— Наближалася чергова відпустка, і він побоювався, щоб його не попросили відкласти відпочинок, поки не буде розслідувана справа з пограбуванням банку.
І, щоб якось прискорити розслідування, він у понеділок увечері замість їхати додому у Велінгбю, де на нього чекала дружина, надумав податися в Сулентуну й побалакати з одним свідком.
Він не тільки добровільно викликався відвідати свідка, якого за всіма правилами можна було викликати до себе, але й так радо взявся за це, що Гунвальд Ларсон, не здогадуючись про його егоїстичні міркування, спитав, чи, він, бува, не посварився з Ундою.
— Так, не посварився,— відповів Ренн на свій особливий лад.
Ренн мав відвідати того тридцятидвохрічного робітника-металіста, який уже давав свідчення Гунвальдові Ларсону про те, що він бачив біля банку на Горнсгатан.
Звати його було Стен Шегрен, він жив самотою у типовому будиночку на Сонгарвеєн. Він саме поливав кущ троянд у квітнику біля будиночка, коли Ренн вийшов з машини. Відставивши лійку, він кинувся до хвіртки, відчинив її, витер руку об штани, перше ніж подати її, тоді рушив попереду на ґанок і притримав двері, щоб Ренн зайшов.
Будиночок був маленький, унизу — кухня, передпокій і всього лише одна кімната. Двері до неї були прочинені, і Ренн побачив там самі голі стіни. Господар перехопив його погляд.
— Я недавно розлучився з дружиною,— пояснив він.— Вона забрала частину меблів, тому тут не вельми затишно. Ходімо краще нагору.
Нагорі була досить велика кімната з каміном, перед яким стояв низенький білий столик і кілька різних крісел. Ренн сів, а господар стоячи спитав:
— Щось вип'єте? Я можу заварити кави, а ще в холодильнику, мабуть, є трохи пива.
— Дякую,— відповів Ренн,— я питиму те, що й ви.
— Тоді я принесу пиво,— сказав господар.
Він побіг сходами вниз і задзеленчав посудом у кухні.
Ренн озирнувся по кімнаті. Меблів виявилось небагато, зате була стереофонічна система й чимало книжок. У кошику біля каміна лежало повно газет і журналів: "Дагенс Нюгетер", "Ві", "Ню даг", "Металарбетарен".
Стен Шегрен повернувся зі склянками та двома баночками пива й поставив їх на білий столик. Він був худий жилавий чол'овік із світлим, рудавим, густим волоссям, як [220] відзначив Ренн, нормальної довжини. Обличчя в ластовинні, весела, відверта усмішка. Він відчинив баночки, налив пива в склянки, сів напроти Ренна, підняв свою склянку за його здоров'я й випив. Ренн ковтнув пива і сказав:
— Я хотів би почути, що ви бачили в п'ятницю на Горнсгатан. Найкраще не відкладати, поки згадка про це не надто потьмяніла.
"Здається, Вийшло гладенько",— вдоволено подумав він. Господар кивнув головою і відставив склянку.
— Якби ж я був знав, що це пограбування і вбивство, то я докладніше приглянувся б і до тієї дівчини, й до хлопців у машині.
— У кожному, разі, ви поки що наш найкращий свідок,— заохотив його Ренн.— Отже, ви йшли повз банк. А в який бік?
— Я йшов від Слюссена в бік Рінгсвеєн. А та дівчина вискочила з-за моєї спини, турнула мене з поспіху й побігла далі.
— Ви могли б її описати?
— Боюся, що не дуже. Я бачив її тільки зі спини й на коротку мить збоку, як вона сідала в машину. Десь сантиметрів на десять нижча за мене. Мій зріст метр сімдесят вісім. Вік її важко визначити точно, але мені здається, що їй не менше як двадцять п'ять і не більше як тридцять п'ять, десь близько тридцяти років. Вбрана вона була в джинси, такі собі звичайні, сині, і в блакитну блузку чи сорочку навипуск. На взуття я не звернув уваги, але на голові в неї був капелюх, також із джинсової матерії, з широкими крисами. Коси в неї були русяві, рівні й до міри довгі, не такі, як тепер носять багато дівчат. Словом, середньої довжини. На плечі висіла сумка, зелена, американського військового фасону.
Господар витяг з нагрудної кишені спортивної сорочки пачку сигарет, простяг її Peннові, але той похитав головою і спитав:
— Ви не помітили, вона щось несла в руках? Господар підвівся, узяв з каміна сірники й прикурив сигарету.
— Ні, я не певен. Але, може, й несла щось.
— А сама вона яка: худа чи гладка?
— Я сказав би, до міри. В кожному разі, не дуже худа, але й не гладка. Загалом нормальна.
— Отже, обличчя її ви не бачили?
— Бачив тільки на мить, коли вона сідала в машину. Але ж його трохи затуляв капелюх, а трохи великі темні окуляри. [221]
— Ви б її впізнали, якби знов побачили?
— Мабуть, з обличчя ні. І, мабуть, не впізнав би, коли б побачив в іншому одязі, наприклад, у сукні.
Ренн задумливо ковтнув пива, потім спитав:
— Ви цілком певні, що то була жінка?
Господар— вражено глянув на нього, насупився й нерішуче сказав:
— Ну, я вважав, що то жінка. Але тепер... тепер уже не певен. Просто з першого погляду я сприйняв її як дівчину, адже, як правило, завжди відчуваєш, чи перед тобою дівчина, чи хлопець, хоч би й на вигляд вони були однакові. Я вже не можу заприсягтися вам, що то дівчина, наприклад, я не помітив, які в неї були груди.
Він замовк, глянув на Ренна крізь тютюновий дим, тоді повів далі, ніби роздумуючи:
— Так, ваша правда. Чому неодмінно дівчина, міг бути й хлопець. Та й легше повірити в таке, я ще ніколи не чув, щоб дівчата грабували банк і вбивали людей.
— Отже, ви вважаєте, що то міг бути й хлопець? — спитав Ренн.
— Так, після того, як ви звернули мою увагу на це. Авжеж, то мав бути хлопець.
— Ну, а решта двоє? Ви можете їх описати? І машину?
Шегрен востаннє затягнувся сигаретою і кинув її в камін, де вже було чимало недокурків і обпалених сірників.
— Машина була "рено-шістнадцять", це я добре роздивився,— сказав він.— Світло-сіра чи бежева, не знаю, як називається колір, одне слово, майже біла. Цілого номера я не запам'ятав, але пригадую літеру "А" й дві трійки. Може, їх було й три, принаймні не менше, як дві, вони стояли поряд, десь посередині.
— Ви певні, що саме "А"?— спитав Ренн.— Може, "АА", або, наприклад, "АБ"?
— Ні, тільки "А", я добре пам'ятаю. В мене чудова зорова пам'ять.
— Це дуже добре,— сказав Ренн.— Якби в нас були всі такі очевидці.
— Атож. І am a camera. Ви читали? Ішервуда.
— Ні,— відповів Ренн.
Він не сказав, що бачив фільм із такою назвою. Пішов у кіно тільки задля своєї улюбленої акторки Джулії Гар-ріс, але нічого не знав про Ішервуда й про те, що фільм знятий за романом.