочий день закінчився. Завтра він піде до_тіеї замкненої квартири і —погляне сам на неї.
А що він робитиме ввечері? Щось попоїсть, потім посидить і погортає книжки, які, на його думку, треба прочитати. Потім лежатиме самітний у ліжку й чекатиме, коли до нього прийде сон.
У своїй власній замкненій кімнаті.
VIII
Ейнар Ренн любив свіже повітря, він і в поліцію пішов тему, що там доводиться багато рухатись і бувати надворі. Та роки й дедалі вище службове становище все більше прив'язували його до письмового столу, а на свіжому повітрі, якщо повітря в Стокгольмі можна назвати свіжим, він бував-рідше й рідше. Для нього стало життєвою потребою проводити щорічну відпустку у своїх рідних диких горах на півночі. Стокгольма він, властиво, не любив і вже в сорок п'ять років почав мріяти про те, як піде на пенсію і назавжди повернеться в Ар'єплуг. [219]