— Вибачте, тут трапилась якась помилка.
Проте інспекторка, двадцятип'ятирічна блондинка, що успішно спотворювала своє і так негарне обличчя помадою та пудрою, верещала далі:
— Я сама бачила!
— Що? — хвилювалась літня жінка.— Де злодій?
— Що тут діється? — один поперед одного питали поліцаї.
Маурітсон не втрачав витримки.
— Сталась якась помилка,— ще раз сказав він.
— Цей добродій допомагав мені перейти вулицю,— сказала літня жінка.
— Аякже! — обурено крикнула блондинка.— Такий допоможе!. Він смикнув за сумку так, що ця стара ба... дама мало не гримнула додолу.
— Ви все переплутали,— мовив Маурітсон.— Це хтось збоку штовхнув даму. А я тільки підтримав її, щоб вона не впала й не забилася.
— Не замилюй очі! — визвірилась на нього інспекторка.
Поліцаї запитально перезирнулися. Суворіший із них був явно практичніший і більше схильний до формальностей. Подумавши, він згадав магічну фразу:
— Прошу за мною.
Тоді помовчав і додав:
— Усі троє: підозрюваний, свідок і скривджена.
Стара жінка нічого не зрозуміла, а інспекторка зразу охолола. Тільки Маурітсон виявив готовність і покірність.
— Це явна помилка,— сказав він.— Але й не диво, коли [262] подумаєш, скільки потолочі вештається по вулицях. Я радо піду з вами.
— Що таке? — спитала жінка.— Куди треба йти?
— У дільницю,— пояснив суворіший поліцай. — В яку дільницю?
— Поліційну.
Валка рушила до дільниці під зацікавленими поглядами перехожих.
— Може, я помилилась,— засумнівалася блондинка. Вона звикла записувати номерй~машин і прізвища інших людей, а не самій фігурувати в протоколі.
— Нічого страшного,— лагідно втішив її Маурітсон.— Треба завжди ' бути пильним. А надто в таких людних місцях.
Дільниця містилася в будинку самого вокзалу. Поліцаї заходили туди перекусити під час служби, а також приводили затриманих підозрілих осіб.
Почалася забарна процедура.
Спершу записали прізвище тд адресу свідка й потерпілої.
— Ні, я таки помилилася,— знервовано заявила свідок.— І мені треба вже бути на роботі.
— Ми повинні все з'ясувати,— сказав практичніший по-ліцай.— Обшукай його кишені, Кеннете.
Його колега з Нерке почав витягати з Маурітсонових кишень цілком, невинні речі. А тим часом допит тривав далі:
— Ваше прізвище, шановний?
— Арне Ленарт Гольм,— сказав Маурітсон.-Або просто Ленарт Гольм.
— Адреса?
— Вікергатан, шість.
— Так, ім'я й прізвище сходиться,-сказав другий поліцай.— Таке саме написане в його посвідченні водія — Арне Ленарт Гольм. Усе так, як він сказав.
Перший поліцай звернувся до старої жінки:
— У вас чогось не стало?
— Ні.
— Зате в мене скоро не стане терпцю,-сердито сказала інспекторка.— Як ваше прізвище?
— Це до справи не стосується,— присадив її поліцай,
— Та ви не хвилюйтеся так,— заспокійливо сказав інспекторці Маурітсон.
— У вас щось украдено?
— Ні, ви вже раз питали.
— Що у вас було цінне в сумці? [263]
— Шість крон і тридцять п'ять єре в гаманці, проїзним квиток і пенсійне посвідчення.
— Усе це є?
— Є.
Поліцай згорнув записник, подивився на затриманих сказав:
— Тепер справа з'ясована. Ви дві можете йти. А Гольм іще залишиться.
Маурітсон поховав по кишенях свої речі.
— Торба з продуктами стояла біля дверей, із неї вигля дав огірок і шість стеблин ревеня.
— Що там у вашій торбі? — запитав перший поліцай
— Продукти.
— Так? Ану перевір, Кевнете.
Другий поліцай почав викладати все з торби на лавку на яку його колеги звичайно кидали свої кашкети й кобури, коли приходили відпочити.
Маурітсон спокійно стежив за ним.
— Так,— врешті сказав другий поліцай.-Тут справд самі продукти, як і сказав Гольм,— булка, масло, сир, ревінь і кава. Все, як він сказав.
— Що ж,— підсумував його колега,— тоді питання ви черпане. Склади, Кеннете, продукти назад у торбу.— Вії трохи подумав, потім звернувся до Маурітсона: — Вийшло непорозуміння, пане Гольм. Але ж самі знаєте, така в на< робота. Нам прикро, що на вас упала Підозра. Сподіває мось, ви не маєте до нас претензій?
— Певне, що не маю,— сказав Маурітсон.— Я розумію, що ви виконували свій обов'язок.
— До побачення, пане Гольм.
— До побачення, бувайте здорові.
Відчинилися двері, і зайшов ще один поліцай у сіро-блакитному комбінезоні. Він вів на ремінці вівчура, а і другій ніс пляшку лимонаду.
— Ну й спекота,— сказав він і шпурнув кашкета на лавку.— Сядь, Джеку.
Він відкоркував пляшку і приклався до неї губами. То-ді відірвав її від рота і знов гримнув:
— Сядь, Джеку!
Пес сів, але відразу знов схопився й почав обнюхуватр торбу.
Маурітсон уже йшов до дверей.
— До побачення, пане Гольм,— сказав і собі Кеннет
— До побачення, бувайте здорові,— відповів Ма урітсон.
Пес уже засунув усю голову в торбу. [264]
Маурітсон відчинив двері лівгію рукою, а правою сягнув по торбу.
Пес загарчав.
— Хвилинку! — скомандував поліцай у комбінезоні. Колеги вражено витріщились на нього. Маурітсон відштовхнув голову собаки і взяв торбу.
— Стійте! — наказав провідник собаки і поставив пляшку на лавку.
— Вибачте, що таке? — запитав Маурітсон.
— Цей пес намуштрований на наркотики,— сказав поліцай і поклав руку на кобуру.
XVII
Начальника відділу наркотиків звали Генрік Якобсон. Він працював тут майже десять років і ніколи не мав спокою. Хтось інший на його місці дістав би виразку шлунка, або порушення-моторних центрів, або дер би зубами завісу. Проте організм Генріка Якобсона все витримав, і тепер його важко було б чимось уразити.
Він дивився на розрізаний сир, випатрану булку, кон-вертики з гашишем, капсули з амфетаміном і одного зі своїх помічників, який саме шматував ревінь.
Перед ним сидів Маурітсон, зовні спокійний, але насправді дуже стурбований. Як це могло статись? Так по-дурному вклепатися! Ніхто б навіть не повірив. Не допомогло й подвійне страхування. І якби тільки раз, ще мож— ка було б зрозуміти. Але ж два місяці тому в нього вже були неприємності. Два рази поспіль! І справді вийде, . Що він угадав тридцять номерів у спортивному тоталізаторі.
Він сказав уже все, що кажуть у таких випадках. Мовляв, ця злощасна торба не його. її доручив йому на вокзалі якийсь незнайомець, і він мав передати торбу іншому незнайомцеві на Маріїнській площі. Звичайно, він здогадувався, що тут щось негаразд, але не міг устояти перед спокусою заробити сто крон, які обіцяв йому той незнайомий.