— Ти дійшов якогось висновку? [290]
Ренн почухав великим пальцем свій червоний ніс і сказав:
— Я не, встиг Глибше копнути. А чого ти питаєш?
— Того, що цю справу передали мені. Ти хіба не знаєш? Своєрідна трудова терапія.
— Ні, таки кумедна справа,-сказав Ренн.— Наче початок детективного роману. Вбитий дід у кімнаті, замкненій зсередини. А тут ще...
Він замовк, гіаче засоромився чогось. Ця його звичка багатьох дратувала. Весь час із нього доводилось витягати слова. Наприклад, запитувати:
— Ну, що ще?
— Та ні, просто Гунвальд сказав, що я мав би негайно арештувати самого себе.
— Чого?
— Як підозрюваного. Ні, ти гладь! Адже я міг би сам його застрілити зі свого кабінету. Крізь вікно.
Мартін Бек нічого не відповів, і Ренн відразу зніяковів.
— Та ні, він, звичайно, пожартував. А крім того, Свер-дове вікно було замкнене зсередини, завіса опущена й шибки цілі. Та й...
— Що ще?
— Та й з мене нікчемний стрілець. Якось я не влучив у лося з восьми метрів. Після того батько не давав мені рушниці. Я тільки носив термос, горілку і їжу. Тож...
— Що?
— Та ні, адже звідси до того вікна метрів двісті. Якщо я з восьми не влучив у лося з рушниці, то з пістолета взагалі і в той будинок не влучу. Ох, вибач, я не хотів...
.-— Що не хотів?
— Та ні, тебе, мабуть, дратує, лцо я весь час торочу про пістолети, про стрільбу.
— Анітрохи. Але що ти всеаки встиг зробити?
— Та майже нічого,— я вже казав. Зробив криміналістичне дослідження. Але до того часу там уже встигли так наслідити... Ще я .подзвонив у лабораторію, спитав, чи перевіряли руки Сверда на сліди пороху. Виявилося, що ні. І, на жаль...
— Що на жаль?
— Трупа вже не було. Віддали на кремацію. Нічого собі слідство...
— А про самого Сверда ти щось дізнався?
— Ні, ще не встиг. Але я спробував з'ясувати одну річ...
— Що саме?
— Та бачиш, коли хтось застрілився, повинна бути куля, [291]
А балістичної експертизи не зробили. То я подзвони" патологоанатомові — між іншим, то була жінка,— і вона сказала, що поклала кулю в конверт і десь його засунула. Недбальство на кожному кроці.
— Ну й що?
— Вона ніяк не могла знайти його, того конверта. Я звелів їй неодмінно знайти й відіслати кулю на балістичну експертизу. Потім мене забрали.
Мартін Бек обвів поглядом ряд будинків віддалік на Бергсгатан і задумливо потер перенісся двома пальцями.
— Слухай, Ейнаре,— почав він.-А що ти сам думаєш про цю справу? Сам особисто?
У поліції своїми особистими думками про офіційні справи обмінювались тільки близькі друзі."
Мартін Бек і Ренн ніколи не були ні друзями, ні ворогами.
Ренн довго мовчав, видно, був неприємно вражений. Нарешті відповів:
— Думаю, що у квартирі був револьвер, коли патрульні виважили двері.
Чому саме револьвер? Дуже просто: гільзи не знайшли. Отже, Ренн усе-таки здатен логічно думати. Револьвер лежав десь на підлозі* наприклад, під трупом. А потім його хтось забрав.
— Але ж тоді виходить, що котрийсь із патрульних збрехав, чи як?
Ренн сумно похитав головою.
— Ні... тобто, я сказав би трохи інакше: вони не доглянули як слід, тоді вирішили покрити один одного. Бо коли Сверд наклав на себе руки, револьвер мав лежати під ним. Тоді ні вони, ні Густавсон, якого вони викликали, не могли його помітити, поки тіло лежало. І хтозна, чи вони здогадались оглянути підлогу потім, як тіло вже забрали.
— Ти знаєш Альдора Туставсона?
— Знаю.
Ренн знічено зіщулився, та Мартін Бек утримався від неприємних запитань. Натомість він сказав:
— Ще одна важлива річ, Ейнаре.
— Яка?
— Тобі пощастило побалакати з Крістіансоном і Ква-стму? Коли я в понеділок вийшов на роботу, тільки один із них був на службі, а тепер один у відпустці, а другий має вихідні.
— Еге, я їх викликав сюди,— сказав Ренн.
— І що вони сказали?
— Те саме, звичайно, що написали в своєму рапорті. [292]
Що від тієї хвилини, коли вони виламали двері й поки не пішли, у квартирі побувало тільки п'ять осіб.
— Отже, вони обидва, Густавсон і ті двоє, що забирали труп.
— Еге ж, саме так.
— І ти, звичайно, питав,, чи вони дивилися під трупом?
— Питав. І Квастму сказав, що дивився. Крїстіансон кілька разів блював, тому він більше стояв на сходах.
Мартін Бек не забарився натиснути знов:
— І ти вважаєш, що Квастму збрехав? Ренн довго зволікав з відповіддю.
"Адже він сказав "А",-подумав Мартін Бек,— то немає підстав так довго тягти з "Б". Ренн помацав пластир на лобі.
— Недарма мені казали, що не вельми приємно попасти до тебе на допит.
— То що?
— Нічого, тільки виходить, що казали правду.
— Може, ти таки відповіси на моє питання?
— Я не фахівець із психології свідків,— мовив Ренн.— Але мені здалося, що Квастму казав правду.
— Тоді в тебе не сходяться кінці,— холодно зауважив Мартін Бек.— Ти припускаєш, що в кімнаті був револьвер, і водночас вважаєш, що патрульні казали правду.
— Тому, що іншого пояснення нема,— сказав Ренн.— Усе просто.
— Ну гаразд, Ейнаре, я й сам вірю Квастму.
— Ти ж казав, що не розмовляв із ним,— здивувався Ренн.
— Такого я не. казав. Я розмовляв з Квастму у вівторок. Але не мав нагоди спокійно побалакати з ним у кабінеті, а ти мав.
Ренн насупився.
— З тобою справді важко,— сказав він.
Він висунув шухляду в столі, витяг розлінієнйй блокнот, погортав його, видер один аркушик і простяг його Мартінові Беку.
— Ось тут відомості, що можуть зацікавити тебе. Адже Сверд недавно перебрався на Кунгсгольмен. Я з'ясував, де він мешкав перед тим. А потім уже не встиг туди піти. Ось адреса. Будь ласка.
Мартін Бек глянув на аркушик. Прізвище й номер будинку на Тулегатан. У тій частині міста, яку колись не без причини називали Сибіром. Він згорнув папірець і сховав до кишені.
— Дякую, Ейнаре. [293]
Ренн промовчав.
— Ну, бувай.
Ренн тільки ледь кивнув головою.
Їхні стосунки ніколи не були особливо добрі, а сьогодні, здається, вони ще погіршали. .
Мартін Бек вийшов з Реннового кабінету й відразу подався в місто. У кінці Кунгсгольмсгатан він перейшов мостом— на Кунгсгатан, вийшов нею на Свеявеген і звернув у . північному напрямку.
Не важко було б поліпшити свої стосунки з Ренном: сказати йому ласкаве слово, похвалити. І знайшлося б за що. Від самого початку розслідування смерті Сверда вели недбало, і аж після того, як його доручили Реннові, він поставився до нього так, як належало.