Саме .виходячи з цієї цифри, члени спецгрупи погодились на тому, що операція призначена на п'ятницю чотирнадцятого липня. Бо, подзвонивши до банку, вони довідались, що якраз другої п'ятниці там можна було б набрати десь таку суму в різних валютах. Якщо б злочинці здійснили свій план завтра, їхня здобич була б багато менша.
Більшість вказівок у плані подано звичайним текстом або так, що код легко було розшифрувати.
— "У Жана довгі вуса",— прочитав Кольберг.— Відома фраза. Під час другої світової війни таке гасло союзники передали французьким партизанам, коли починали висаджуватись.— Він помітив, що Ренн запитально дивиться на нього, й додав: — Розшифрування дуже просте: "Починаємо, хлопці".
— І самий кінець зрозумілий,— сказав Гунвальд Ларсон.-— "Abandon ship". Покидайте корабель. Через те Маурітсон і не втямив його, що написано по-англійському. А це був просто наказ, щоб вони вшивалися. Тому й квартира була порожня. Мабуть, Рус не довіряв Маурітсонові і звелів їм змінити сховок.
— А зразу за цим стоїть слово "Мілан",— мовив Кольберг.— Що воно означає?
— Домовляються зустрітись у Мілані й поділити здобич,— не задумуючись сказав Бульдозер.— Але вони і з банку не вийдуть. Якщо ми взагалі пустимо їх туди.
— Безперечно,— підхопив Кольберг.— Принаймні схоже на це.
Тепер, коли поліція знала все, їй не важко було вжити контрзаходів. Хоч би що сталося на Русенлундсгатан, не надавати йому великого значення. А щодо резервних машин біля управління поліції, то належало тільки подбати, щоб до того часу, коли злочинці почнуть свою застережну акцію, вони вже не стояли на подвір'ї, а були розміщені в зручних місцях поблизу банку.
— Так,— сказав Бульдозер, більше сам до себе,— план склав Вернер Рус. Але як це довести?
— Може, друкарська машинка? — запропонував Ренн.
— Прив'язати текст до електричної машинки майже неможливо. А крім того, Рус ніколи не буває такий необережний. На чому б його спіймати?
— Ти прокурор, то й маєш знати,— сказав Кольберг.— Адже в нас головне — висунути звинувачення, а тоді хоч ти й сто разів невинний, однаково тебе засудять.
— Але Вернер Рус якраз винний,— сказав Бульдозер.
— А що робити з Маурітсоном? — спитав Гунвальд Ларсон. [288]
— Звичайно, відпустимо його,— неуважно відповів Бульдозер.— Він своє зробив і тепер сходить зі сцени.
— Отак і сходить? — засумнівався Гунвальд Ларсон.
— Друга п'ятниця,— мрійливо мовив Бульдозер.— Подумати тільки що нас чекає.
— Атож, подумати тільки,-буркнув Гунвальд Ларсон.
Задзвонив телефон: пограбування банку у Віллінгбю.
Не вельми цікавий випадок. Іграшковий пістолет, і тільки п'ятнадцять тисяч здобичі. Злочинця спіймано через годину — він ходив, ледве тримаючись на ногах, парком Гум-легорден і роздавав гроші кожному, хто йому траплявся на очі. За той час він уже встиг напитися, купити сигару і до всього схопити кулю в ногу від надто сумлінного поліцая.
Цю справу спецгрупа розплутала, не виходячи з приміщення штабу.
— Тобі не здається, що й до неї причетний Вернер Рус?— лукаво спитав Гунвальд Ларсон.
— А що, слушна думка,-підхопив Бульдозер.— Посередньо причетний. Адже його спритні операції заохочують до них не таких здібних злочинців. Отже, можна сказати, що...
— Годі вже, ради бога,— сказав Гунвальд Ларсон.
Ренн подався до, свого кабінету.
Там сидів чоловік, якого він дуже давно не бачив.
Мартін Бек.
— Здоров,— привітався гість.-Ти що, з кимось бився?
— Та нібито...
— Як нібито?
— Сам добре не знаю,— відповів Ренн.— Я тепер уже нічого не розумію. А ти чого завітав?
XX
Кабінет Ейнара Ренна в штабі спецгрупи на Кунгс-гольмсгатан виходив вікном на подвір'я. З вікна видно було великий котлован, з якого помалу мав вирости, затуляючи все навколо, високий будинок управління поліції. І з цього ультрасучасного колоса в самому центрі Стокгольма поліція простягне на всі боки свої мацаки й міцно сщсне ними покірних громадян. Принаймні частину з них, адже не кожен може виїхати за кордон і не кожен здатний накласти на себе руки.
Місце, обране для будови, і велетенські розміри нової поліційної штаб-квартири викликали з усіх боків запеклу [289] критику, але кінець кінцем поліція домоглася того,— чого хотіла. Стосовно будинку.
Поліція, чи, швидше, дехто з її керівництва, хотіла мати у своїх руках владу. Саме ця прихована мета протягом останніх років зумовлювала всі її дії. А оскільки досі поліція ніколи не виступала в шведській політиці як самостійна сила, то мало хто збагнув, куди вона гне. Більшості ж людей постійна активність поліції, яку вона виявляла останнім часом, удавалася суперечливою і незрозумілою.
Новий будинок мав стати важливим символом нової влади. Він повинен був полегшити централізацію управління тоталітарного типу й водночас стати фортецею, де легко сховатися відсторонніх очей. Під сторонніми в цьому випадку мали на думці весь шведський народ.
До уваги брали й ще одне міркування: з поліції в Швеції дуже багато сміялись, а тепер цьому буде покладено край.
На це дуже розраховували..
Та поки що такі заповітні надії плекала лише купка людей, і те, що внаслідок сприятливих політичних поворотів могло перетворитися в міністерство жаху, було ще тільки величезною ямою в кам'янистому грунті Кунгсгольмена.
З вікна Реннового кабінету й досі можна було без перешкод дивитися на верхню частину Бергсгатан і розкішну зелень Крунуберзького парку.
Мартін Бек підвівся з крісла й підійшов до вікна, йому навіть видно було вікно тієї квартири, де Карл Едвін Сверд дістав кулю в груди і пролежав два місяці, забутий усіма на світі.
— Поки ти став спеціалістом з банкових пограбувань, у тебе в руках побувала одна справа. Смертельний випадок. Прізвище покійника Сверд.
Ренн зніяковіло хихикнув.
— Спеціалістом... Годі тобі.
Ренн був непоганий чоловік, але зовсім не такої вдачі, як Мартін Бек, тому їм завжди було важко працювати разом.
— Але я справді саме почав був розслідувати той смертельний випадок, коли мене перекинули.
— Як перекинули?
— Ну, відрядили сюди, в спецгрупу.
Мартін Бек відчув легеньке роздратування. Сам того не усвідомлюючи, Ренн весь час збивався на військовий жаргон. Два роки тому в нього не було цього.