— Це вже стосується людських почуттів. А їх у нього було небагато. Я б сказав, йому просто все остогидло. Вся оця метушня: парламент, Сіті, гра в благодійника перед провінційними простачками-виборцями. От він і на думав дати дьору. Ну й молодець, а інші хай беруть приклад.
— Дозволю собі зауважити, сер, ніхто з його родини чи близьких друзів нічого подібного за ним не помічав.
Депутат усміхнувся.
— Так, так, несподіванка.
— То він і від них дав дьору?
Депутат підморгнув і насмішкувато промовив:
— І на вигляд він був аж ніяк не бридкий.
— Cherchez la femme? 1
— Ми тут билися об заклад. Я поставив на Єву. Але майте на увазі — це лише здогад.
Це справді був лише здогад. Ніяких доказів. Депутат був куди помітнішою постаттю, ніж Філдінґ. Задерикуватий оратор і завзятий ворог консерваторів — отже, свідок не дуже надійний. Проте він вказав на вражене Філдінґові честолюбство, а вороги часом бачать далі, ніж друзі.
Потім Дженінгс зустрівся з тим, кого теоретично вважав головним свідком,— тим більше, що він скоріше нагадував Філдінґового ворога, ніж друга,— з Пітером. Сержант мав доступ до картотеки, якої офіційно не існувало. Про Пітера там було сказано дуже мало, його взято на облік просто як сина парламентарія. Зазначалося, що він "невиразний НЛ (повий лівий)"; "інтерес виявляє більше емоційний, ніж інтелектуальний, далекий від активності". В кінці короткого запису стояло зневажливе "Тимчасово рожевий?" — слово, яким користувалися ті, хто таємно служив анти соціалізмові у стані його ворогів і робив це так ревно, що навіть переймав їхні терміни.
Сержант зустрівся з Пітером на квартирі Філдінґів у Найтсбріджі. Хлопець успадкував зріст і приємну батькову зовнішність, та посмішка давалася йому так само важко. Пітер досить відверто демонстрував свою зневагу до розкішного інтер'єру і не приховував свого роздратування тим, що доводиться знову гаяти час і повторювати вже сказане.
Сам Дженінгс був скоріше аполітичним. Він поділяв батькову думку про те, що при консерваторах поліції краще, і зневажав Уїлсона. Проте й Хіт здавався сержантові не набагато кращим. Не якась із партій була йому ненависна, а взагалі круговерть політики, пов'язані з нею брехня, крутійство, дріб'язкові рахунки. Не був він і тупим служакою, "фашистською свинею", до яких, він це швидко відчув, зарахував його Пітер. Дженінгс мав уяву про справжнє правосуддя, на практиці не випробуване; і йому не подобалися грубі фізичні методи, до яких вдавалися в поліційній роботі, та відверта брутальність, про яку він чув із розповідей і свідком якої був сам раз чи два. На життя він дивився як на гру, в якій кожен гравець дбає про власну користь і лише вряди-годи робить щось, виходячи з почуття обов'язку. Те, що він сам діяв на боці закону, було лише однією з умов гри, а не моральним обов'язком. Отже, неприязнь до Пітера, яку одразу відчув сержант, диктувалася не стільки політичними причинами, скільки соціальними і самою грою... Таку саму неприязнь відчуваєш до суперника й за те, що він вдається до недозволених прийомів, і за те, що не вміє скористатися з власних переваг. "Актор", подумки охрестив хлопця Дженінгс. Сержант не робив різниці між принциповою, "лівою" зневагою до поліції і природною класовою зверхністю. Він бачив просто зневагу. Сам він умів приховувати її краще, ніж хлопець, що сидів перед ним.
У четвер вечеряли разом випадково. Пітер зателефонував батькові близько шостої й попередив, що на вихідні додому не приїде. Тоді батько запропонував повечеряти утрьох, разом з Ізабеллою, тільки не пізно, він має години дві, не більше. Вони повели його у східний ресторанчик на Шарлот-стріт. Він часом полюбляв зазирнути разом з ними до міських "нетрів", отже, така вечеря не була чимось особливим. Тримався він як звичайно, "по-світському". Про політику вони з батьком вже не сперечаються "бозна-відколи". Обговорювали сімейні новини, говорили про Уотергейт. Батько погоджувався з тим, що писала "Таймс": Ніксона покарано за чужі гріхи,— проте не намагався серйозно захищати Білий дім. Ізабелла розповідала про свою сестру, яка вийшла заміж за француза, майбутнього кінорежисера, а поки що бідака, і незабаром чекає дитини. Філдінґа насмішила розповідь Ізабелли про те, як її вагітна сестра подорожувала через Ла-Манш. Ніяких серйозних розмов не було, нічого такого, що натякало б на несподіванку, яку принесе наступний день. З ресторану вийшли разом близько десятої. Батько взяв таксі (й одразу повернувся у свою квартиру, як підтвердив швейцар, що чергував уночі), а вони з Ізабеллою пішли на пізній сеанс в кіно на Оксфорд-стріт. Батько сказав "на добраніч", і їм навіть на думку не спало, що він прощається назавжди.
— Як вам здається, ви хоч раз переконали батька, коли сперечалися з ним про політику?
— Ні.
— Чи не міг він зневіритися в своїх поглядах? Чи не казав, що йому остогидла політика?
— Хоч як дивно, але теж ні.
— Але він знав, що ви зневажаєте все це?
— Я лише його син.
— Єдиний син.
— Я відмовився від цих суперечок. Немає сенсу. Просто визнав ще одне табу.
— А в чому полягали інші?
— Їх було безліч.— Пітер швидким поглядом обвів кімнату.— Все, що нагадувало про реальне життя.
— А може, ці табу колись стануть вашими?
— Це ще побачимо.— Помовчавши, додав: — Чи я цього захочу.
— Було серед них табу на секс?
— Що саме ви маєте на увазі?
— Він знав, які у вас взаємини з міс Доджсон?
— Отакої!
— Пробачте, сер. Мені треба знати, чи він вам заздрив.
— Ми ніколи про це не говорили.
— А самі ви ні про що не здогадувались?
— Вона йому подобалась. Хоч і не нашого кола. Але табу ще не означало, що його син мусить...
Сержант застережливо підняв руку.
— Вибачте. Ви не так мене зрозуміли. Я питаю, чи міг би він закохатися в дівчину її віку.
Пітер подивився на сержанта, потім на свої витягнуті ноги.
— Йому бракувало сміливості. А може, й уяви.
— А може, не виникало такої потреби? Здається, ваші батьки були щасливою парою?
— А насправді вважаєте, що навпаки?
Ні, сер. Я просто питаю.
Пітер зміряв сержанта довгим поглядом, потім встав і підійшов до вікна.
— Послухайте, ви, мабуть, не знаєте, в якому світі я виріс. Там живуть за таким принципом: головне — ніколи не виказуй своїх почуттів. Можливо, мої батьки жили щасливо. Але насправді я не знаю. Може, вони роками сварилися так, щоб я не чув. Може, батько й мав бозна-скільки коханок. Я не думаю, що саме так воно й було, але якщо говорити чесно — то не знаю. Ось такий їхній світ, і мені доводиться в ньому жити, коли я разом з ними. А вони прикидаються. І не викажуть правди, хоч земля під ними розійдися.— Він повернувся обличчям до сержанта.— Марно розпитувати мене про батька. Хоч би що ви про нього сказали, я не зміг би вам категорично заперечити. Можливо, він і був таким, за якого себе видавав. Але тепер, коли... Я просто не знаю. Сержант помовчав.