І н н а. Ой Тамуню, я боюсь! От уже твої брови кусливо сміються.
Марія Андріївна (мовчить, підходить до Інни). Хочеш спокій у домі мати? Інна. Хочу.
Марія А н д р і ї в н а. То поклич сюди зараз оту ма-шинкову панночку, дай їй за місяць, дай за десять, двадцять місяців уперед, і нехай вона йде собі писати деінде.
Інна (здивовано). Через що?
Марія Андріївна. Через що? Через те, що твій філософ дуже пильно придивляється, як вона пише. Удвох уже починають писати на машинці.
Інна (сміється). Ну, Тамуню, бог з тобою!
Марія А н д р і ї в н а. Зо мною бог був і є, а от хто з професором твоїм, то це вже не так смішно. Кажу тобі: випровадь її сьогодні ж.
І н н а. Та за віщо?
Марія А н д р і ї в н а. За те, що твій чоловік обнімає її за плечі і пригортається щока до щоки. Буде з тебе? Інна. Коли ж це було?
Марія Андріївна. Три хвилини тому назад. Ти собі тут сиділа, а вони за отою стіною пригортались. Навіть дверей у кабінет добре не зачинили.
Інна регочеться, обнімає Марію Андріївну.
Марія Андріївна (визволяючись). Тобто так віриш у свого морального філософа, що аж смішно тобі?!
Інна. Тамуню! Абсолютно не вірю. Постривай, постривай! Що ти бачила, як він близько нахилився до неї, я в це вірю. Але, Тамочко, це пояснюється просто: він без пенсне здалеку погано бачить. Запевняю тебе! Зо мною це раз у раз бувало, як я йому переписувала. Бувало ввесь ісхилиться над моїм плечем. Щоб Пан?! (Сміється).
Марія Андріївна. Ну, скажи мені, коли ти така мудра: як люди пишуть на машинках?
Інна. Ну, як? Пишуть собі,.та й годі.
Марія А н д р і ї в н а. А ти бачила, щоб їх хто-небудь ззаду ще за лікті підтримував?
Інна (весело, жваво, здивовано). Та невже Пан підтримував?! Правда?! Ну, який же, дивись!.. Виграв! Уяви собі, Тамуню, ми побилися об заклад: він жалівся, що панна Люда занадто старається, спішить, хоче показати, що вона справжня переписувачка, й через те робить багато помилок: "Просто, каже, хоч бери за лікті її притримуй". А я йому сказала, жартом, розуміється: "А ти візьми коли-небудь та й притримай її". А він на це: "І, їй-богу, притримаю". Я почала сміятись. Ну, уяви ти собі Пана з його соромливістю, який бере панночку за лікті! А він образився, що я сміюсь, татарська кров спалахнула: "А давай об заклад, що притримаю!" — "Давай!" І так-таки тримав за лікті?! Як слід? І довго? Бо я сказала, щоб не менше хвилини тримав, навіть тоді, як вона писатиме. Довго тримав, Тамуню?
Марія Андріївна (збита з пантелику). Гм!.. Може, й... Ну, коли ти кажеш, що бились об заклад, то, може... Тільки щось воно...
Інна. Але ж який Пан, виграв!
Марія Андріївна. Ну, то я раджу тобі все ж таки не битися об такі заклади. Коли б ти бачила його очі після того, як він "об заклад" тримав лікті тої дівчини, ти б була обережніша.
Інна (з веселою цікавістю). А які, які очі, Тамо?
Марія Андріївна (сердито). А ти з мене забавки не роби собі! Молода ще. І дурна...
Інна. Тамуню, їй-богу ж, я не з тебе сміюся! Мені з Пана смішно. В його після пенсне бувають раз у раз такі якісь не то сонні, не то наче п'яні очі. Правда, неначе п'яні?
Марія Андріївна. Еге ж: "після пенсне"!
Інна. Ну, Тамочко! Не думаєш же ти, що я...
Марія Андріївна. Я думаю, що ти занадто віриш у твого Пана. От що! А я вже давненько помічаю, що щось між ними є. Ой, є! Хоч мої очі й старі, але я й без пенсне ще вмію дещо бачити. Може, він із тобою для того й об заклад побився, щоб...
І н н а. Ну, Тамуню, я ж тобі кажу, що я сама перша накинула йому цю думку! Ти, їй-богу, супроти Пана несправедлива. Ну, хіба ти можеш сказати, щоб за вісім літ він коли-небудь чи поглядом, чи рухом, чи як-небудь зрадив мене з якою-небудь жінкою? Можеш?
Марія А н д р і ї в н а. Та ні, цього не можу сказати, але ж...
І н н а. Ну, так як же ти можеш раптом такі підозріння до якоїсь переписувачки? Скільки було всяких жінок, і раптом тільки ця... їй-богу, мені аж образливо за Пана й за себе. Тобі щось здалося, а ти вже...
Марія Андріївна. Ну-ну, добре. Нехай так. Може, й справді помилилась. Вибач. А йому нічого не кажи. Ще через цю дурницю та неприємності можуть вийти. Мабуть-таки, й мені доведеться загнуздати в пенсне свої очі,— щось вони вже...
І н н а (сміється, обнімає Марію Андріївну). Ми тобі, Тамуню, знаєш, такі великі, круглі, як у шоферів, окуляри купимо. Добре?
Марія Андріївна. Та не інакше... Ну, піду я вже спати, нехай очі спочинуть, може, краще бачитимуть. На добраніч, професорше! (Цілує Інну).
І н н а. Добраніч, Тамуню. Спи добре.
Марія Андріївна. А все-таки поглядай за професором! (Виходить).
І н н а. Добре, добре! (Сміється, голосно наспівує, підходить до рояля, бравурно грає з нахмуреним, задумливим лицем).
Люда то швидко пише, то, задумавшись, непорушно сидить. Зачувши спів і гру Інни, повертається всім тілом у той бік, потім схоплюється й рішуче йде до вітальні, немов із якимсь твердим наміром. Але на півдорозі зупи-няється,схиляє голову, стоїть так і тихо вертається назад. Сівши за столик, кладе голову на машинку й сидить. Інна встає і швидко йде в кабінет. Люда хапається писати, зачувши стукіт дверей.
Інна. А Панас Михайлович іще не прийшов? Люда. Ні, немає. Панас Михайлович казав, що зараз прийде.
Інна (привітно). А ви все пишете? Пізно ж уже.
Люда (не дивлячись на Інну). Треба неодмінно на завтра переписати...
Інна. Ну, як пишеться тепер? Панас Михайлович вами нахвалитись не може. Каже, що нізащо не розстанеться з вами.
Люда (раптом підводиться і, не дивлячись на Інну, з усиллям). Я, Інно Василівно, хочу вас просить... Я не можу більше служити в'вас. Я прошу мене...
Інна. Що-о?! Оце маєш! Через що? Важко вам?
Люда (живо). Ні-ні, мені зовсім не важко!..
Інна. Образив вас хто-небудь?
Люда. Ні, ніхто не образив. Усі зі мною так, як із рідною... І ви... особливо...
Інна. Ну, так у чому ж річ?!
Люда. Я... Мені треба додому... Я скучила...
І н н а. За ким же ви скучили? У вас, може, наречений є?
Люда. Ні. Але... Ну, я просто не можу... Я поїду додому.
Інна (пильно вдивляється в неї). Ну що ж, коли не можете, то силою не вдержиш. Мені дуже-дуже шкода, що ви хочете йти від нас. А я вже думала: от ми літом виїдемо на село, на дачу, вам там буде вільніше. Ну, що ж робити? Але я все-таки сподіваюсь, що ви ж не сьоґодні-завтра покинете нас. Тиждень-два ви ще поживете з нами? Ми ж мусимо знайти іншу переписувачку. Правда?